Євросуд захищає право власників на своєчасну компенсацію
Запізнілі торгиДо 1975 року послугами громадського транспорту в Лісабоні займалися компанії Empresa de Viacao Eduaro Jorge та Lda Empresa de Viacao Gaspar Lda, що діяли під спільною назвою Eduaro Jorge.
У 1975 році згідно з чинним законодавством компанії були націоналізовані, а їхнім акціонерам належало отримати компенсацію. Дати та суми виплат мали бути обговорені сторонами пізніше.
Утім, державні органи не поспішали з узгодженням відповідних відшкодувань. Лише 1984 року міністерством фінансів була встановлена загальна сума компенсації — 17414 португальських ескудо. Така сума викликала в акціонерів (12 осіб) щонайменше подив. Аби хоч якось узгодити суми виплат з реаліями, вони звернулися з оскарженням до Секретаріату Міністерства фінансів. У 1987 році було встановлено остаточну суму відшкодування — 28178 ескудо. Однак такі зміни, всупереч очікуванням державних органів, не справили належного враження на акціонерів, які продовжували домагатися адекватної компенсації за націоналізоване майно.
Врешті, 1988 року, на прохання колишніх власників, арбітражна комісія збільшила розмір коштів до 692518 ескудо. Такий розмір задовольнив скаржників, однак не отримав погодження Держказначейства, яке продовжувало наполягати на сумах, на порядок менших, і визнало доречним лише часткову виплату, що становила 43404 ескудо. Акціонери також виявили наполегливість і звернулися до Верховного адміністративного суду, який, проте, 11.05.99 відповів їм відмовою.
Ніякі виплати не відшкодують очікування
Колишні власники націоналізованих підприємств виклали подробиці свого спілкування з національними державними органами у зверненні до Євросуду. На їхню думку, процедура оскарження суми виплат досить затяглася, аби узгоджуватися з конвенційною вимогою §1 ст.6 щодо розумності терміну судового розгляду. Вони додавали, що компенсація, яку вони врешті отримали, не задовольняла умові справедливості. Зокрема, заявники вважають, що термін, упродовж якого визначалася сума та потім виплата відшкодування, свідчив про порушення конвенційних гарантій ст.1 Протоколу №1 (захист власності).
Під час розгляду матеріалів, надісланих акціонерами, Суд звернув увагу, що процедури розпочалися 1.08.84, коли заявники вперше оскаржили суму компенсації, а закінчився через 14 років, 9 місяців і 10 днів, коли Верховний адміністративний суд видав постанову (11.05.99). Беручи до уваги обставини справи, Суд вважає, що така тривалість процедур не сумісна з вимогою розумності терміну (§1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини).
Таким чином, Суд встановив порушення цієї норми конвенції.
Міжнародні експерти також вважають, що невизначення та несплата остаточної компенсації констатує втручання у право заявників на мирне володіння своєю власністю. Суд завважив, що втручання однозначно переслідувало виправдану ціль. «Для держави було небезпідставним брати в розрахунок її власні економічні та бюджетні ресурси, зокрема, як вказав уряд Португалії, в контексті важкого економічного та фінансового оздоровлення країни».
Проте, на думку суддів, інструменти державного боргу, що представляли суму остаточної компенсації, були надані заявникам лише у грудні 1991 року, тобто через понад 16 років після націоналізації. Більше того, колишні власники мали чекати ще майже 8 років на рішення Верховного суду, завдяки якому сума відшкодування стала остаточною.
Судді вважають, що уряд Португалії має нести відповідальність за надмірне зволікання. І хоча заявники отримали компенсацію, цінність її зменшилася завдяки знеціненню національної валюти. Насамкінець, гарантована компенсація, яку заявники отримали через кілька років після націоналізації, не вплинула на стан невизначеності, в якому вони перебували доки сума виплат не стала остаточною, тобто до рішення Верховного адміністративного суду.
Далі в рішенні зазначається, що невизначеність у поєднанні з відсутністю ефективного національного правового засобу призвела до ситуації, коли заявники мали нести особистий надмірний тягар, який порушив баланс між вимогами загального інтересу та захистом права на мирне володіння майном.
Отже, Суд встановив порушення ст.1 Протоколу №1 до конвенції.
Компенсація
Взявши до уваги встановлені порушення конвенційних гарантій, Суд винагородив усіх заявників сумою у 100000 євро, що має відшкодувати моральну та матеріальну шкоду. Судові витрати становили 8000 євро.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!