З ініціативи Л.Черновецького КС «обрізав» податкову заставу

Частково

Необгрунтоване і непропорційне втручання держави в право власності є неприпустимим. 30 березня такий висновок оголосив Конституційний Суд, обприлюднивши рішення від 24.03.2005 у справі про податкову заставу. Хоча КС визнав неконституційними тільки два положення оспорюваного закону, цього виявилося достатньо, щоб сказати, що фактично з 24 березня інститут податкової застави тимчасово не діє.

Необгрунтоване і непропорційне втручання держави в право власності є неприпустимим. 30 березня такий висновок оголосив Конституційний Суд, обприлюднивши рішення від 24.03.2005 у справі про податкову заставу. Хоча КС визнав неконституційними тільки два положення оспорюваного закону, цього виявилося достатньо, щоб сказати, що фактично з 24 березня інститут податкової застави тимчасово не діє.

Подання

Нагадаємо, що питання про неконституційність податкової застави було ініційовано лідером Християнсько-ліберальної партії України, заслуженим юристом України Леонідом Черновецьким, якого підтримали 47 його колег — народних депутатів. Підпис під поданням поставив свого часу і Президент Віктор Ющенко.

Неконституційність положень п.1.17 і ст.8 закону «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» від 21.12.2000 №2181-III, у яких, власне, мова йде про інститут податкової застави, обгрунтовувалася тим, що положення ст.8 закону суперечать ч.4 ст.13 Конституції, яка забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання.

Заперечуючи положення абзацу 3 п.8.1, пп.8.2.2 закону в частині виникнення права податкової застави без письмового оформлення і його поширення на будь-які види активів платника податків, автори подання стверджували, що «податковому органу надається право автоматично, без надання можливості суб’єкту господарювання скористатися конституційним правом на оскарження рішень податкового органу в суді… застосувати право податкової застави».

Інституту — «так»...

КС не знайшов нічого крамольного в самому факті існування податкової застави, порахувавши, що «держава має право визначати механізми, що забезпечують належну сплату податків і зборів». До одного зі способів такого забезпечення КС відніс і інститут податкової застави. Піклуючись про збереження джерела наповнення бюджетів і державних цільових фондів, Суд зазначив, що цей інститут є лише способом забезпечення вчасно не погашеного податкового зобов’язання.

Тому, на думку КС, «законодавчі положення про впровадження інституту податкової застави, а також про можливість настання визначених негативних наслідків для платника податків не суперечать вимогам стст.13, 41, 42 Основного Закону». Оскільки факт несплати у встановлений законом термін суми податкового зобов’язання «є підставою для прийняття державою в особі її податкових органів відповідних заходів з метою виконання боржником свого конституційного обов’язку».

…методам — «ні»

У той же час КС погодився з позицією авторів подання, що вжиті заходи не можуть бути довільними і безпідставними. Зокрема, Суд поставив під сумнів таку підставу для виникнення права податкової застави, як неподання чи несвоєчасне подання податкової декларації (абз.2 пп.8.2.1 закону), оскільки таким чином «законодавець фактично прирівнює неподання чи несвоєчасне подання податкової декларації до факту несплати податкового зобов’язання». Але ця підстава ще не доводить існування в платника податків податкового зобов’язання, а тим більше — виникнення податкового боргу.

«Встановлюючи таку підставу для запровадження податкової застави, законодавець не врахував наявність чи відсутність існування податкового зобов’язання, а також наслідки, які можуть настати для платника податків у випадку неподання чи несвоєчасного подання податкової декларації та неправомірно обмежити право останнього розпоряджатися своєю власністю, що порушує ч.1 ст.41 Конституції», констатується в рішенні КС. У результаті КС визнав положення абз.2 пп.8.2.1 закону неконституційними.

Невідповідність застави і боргу

Згідно з пп.8.2.2 закону право податкової застави автоматично поширюється «на будь-які види активів платника податків, що знаходилися на момент виникнення такого права в його власності (повному господарському віданні), а також на будь-які інші активи, на які платник податків отримає право власності в майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов’язань чи податкового боргу».

Як зазначає КС, закон не враховує адекватність суми податкового зобов’язання чи податкового боргу розміру активів, які потрапляють у податкову заставу. Це, підкреслюється в рішенні, «не сприяє справедливому вирішенню питань застосування права податкової застави між суб’єктами податкових правовідносин».

На думку КС, «розмір податкової застави, виходячи з загальних принципів права, повинен відповідати сумі податкового зобов’язання, що забезпечувало б конституційну вимогу справедливості і співмірності». Суд вважає, що забезпечення надходження в бюджети й державні цільові фонди податків і зборів може здійснюватися шляхом застосування податкової застави, але в такому розмірі, який забезпечував би гарантоване відшкодування державі несплачених податків у повному обсязі.

У протилежному випадку, підкреслюється в рішенні КС, «поширення права податкової застави на всі активи платника податків, що перевищують суму податкового зобов’язання чи податкового боргу, може призвести до позбавлення такого платника не тільки прибутків, а й інших активів, ставлячи під загрозу його подальшу підприємницьку діяльність аж до її припинення». На цій підставі Суд визнав неконституційним пп.8.2.2 закону.

Застава залишилася, а активи — ні

Визнавши конституційним сам інститут податкової застави, КС усе-таки обмежив можливість для податкових органів використовувати таке право. Більше того, на якийсь період у законі утворився правовий вакуум, що дасть можливість підприємствам перевести подих від дамоклового меча податкової застави.

На виконання рішення КС податкові органи зобов’язані вже в день оголошення цього рішення (де-юре — із дня його прийняття, тобто з 24 березня) зняти податкову заставу зі всіх активів усіх платників податків. Особливо в тих випадках, коли підставою для застосування права податкової застави було банальне несвоєчасне подання декларації чи навіть її відсутність.

Прикметно, що для подальшого функціонування інституту податкової застави парламент має прийняти відповідні зміни до закону №2181-ІІІ. Адже, визнавши неконституційним пп.8.2.2 у частині поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків без урахування суми його податкового боргу, КС фактично позбавив податкові органи власне предмета застави.

Як пояснив на прес-конференції суддя-доповідач Валерій Пшеничний, «податкова застава повинна бути кратною податковому боргу». Але сам КС не є законодавцем і не може встановлювати співмірність цих величин.

Запроваджуючи положення про необмежене право податкової «закладати» активи, законодавець прагнув максимально спростити всі процедури. У цьому випадку податкова застава дійсно не потребувала письмового оформлення. Але як буде діяти податковий орган тепер?

Беззастережно включати всі активи в заставу не можна. Потрібно буде попередньо оцінити всі чи частину активів платника податків. Далі в законі має бути виписано процедуру вирішення «конфліктів застави». Наприклад, чи може податковий орган включати в заставу майно чи його частину, якщо воно вже зареєстроване у відповідному реєстрі обтяжень? Тим більше, що КС у зазначеному рішенні не аналізував норми про пріоритет податкових органів стосовно інших кредиторів, пославшись на той факт, що цей пріоритет встановлено іншим законом, питання про неконституційність якого не порушувалося в поданні.

За логікою рішення КС, платник податків чи його кредитор завжди зможуть оскаржити в суді факт поширення податкової застави на конкретні активи. І суд повинен буде прийняти рішення про законність такої застави. Щоправда, складно навіть уявити, як суд аналізуватиме вартість «будь-яких інших активів, на які платник податків отримає право власності в майбутньому». Очевидно, що подібних абстракцій у законі бути не може.

Враховуючи, що зрештою такі рішення прийматиме суд, податковий орган повинен буде надати серед іншого і докази самого права застосувати податкову заставу до активів платника податків, тобто довести факт існування податкового зобов’язання чи податкового боргу.

З огляду на перераховані нюанси в законі потрібно буде максимально деталізувати всі можливі ситуації та конфлікти, включаючи процедуру оцінки і реєстрації активів, ведення судових процесів, що, мабуть, вимагатиме істотного збільшення штату самих податкових органів. Тож піде новий уряд на додаткові витрати чи просто відмовиться від такого складного й малоефективного інституту забезпечення надходжень до бюджету, як податкова застава?

Другий варіант виглядає більш реальним. І перший крок до остаточної ліквідації податкової застави вже зроблено.

Роман ЧИМНИЙ