Це бізнес, нічого особистого

Істерія з приводу тотального прослуховування громадян пояснюється грошима

Ось уже тиждень у ЗМІ обговорюються чергові посягання МВС на приватне життя людини. Цього разу у відомстві підготували законопроект, згідно з яким операторів телекомунікацій можуть зобов’язати купувати обладнання для проведення оперативних заходів на каналах зв’язку. Тепер почнуть стежити за всіма?

Вже стежать

Насправді гучні заголовки в ЗМІ на зразок «Міліція намагається організувати тотальне прослуховування українців» або «МВС хоче зобов’язати провайдерів стежити за користувачами», а також коментарі експертів їм у тон, по суті, запізнилися. Приблизно років на 50. Тотальне прослуховування тією мірою, якою воно цікаве державі, вже є. І для нього також створена відповідна законодавча база.

Варто відзначити, що стеження за своїми громадянами — це не інструмент тоталітарного режиму, а звичайна практика будь-якої держави. Навіть Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (ст.8) допускає обмеження права на приватність, якщо вони передбачені національними законами й пояснюються інтересами національної безпеки або громадського порядку, економічного добробуту країни, а також здійснюються з метою запобігання заворушенням чи злочинам, захисту здоров’я чи моралі або прав і свобод інших осіб. І з цього питання в Європейського суду з прав людини досить багата практика.

Норма конвенції знайшла відображення в Конституції України (ст.31), а також деталізована в новому Кримінальному процесуальному кодексі (де в окремому розділі перераховані можливі негласні слідчі дії) та законах про оперативно-розшукову діяльність, про контррозвідувальну діяльність.

Так чого ж тоді хоче міліція?

«Своїм коштом» — на свою користь

Річ у тому, що сьогодні ч.4 ст.39 закону «Про телекомунікації» зобов’язує операторів телекомунікацій за власні кошти встановлювати технічні засоби, необхідні для здійснення оперативно-розшукових заходів, забезпечувати функціонування й захист цих засобів, а також сприяти проведенню правоохоронцями негласних заходів, зберігаючи в таємниці питання співпраці.

Так от, обов’язок «за власні кошти встановлювати технічні засоби» держ­органи й суб’єкти господарювання тлумачать кожен на свою користь. Перші, посилаючись на необхідність проведення в інтересах суспільства й держави негласних заходів, настійливо просять операторів виконати норму закону та встановити досить дороге устаткування. Останні ж відповідають: «Ви нам надайте ваше обладнання, а ми його в суворій відповідності із законом своїм коштом інтегруємо в телекомунікаційні мережі».

Виходить, що обидві сторони мають рацію, а питання полягає не в тому, встановлювати чи не встановлювати устаткування, а лише в тому, хто — держава чи бізнес — за нього платитиме.

Через те правоохоронці не полишають надій уточнити законодавчу норму, домогтись її тлумачення на свою користь. І час від часу в парламенті з’являються різні проекти, підготовлені Кабміном або народними депутатами: глобальні — про моніторинг або перехоплення телекомунікацій (№4042 від 7.08.2003, №4042-2 від 21.03.2005) і «точкові» — про внесення змін до безталанної ст.39 (№6323 від 20.04.2010, №7023 від 29.07.2010, №10229 від 20.03.2012), що передбачають новий обов’язок операторів купувати в порядку, встановленому Кабміном, технічні засоби, необхідні для здійснення уповноваженими органами негласних заходів.

І щоразу ця тема викликає хвилю обурення, оскільки починають говорити про захист прав громадян, хоча до цієї проблеми вона має опосередкований стосунок.

«У штангу»

Проте останню законодавчу ініціативу МВС важко назвати вдалою. Попри назву законопроекту — «Про забезпечення кримінального провадження», документ усе ж таки припускає регулювання господарських відносин, а також відносин між держ­органами й підприємствами.

При цьому автор документа чомусь не став виносити його на громадське обговорення, а направив проект на погодження прямо до Держпідприємництва. Проте це відомство його повернуло, відзначивши явні порушення процедури підготовки регуляторного акта, встановленого законом «Про основи державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Тому саме з позиції регулювання господарської діяльності (а не захисту прав людини) слід було б критикувати проект, що передбачає нові обов’язки операторів телекомунікацій. Адже вони тягнуть за собою істотні додаткові витрати з боку бізнесу, які, до речі, регуляторному органу потрібно обгрунтовувати. Проте це вже окрема тема.