Підсумки й узагальнення діяльності єдиного органу конституційної юрисдикції
Сторінка180. Підсумки й узагальнення діяльності єдиного органу конституційної юрисдикції у 2009 році
І цей рік, як і попередні, не ви¬різнявся сприятливими зовнішніми умовами для подальшого вдосконалення діяльності Конституційного Суду. Мабуть, розглядуваний відрізок часу аж ніяк не можна вважати таким, що увійде в історію України як ознаменований успіхами в розбудові суверенної, незалежної, демократичної, соці¬альної, правової держави. Навпаки, він виявився роком економічного занепаду, стрімкого зростання бідності, відчайдушної політичної боротьби за владу, правового хаосу тощо. Але в цілому, незважаючи на такі негаразди, КС «нарощував м’язи» і збагачував досвід.
В.Ющенко як рекордсмен
Всього у 2009 р. до КС на¬дійшло 103 подання, що становить дев’яту частину від загальної їх кількості, яку отримав Суд у 1996—2009 рр., 361 звернення (сьома частина), 1253 листи громадян, юридичних осіб та іншої кореспонденції. Більше половини від усіх подань (59) належить главі держави. Ця цифра стала рекордною за весь час існування Суду, адже перевищила кількість усіх звернень глави держави (53) до єдиного органу конституційної юрисдикції у 1996—2005 рр.
Удвічі, порівняно з 2007 і 2008 рр., зменшилась актив¬ність у цьому питанні народних депутатів (21 подання). Інші суб’єкти права на конституційне подання вели себе досить мляво: 4 клопотання від Верховного Суду, 2 — уповноваженого ВР з прав людини, по одному — від Верховної Ради, Верховної ради АРК та Кабінету Міністрів, 9 — від інших органів державної влади, 5 — від органів місце¬-вого самоврядування.
Зростання кількості клопотань
Від громадян до КС наді¬йшло 306 звернень проти 231 у 2008 р. та 212 у 2007-му, від юридичних осіб — 55 (у 2008 та 2007 рр. — 37 та 36 звернень відповідно).
Як уже підкреслювалось, рекордною виявилась і чисельність рішень та ухвал КС у 2009 р. (356 і 145 відповідно), яка до цього не перевищувала, у свою чергу, 27 і 122.
Загальна картина діяльності Суду відображається в таблиці (див. нижче).
Ми реально могли втратити Україну
Ще раз звернімо увагу, що КС у 2009 р., як і в попередні два роки розквіту антиюридизму, працював у досить складних соціально-економічних та політико-правових умовах. З цим пов’язані об’єктивні труднощі в роботі єдиного органу конституційної юрисдикції.
Суспільство переживало найгострішу політико-економічну кризу, причиною якої була не стільки світова фінансова криза, скільки провальна політика «помаранчевих» фундаторів антиюридизму — Президента і його оточення, Уряду, — які під гаслом «українського прориву» кинули державу в безодню бідності, фактично зруйнували промисловість, розкрали землі, фабрики, заводи. Цей період ознаменувався зубожінням народу, всеосяжним безробіттям, величезними боргами, животіючою освітою, наукою, культурою. Історію було сфальсифіковано, армія перебувала в небоєздатному стані, сфера охорони здоров’я занепала, про що свідчили численні епідемії — від СНІДу і сухот до свинячого грипу.
Нова хвиля антиюридизму
Фактично бездіяла неконституційно обрана Верховна Рада. Народні депутати керувались особистими амбіціями і не змогли створити дієздатної коаліції. Їх, гадаю, справедливо стали іменувати «народними гультяями». Достатньо сказати, що кожне третє пленарне засідання ВР VI скликання було зірвано, за 4 місяці IV сесії сяк-так депутати працювали тільки 21 день, інші 38 — трибуна була заблокована. Під час скликання V сесії (24 липня 2009 р. — 22 січня 2010-го) із запланованих 1395 пи¬тань розглянуто 318. Не був навіть прийнятий головний фінансовий документ країни.
Саме у 2009 р. на суспільство накотилась нова хвиля антиюридизму, яка за руйнівною силою дещо поступалась лише «великій політико-правовій кризі» 2007 р.
Пов’язано це було з початком чергової президентської кампанії, що розпочалась задовго до її офіційного оголошення. Вона відрізнялась від усіх попередніх огидливою боротьбою за крісло глави держави між лідерами «помаранчевих» — В.Ющенком та Ю.Тимошенко.
Шалені нападки на Конституцію
З усіх боків лунали заклики до внесення змін і доповнень до Конституції, а то й прийняття нового Основного Закону всупереч чинним його приписам.
Це супроводжувалось чи не повним ігноруванням головного документа країни і системними, грубими його порушеннями. Відкрито проголошувалось встановлення особистої влади гаранта, тривало руйнування всієї системи управління держави, блокування діяльності органів державної влади, фактично було взято курс на розкол України, що нівелювало принципи її державності загалом.
В умовах чимраз більшого політичного протистояння економічна криза знайшла саме в Україні чи не найплідніший для неї грунт, репутація держави стрімко погіршувалася, конституційні права і свободи людини ігнорувались.
Країна продовжувала захлинатися в лавині неконституційних указів глави держави, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів, які не відповідали Основному Закону, незаконних рішень Національного банку, судів загальної юрисдикції, органів прокуратури, СБУ, МВС, інших органів державної влади, губернаторів, більша частина яких призначалась з порушенням конституційних вимог, та інших органів місцевого самоврядування.
Суд робив усе, що міг
Враховуючи умови, в яких доводилось працювати єдиному органу конституційної юрисдикції, останньому не позаздриш. І варто підкреслити, що, незважаючи на правовий хаос, тиск на суддів, помилки, які іноді траплялись при розгляді окремих справ, Суд і цього разу вистояв і в межах своїх повноважень зміг запобігти загрозливим для держави наслідкам антиюридизму і бездарного управ¬ління країною з боку Президента, Кабінету Міністрів, Верховної Ради та більшості центральних і місцевих органів влади й органів місцевого самоврядування.
Попри вкрай несприятливі зовнішні обставини, саме у 2009 р. Суд виніс найбільшу кількість рішень і ухвал. При цьому (що досить важливо), за сло¬вами А.Стрижака, не було жодного порушення строків розгляду.
Досить активно судді висловлювали окремі думки з приводу того чи іншого рішення:
- В.Бринцев — у 3-х справах;
- С.Вдовіченко — у 3-х;
- В.Джунь — в 1;
- А.Дідківський — в 1;
- І.Домбровський — у 4;
- В.Кампо — у 8;
- Л.Маркуш — у 4;
- Ю.Нікітін — в 1;
- А.Стрижак — в 1;
- П.Ткачук — в 1;
- В.Шишкін — у 3 справах. 10 пленарних засідань з 36 були відкритими.
Фінансові негаразди
Інколи в Суду виникали проб¬леми, що ставали надбанням громадськості. Системні недоліки в правовому регулюванні фінансового забезпечення ді¬яль¬ності КС, що ставили під питання принцип незалежності суддів та Суду в цілому протягом 2008 — першої половини 2009 р. і в майбутньому, були виявлені Рахунковою палатою за результатами аналізу ефективності використання КС бюджетних коштів.
По суті, єдиний орган конституційної юрисдикції перебував у повній залежності від Мінфіну, що в умовах відсутності затверджених нормативів фі¬нан¬су¬вання Суду та визначення граничних його видатків у державному бюджеті реально загрожувало адміністративним впливом на конституційне судочинство.
Як показала перевірка, вкрай недосконалою є система оплати праці суддів, надання їм житла тощо. Це, у свою чергу, призвело до судових спорів. Так, станом на 1 вересня 2009 р. адміністративні суди розглядали 4 справи за позовами суддів КС у відставці про стягнення заборгованості за грошовими виплатами на загальну суму понад 2 млн грн., які мають ви¬плачуватись, звичайно, з кош¬тів, виділених на забезпечення діяльності Суду.
Хто винний?
Проте в дійсності не КС мав нести відповідальність за вказані та інші порушення. Адже не тільки Президент та його команда ставили судовій владі палиці в колеса. У цій справі не пас задніх й Уряд. З трибуни парламенту 3 березня 2010 р. голова Рахункової палати В.Симоненко підкреслив, що у 2009 р. тільки стосовно фінансових питань Кабмін ухвалив 140 неконституційних постанов і розпоряджень.
У час розквіту антиюридизму, з березня 2007 р. і в наступні роки, Кабінет Міністрів цинічно ігнорував рішення:
- Печерського районного суду м.Києва від 19.03.2007 у справі №2-а-84/07;
- Київського апеляційного адміністративного суду від 3.12.2007 у справі №22а-1629/2007 р.;
- Окружного адміністративного суду м.Києва від 21.05.2008 у справі №2/174;
- Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009;
- Вищого адміністративного суду від 29.10.2009 у справі №К-1058/08, які визнавали протиправними та скасовували незаконні акти Уряду щодо обмеження оплати праці суддів.
Фактичне ігнорування рішень КС
Верховна Рада продовжувала ухилятись від законодавчого врегулювання забезпечення виконання рішень та додержання висновків, обмежуючись лише сформульованими ще у 1996 р. досить суперечливими приписами:
- «Рішення і висновки Конституційного Суду України є обов’язковими для виконання» (ст.69 закону «Про Конституційний Суд України»);
- «Конституційний Суд Ук¬раїни має право зажадати від органів, зазначених у цій статті, письмового підтвердження виконання рішення, додержання висновку Конституційного Суду України» (ч.3 ст.70 того ж закону) та
- «Невиконання рішень та недодержання висновків Конституційного Суду України тягнуть за собою відповідальність згідно із законом» (ч.4 тієї ж статті).
Законодавець так і не усунув суперечностей між наведеними нормами щодо «виконання рішень» та «додержання вис¬новків», у результаті чого Суд уже протягом багатьох років використовує невдалий з юридичної точки зору термін «виконання висновків». Наші архіви свідчать, що КС жодного разу не скористався таким невід’¬ємним від конституційного конт¬ролю окремим його різновидом, як вимагання від будь-якого державного органу письмового підтвердження виконання рішення чи додержання висновку, хоча практична потреба в цьому була цілком зрозумілою.
Також є очевидним, що лише абстрактна загроза відповідальності за невиконання рі¬шень чи недодержання висновків КС без її деталізації, тобто створення механізму єдиної системи примусу, покарання, контролю, пере¬вірки, залишає таку відповідальність (конституційну, адміністративну, дисциплінарну, цивільну чи кримінальну) нікчемною.
Проблема «зайвих» суддів
Мабуть, немає потреби наводити конкретні приклади недодержання висновків Суду Верховною Радою навіть під час унесення змін і доповнень до Конституції, ігнорування рішень КС з боку глави держави, Кабінету Міністрів, інших державних і органів місцевого самоврядування, оскільки це стало відомим і модним явищем, особливо під час розквіту антиюридизму.
З проблемою виконання (точніше невиконання) судових рішень і зневажливого ставлення Президента та його оточення до єдиного органу конституційної юрисдикції тісно пов’язана кумедна з побутової точки зору і неприпустима з юридичної проблема кількісного складу КС. Суд формально складався з 19, і тільки фактично діяв у складі 18 суддів, що могло статися лише в державі, яка не поважає не тільки Конституційний Суд, а й сама себе.
Нагадаємо: через низку антиконституційних і незаконних дій гаранта, що було визнано кількома судами у 2008—2009 рр., залишалась невирішеною проблема судді С.Станік. Остання начебто й була легітимним членом КС, але загальна кількість суддів КС з 25 березня 2008 р. досягла 19 (в певні пе¬ріоди ця цифра завдяки «щедрості» президентських указів сягала 20), що в лютому 2009 р. підтверджено Київським окружним адміністративним судом, а у червні того ж року — ще й апеляційною інстанцією.
Гострого питання відновлення легітимності КС, поставленого главою держави у стан, якого, мабуть, ще не знала історія світової конституційної юрисдикції, ніхто не збирався вирішувати. За доби Президента В.Ющенка Суд, на жаль, залишався «напівлегітимним».
Від конструктивності до негативізму
Критика КС з боку професійних юристів, політичних діячів і громадськості в засобах масової інформації то вщухала, то відновлювалась залежно від резонансності його рішень і ухвал чи сумнівів щодо дотримання конституційності в цих актах. Так, у першій половині 2009 р. у пресі з’явилось чимало статей, в яких діяльність КС оцінювалась як з позитивного, так і негативного боку, причому критика була досить конструктивною.
Чергові напади на себе КС спричинив сам після сумнівних з позицій войовничого форма¬лізму липневих та вересневих рішень, якими огульно викинуто з правового поля України відразу три важливі для неї закони. Суд спробував було захиститись, виступивши 9.09.2009 з черговою заявою, яка ні у «Віснику Конституційного Суду України», ні в інших друкованих засобах масової інформації опублікована не була. Саме тому наводимо повний текст заяви КС від 9.09.2009, аби кожний міг дізнатись, як Суд реагує на критику на свою адресу та ознайомитись з його аргументацією з цього приводу.
Влада КС має гарантуватися і поважатися
«Завданням Конституційного Суду є гарантування верховенства Конституції як Основного Закону держави на всій території України.
В суспільно-політичній ситуації, що склалася, деякі політики, посадові особи сприймають неоднозначно окремі рішення Конституційного Суду: їм дається різна оцінка, в тому числі й критична. У ст.34 Конституції закріплено право кожного на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. У той же час зазначена стаття передбачає можливість законодавчого обмеження такого права з огляду на найвищі державні інтереси, до яких віднесено підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Вплив на суддів у будь-який спосіб заборонено ст.126 Основного Закону.
З моменту відновлення пленарних засідань у 2006 році певні посадові особи держави та політики постійно і в різних формах намагаються чинити вплив, інколи з погрозами, на суддів КС. На ці обставини Конституційний Суд звертав увагу у своїй заяві від 10.05.2007.
Особливий інтерес до Конституційного Суду окремі політики та народні депутати стали проявляти після прийняття Судом останніх рішень, зокрема від 7.07.2009 у справі щодо відпо¬відності Конституції Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо повноважень Конституційного Суду України, особливостей провадження у справах за конституційними зверненнями та недопущення зловживань правом на конституційне подання». Вони свідомо вдаються до перекручування як суті цих рішень КС, так і відповідного законодавства, чим дезінформують громадськість. На це можна було б не звертати особливої уваги. Проте в таких висловлюваннях звучать неповага і незавуальовані погрози на адресу як всього Суду, так і окремих суддів. Поширюються думки щодо визнання Суду «неле¬гітимним», «заполітизованим», «напівлегальним», «незаконним», «з ознаками професійної деградації», «діючим за межами правового поля», таким, що стає «небезпечним для держави»; стосовно необхідності «ротації складу Суду ще до виборів глави держави»; «відкликання» окремих суддів і порушення проти них дисциплінарних справ; стверджується про нібито незаконне призначення окремих суддів; пропонується дати оцінку діяльності Конституційного Суду щодо відправлення ним конституційного судочинства.
Однак ці політики визнають, що такі дії можуть призвести до паралічу роботи єдиного в державі органу конституційного судочинства. Особливу стурбованість викликає те, що такі заяви роблять народні депутати України і високопосадовці офіційно і публічно на засіданні Верховної Ради, в інтерв’ю засобам масової інформації.
Варто зауважити, що справа не обмежується публічними заявами. Так, 20.08.2009 до Верховної Ради було внесено проект постанови про проведення парламентських слухань на тему «Про стан та перспективи розвитку конституційного судочинства в Україні», в якому, зокрема, пропонувалося дати доручення Кабінету Міністрів підготувати та подати до Верховної Ради необхідні аналітичні матеріали про стан конституційного правосуддя. Чи не означає це, що комісія Уряду має перевіряти роботу Конституційного Суду щодо розгляду конкретних справ і прийняття рі¬шень? Чи не є це спробою прямого втручання в діяльність Суду? Хоча цей проект пізніше було відкликано, сам факт його внесення до Верховної Ради свідчить про намагання народних депутатів втрутитися у діяльність Конституційного Суду.
Конституційний Суд закликає утримуватися від висловлювань та оцінок, які за своєю суттю є втручанням у його діяльність, і ще раз наголошує на необхідності дотримання Конституції і законів, виконання п.14 Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи від 19.04.2007, в якому зазначено, що «влада єдиного органу конституційного правосуддя — Конституційного Суду України — має гарантуватися та поважатися. Тиск у будь-якій формі на суддів є недопустимим…».
Конституційний Суд запевняє суспільство, що його ді¬яльність грунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, рівно¬правності суддів, гласності, пов¬ного і всебічного розгляду справ та обгрунтованості прийнятих ним рішень, як це передбачено ст.4 закону «Про Конституційний Суд України».
Втручання Венеціанської комісії
Проте заява, відома лише незначній частині суспільства, тональності критики на адресу КС не змінила. Ще більше вона загострилась наприкінці року після оприлюднення рішень про неконституційність у цілому законів «Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», «Про організацію і порядок діяльності Верховної Ради України», Регламенту ВР та деяких інших рішень КС.
Напередодні Венеціанська комісія висловила стурбова¬ність з приводу намірів глави держави змінити процедуру призначення суддів КС — останні мали призначатися на посади виключно за поданням Президента. Така монополія, на думку комісії, може призвести до перетворення єдиного органу конституційної юрисдикції на кишеньковий орган гаранта.
5 листопада 2009 р. парламент ухвалив закон про внесення змін до деяких законів щодо діяльності Конституційного Суду. Його мета — вдосконалення процедури перевірки Судом дотримання норм розслідування і розгляду справи про усунення Президента в порядку імпічменту, чітке врегулювання форми і змісту конституційного звернення Верховної Ради до КС про відкриття провадження у справі про відставку глави держави та встановлення відповідних термінів. Але В.Ющенко, як завжди, наклав вето на цей акт.
Намагання Уряду Ю.Тимошенко знищити КС
Напередодні нового 2010 р. народний депутат, політичний соратник одного з кандидатів на пост Президента Ю.Тимошенко, колишній міністр юстиції, один із натхненників антиюридизму Р.Зварич у Вашингтоні на конференції, скликаній за ініціативою Атлантичної Ради, «Вибори Президента в Україні: попередній погляд» оголосив про погоджене з Ю.Тимошенко завдання цієї політичної сили — ліквідувати Конституційний Суд як інституцію, що стала «головним бастіоном позитивістського сприйняття права в Україні».
Коментуючи це досить зухвале повідомлення, зауважимо, що позитивістське праворозуміння було поширене серед суддів і першого складу КС. Згодом платформа ортодоксального позитивізму стала поступатись юснатуралістичному під¬грунтю і врешті-решт досить тісно з ним переплелась, що цілком відповідало закріпленому Конституцією 1996 р. принципу верховенства права.
У більшості своїх актів другий склад Суду з повагою ставиться як до позитивізму, так і до природного праворозуміння. Більше того, ще 29.01.2008 в рішенні у справі про звільнення народних депутатів з інших посад у разі суміщення Суд чітко сформулював свою позицію про «пріоритет природних прав людини… як один із засадних принципів Конституції, відповідно до якого Верховна Рада як орган законодавчої влади має приймати правові акти, додержуючись такого підходу».
Крім того, КС серйозно заважав курсу команди Ю.Тимошенко на диктатуру президент¬ської влади не через «зосере¬дження» тут позитивізму, а, як стверджували відкрито прихильники Прем’єра, через свою «неправильну політичну орієнтацію».
Олександр Мироненко,
суддя Конституційного Суду України у відставці, доктор філософських наук,
заслужений діяч науки і техніки України,
лауреат Державної премії
України у галузі науки і техніки
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!