Сергій КІВАЛОВ: «Активно протистояли реформі ті, хто нічого не хотів міняти в усталеному порядку речей»
Ось уже більш як півроку вітчизняна Феміда живе за новими правилами. Погані вони чи хороші — її представники дискутують і досі, проте всі сходяться на думці: змінювати щось було необхідно. Якщо раніше процес реформування третьої гілки влади просувався повільно, то після появи нового глави держави «реставрувати» судову систему почали форсованими темпами. І в результаті за кілька місяців з’явився новий парламентський продукт — закон «Про судоустрій і статус суддів». Оцінити якість цього акта наш тижневик попросив одного з основних реформаторів — голову Комітету ВР з питань правосуддя Сергія КІВАЛОВА. Саме очолюваний ним парламентський підрозділ дав зелене світло новаціям у сфері правосуддя, а робота над подальшим удосконаленням норм триває й досі.Нещодавно наш співрозмовник став лауреатом конкурсу «Людина року» в номінації «юрист року», він є найактивнішим депутатом-правником, тому «ЗіБ» попросив його розповісти: яких законодавчих сюрпризів від парламентарів варто чекати людям у мантіях?
— Сергію Васильовичу, останні півроку для суддівського та депутатського корпусу найбільш обговорюваною темою був закон «Про судоустрій і статус суддів». При цьому його критиків і прихильників немало в обох таборах. Як ви оцінюєте якість проведеної судової реформи?
— Тема нового закону обговорюється в депутатських і суддівських колах уже майже 10 років, тому ухвалення цього акта закономірне. Конституція 1996 року визначила напрями модернізації судової системи, але реформування просувалося дуже поволі й, можна сказати, завмерло на півдорозі в лютому 2002-го, коли провели «малу судову реформу». Активно протистояли реформі ті, хто нічого не хотів міняти в усталеному порядку речей. Вони тільки критикували всі почини й новації в судовій системі, але не пропонували ніякої альтернативи.
У такій ситуації конструктивний діалог був неможливий, будь-яка дискусія зводилася до односторонніх нападок і звинувачень. Очевидно, колишнє керівництво країни докладало недостатньо зусиль для вирішення поставлених завдань у сфері судоустрою і судочинства. Сьогодні є політична воля для радикальних, але дуже необхідних для реалізації судово-правової реформи перетворень.
Вищезазначений закон — це перший великий крок уперед, і важливо, що він зроблений. Ми втілили в життя ряд теоретичних напрацювань і рекомендацій Венеціанської комісії, яка тричі давала свої висновки з цього питання: у 2001-му, 2007-му й березні 2010 року.
— Які основні досягнення на нинішньому етапі реформи?
— На даному етапі важливо поступально й рішуче реалізовувати нові положення закону. Зокрема, необхідно було в найкоротші строки забезпечити створення Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ. Поява цього суду привела всю систему судів загальної юрисдикції у відповідність із нормою Конституції, де мовиться, що судова система будується на підставі як принципу терито¬ріальності, так і принципу спе¬ціалізації.
Створена нова Вища кваліфікаційна комісія. Цьому важливому органу судової влади, де більшість становлять служителі Феміди, передали всі функції щодо підготовки обрання суддів безстроково і звільнення їх за порушення присяги. Матеріали на обрання і звільнення цих суддів з комісії потрапляють прямо на затвердження парламенту, минувши Комітет ВР з питань правосуддя. До того ж Президент і депутати позбулися повноважень призначати членів ВККС. Так реалізується ще одна ключова рекомендація Венеціанської комісії.
Нові правила формування Вищої ради юстиції дали можливість уже сьогодні, без зміни Основного Закону, добитися того, що в її складі майже половина — судді. За цей час глава держави і Всеукраїнська конференція прокурорів поступилися свободою реалізації своїх квот, і згідно із законом на вакантні місця були призначені судді.
Це дійсно значущі досягнення ходу реформи за минулі півроку, і не тільки тому, що вони відповідають європейським стандартам. Вони повинні струсонути всю судову систему, нагадати деякій частині суддів про їхні професійні обов’язки, дати поштовх до підвищення авторитету судів і тих, хто там працює, повернути громадянам віру в справедливість судочинства і винесених рішень. У цих органів є всі законні пов¬новаження для реалізації поставлених цілей.
Думаю, і громадяни відчули позитивні зрушення. Вирішена наболіла проблема тяганини в судах, ліквідована подвійна касація. Апеляційним судам тепер заборонено відправляти справи на новий розгляд. Одночасно законом підвищена значущість судового рішення. Посилена кримінальна відпо¬відальність за невиконання судового рішення, і розширено коло осіб, яких можуть притягувати до такої відповідальності.
«У питанні ВС поспішати потрібно поволі»
— Деякі з ваших колег-парламентарів переконані: ініціаторів реформи перед¬усім не влаштовувала фігура Голови Верховного Суду Василя Онопенка, тому вони й вирішили змінити всю судову вертикаль. Як ви це можете прокоментувати?
— Плани і строки реформування були закладені задовго до того, як В.Онопенко став біля керма ВС. Конституція 1996 року зобов’язала органи влади протягом 5 років завершити комплексну реформу судової системи. Всім було очевидно, що наявна судова система себе зжила. І, до речі, В.Онопенко підтримував таку реформаторську позицію.
Дійсно, зупинити історичний хід подій неможливо. Навіщо, наприклад, нам потрібні військові суди, які створювали під багатомільйонну Радянську армію і ВПК СРСР та поглинали з бюджету до 30 млн грн. щорічно, а роботи в них не було? Така ж проблема існувала, коли Рада суддів самовільно привласнила повноваження призначати і звільняти керівників судів, при цьому сама на 3/4 складалася з голів і заступників голів судів! Таким чином, керівники судів, по суті, самі себе призначали і звіль¬няли.
Показово, що саме за останні 5—6 років рівень недовіри громадян до українських суддів і судової системи в цілому досяг 90%. Про розгул корупції та беззаконня в судах у засобах масової інформації не говорив хіба що ледачий.
Тому судову вертикаль необхідно було змінити, щоб створити єдину концепцію системи, ліквідовувати корупцію, зробити суд прозорим і доступним для будь-якого громадянина. Це так чи інакше розуміла і більшість керівників судів.
— Наприкінці минулого року ваш колега Дмитро Притика вніс пропозицію, як по¬ліпшити роботу ВС. Проте останній відшукав у цій бочці законодавчого меду ложку дьогтю. Принаймні так охарактеризував В.Онопенко намір депутатів провести серед суддів ВС конкурсний відбір. Чи врахують парламентарі зауваження Пленуму ВС?
— Як ви знаєте, розгляд даного законопроекту в комітеті був перенесений. Ми зробили це у зв’язку з тим, що судді ВС і його Голова висловили бажання взяти участь у роботі над проектом. Хоча вони й не є суб’¬єктами законодавчої ініціативи, але вони гарні практики.
Безумовно, остаточне рішення прийматиме парламент. Але, якщо судді виявили свою зацікавленість у роботі над документом, наш комітет розгляне всі пропозиції, які будуть унесені представниками найвищого судового органу.
Поспішати з ухваленням указаного проекту не варто. У цьому питанні, як мовиться, поспішати потрібно поволі. У процесі підготовки даного документа до другого читання було внесено дуже багато попра¬вок — близько 400. Тому й ухвалено рішення перенести розгляд проекту. Підкреслюю: перенести, а не поховати!
— І чи узгоджується з нормами Конституції проведення подібного «кастингу» серед суддів ВС?
— Слово «кастинг» мені не подобається. Ніякого «кастингу» не буде. У ВС працюватимуть найбільш знаючі та до¬свідчені судді. Адже ми сьогодні не формуємо найвищий судовий орган.
— А яка кількість суддів ВС, на вашу думку, повинна працювати в цій обителі Феміди?
— Я вважаю, що їх повинно бути 24, і ось чому. Якщо повернути механізм розгляду справ у судових палатах, то 5 суддів, як це нині записано в чинному законі, мало. Адже хтось може захворіти або піти у відпустку. Тому по 6 чоловік у кожній палаті — оптимальна кількість. Але це за умови, що справи слухатимуть у палатах, а якщо в пленарному режимі, то 20 чоловік досить.
— За час своєї професійної діяльності ви встигли попрацювати на багатьох ке¬рівних посадах. Зокрема, очолювали ВРЮ, Центральну виборчу комісію, Одеську юридичну академію. Кажуть, що найближчим часом ви можете стати керівником ВС. Чи готові ви проміняти мандат на мантію?
— У ВС на сьогодні є керівник. Обрання нового — це ви¬ключно внутрішнє питання судової гілки влади. А можливих кандидатів на цю посаду нам чітко називає закон: головою найвищого судового органу може стати тільки суддя ВС. Я таким не є.
«Робота над законами після їх ухвалення не повинна припинятися»
— Недавно в коментарі нашому виданню ви заявляли, що не слід соромитися допущених неточностей, їх необхідно поступово ви¬правляти. Які зміни до закону «Про судоустрій і статус суддів», на вашу думку, необхідні й повинні бути внесені невідкладно?
— Дійсно, я вважаю, що робота над законами після їх ухвалення не повинна припинятися. Дуже важливо після ухвалення будь-якого закону, а тим більше такого комплексного, як цей, аналізувати механізми й наслідки його застосування.
Відточувати чинний закон з погляду законотворчої діяльності набагато простіше й ефективніше, ніж виписувати спочатку ідеальні положення без практики застосування. Закони приймаються для людей.Хочу відзначити, що після ухвалення акта «Про судоустрій і статус суддів» до нашого ко¬мітету надходять звернення як громадян, так і суддів з пропозиціями, спрямованими на вдосконалення цього закону. Одні його положення, судячи з таких звернень, знайшли підтримку і в громадян, і в суддів, інші — вимагають невеликого доопрацювання.
Наприклад, у лютому 2011 року був прийнятий закон «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яким удосконалені положення щодо спеціальної підготовки суддів. Сьогодні готується проект про внесення змін до закону «Про судоустрій і статус суддів», у якому перш за все будуть ураховані рекомендації Венеціанської комісії. Крім того, беручи до уваги думки суддів і громадян, плануємо вдосконалити окремі положення закону щодо процесуальних строків, процедури добору суддів, процедури залучення їх до дисциплінарної відповідальності, деталізувати окремі положення процесуальних законів і багато чого іншого.
Нагадаю також, що з огляду на жорсткий характер Основного Закону ряд рекомендацій стосовно вдосконалення закону «Про судоустрій і статус суддів» можна буде реалізувати лише після внесення змін до Конституції. Це стосується положень про обмеження недоторканності суддів, усунення парламенту і Президента від процесу призначення суддів і припинення їх повноважень, про зміну принципів і порядку формування ВРЮ і т.д.
— Очолюваний вами парламентський підрозділ свідомо відмовився від пов¬новажень у частині вирішення питання щодо призначення і звільнення суддів. Такий крок — це прагнення бути солідарними з Президентом чи виконати рекомендації Венеціанської комісії?
— Глава держави і парламент відмовилися від частини своїх повноважень для того, щоб зміцнити незалежність судової влади. Це безпрецедент¬на поступка, оформлена на законодавчому рівні, — чітке додержання рекомендацій Венеціанської комісії.
У Віктора Януковича і його команди принципово інше ставлення до судів, ніж в опонентів, — повага до суду, судді та незалежності судової влади. Саме тому в чинному законі і Президент, як його автор, і Верховна Рада, як суб’єкт його ухвалення, поступилися цілою низкою повноважень: від квот у складі ВККС і ВРЮ до процедури призначення суддів уперше й обрання їх безстроково. Така наша позиція, якої ми дотримуємося.
«Цьому проекту заздалегідь дано «карт-бланш»
— Не є таємницею, що останнім часом можновладці дедалі частіше зважуються на непопулярні кроки. Зо¬крема, Уряд пропонує відмінити «тверді розміри» соціальних пільг громадян, щоб виконати пілотне рішення Європейського суду в справі «Юрій Іванов проти України». Як, на вашу думку, це узгоджується з нормами Конституції?
— Дійсно, 14 січня 2011 року в парламенті був зареєстрований цей законопроект, унесений Кабінетом Міністрів і підготовлений Міністерством юстиції. Документ справді непростий, зачіпає серйозні проблеми державного значення, і наслідки для репутації України в Європі — тільки одна з них.
Пропонується скасувати дію мораторіїв на примусову реалізацію майна боржників: бюджетних підприємств паливно-енергетичного комплексу — від атомних електро¬станцій до вугільних шахт, від підприємств газотранспортної системи до тепломереж, що обслуговують населення; суднобудівельних підприємств, тобто стратегічних виробничих і інфраструктурних об’єктів, чиє становище — складне, а значення — величезне. Виключно на державний бюджет перекласти виплати компенсацій за шкоду, завдану зловживаннями чиновників, можливо, вже звільнених і засуджених за ці зловживання. Сюди ж віднести прострочені виплати спе¬ціальних фондів, відповідальність за неоплачені борги жеків та інших комунальних підприємств.
Разом з тим багато таких підприємств винні мільйони просто тому, що люди вчасно не платять за комунальні послуги. До того ж не секрет, що за роки, які передували судовій реформі, в сейфах у деяких керівників підприємств нагромадилися тисячі «боргових» рішень судів, у яких підприємства, що називається, на ви¬смоктаних з пальця підставах повинні виплатити їм мільйони. Такі ж рішення на руках у сотень «дітей лейтенанта Шмідта», котрі намірилися щомісячно вибивати з рідної держави по багато тисяч гривень на роздуті соціальні ви¬плати. Всі вони чекають свого часу. З другого боку, на їх фоні вчителі, скорочені військово¬службовці та інваліди, яким держава, буває, і протягом 10 років не може виплатити за судовим рішенням 1 тис. грн. зарплати або допомоги, просто губляться. Необхідно чітко розмежувати ці категорії.
— У скільки саме ухвалення цього акта обійдеться державі?
— Немає необхідної ясності з фінансово-економічною базою законопроекту. Називалися різ¬ні цифри — 130 млрд і 300 млрд грн. за перший же рік дії закону. Я б назвав погріш¬ність у 170 млрд грн. серйозною проблемою, що вимагає уваги і глибокого додаткового вивчення. Адже вся прибуткова частина держбюджету на 2011 рік становить 281 млрд грн., при витратній частині в 322 млрд.
Необхідно провести комплексний фінансово-економічний аналіз за участю Мінфіну, Міністерства економічного розвитку і торгівлі, Міністерства соціальної політики: у скільки обійдуться державі (за кожною позицією) положення цього законопроекту?
З урахуванням важливості вказаному проекту заздалегідь дано «карт-бланш»: Комітет ВР з питань правосуддя рекомендував його до ухвалення в частині, що стосується предмета свого відання. Разом з тим необхідно чітко знати позицію й інших парламентських комітетів, чия думка є основоположною для більшості положень цього законопроекту, а саме — комітетів з питань соціальної політики і бюджету. Не наш комітет повинен визначати роз¬міри пенсій, соціальних виплат і бюджетних витрат, питання бюджетної класифікації, розрахунків, відповідних проводок і спеціальних правил — це належить до компетенції вказаних парламентських підрозділів. Над законопроектом потрібно працювати всім разом.
«У парламенті все залежить від політичної волі»
— Ось уже більш ніж 3 роки ви очолюєте Комітет ВР з питань правосуддя, до якого входять представники всіх парламентських сил. Ска¬жіть, чи можна уникнути по¬літики при вирішенні проблем правосуддя?
— Так, у цьому скликанні понад 3 роки і в попередньому, до позачергових парламентських виборів, близько року. У роботі комітету були різні пе¬ріоди, але практично весь цей час активна робота йшла саме над основними законопроектами, що стосуються судової реформи, згодом об’єднаними в один, — «Про судоустрій і статус суддів».
Ще у 2006 році, коли ці законопроекти були внесені до парламенту, відчувалася конфронтація, опір з боку меншості комі¬тету, яку скеровував Голова ВС. Це гальмувало процес і заважало плідній роботі. Так було і в першій половині цього скликання. Взагалі, наш комітет веде активну роботу, незмінно є лідером і за кількістю проведених засідань, і за кількістю розглянутих законопроектів.
Повинен сказати, що непросто проводити засідання й розглядати законопроекти, коли в залі Верховної Ради відбувається постійне протистояння. Навіть після того, як на засіданні первинний законопроект про судову реформу був розглянутий у другому читанні, в зал для голосування він так і не потрапив — представники деяких партій просто блокували трибуну. Така ситуація спостерігається при розгляді найбільш резонансних питань. Але, як і при вирішенні будь-якого іншого питання в парламенті, все залежить від політичної волі. Нині проблеми позаду, Рубікон перейшли, і тепер на перший план у роботі членів комітету виходять виключно професійні навики. Питання судової системи і правосуддя повинні, безумовно, стояти над політикою. На сьогодні біль¬шість членів комітету беруть активну участь у роботі над законопроектами й обговоренні їх на засіданнях. Як результат — видаємо на-гора якісний законодавчий продукт.
— Чи стикалися ви з таким явищем, як лобізм?
— Як такого лобізму немає, адже в законодавстві він не прописаний. Але кожен нардеп, як суб’єкт законодавчої ініціативи, зацікавлений у нормальному проходженні свого проекту. На засідання нашого комітету часто приходять депутати з інших комітетів, щоб відстоювати і захищати свої законодавчі пропозиції.
— Після того як комітет позбавили можливості здійснювати кадрові ротації, з’явилися пропозиції або взагалі ліквідувати, або ж об’¬єднати цей парламентський під¬розділ з іншим. Нині вашим колегам достатньо тільки законотворчих функ¬цій?
— У такої ініціативи немає ніякої перспективи. У нашому парламентському підрозділі тепер особливо багато роботи через те, що незабаром уноситимуться зміни до ЦПК, КПК, КАС.
Спочатку до відання нашого комітету належали не тільки кадрові питання. Є й інші напрями діяльності — судоустрій, статус суддів і забезпечення діяльності судів; ВРЮ, зокрема призначення на посади членів цього конституційного органу та припинення їхніх пов¬новажень; давання згоди на затримання або арешт суддів; судові експертизи; третейське судочинство; організація та діяльність виконавчої служби; кримінально-процесуальний закон (у частині здійснення правосуддя); цивільне, господарське й адміністративне судочинство (процесуальне законодавство).
З усіх цих питань у комітеті постійно йде робота — і в апараті секретаріату, і серед членів комітету. Згідно з планом роботи на період з лютого до липня 2011 року планується розглянути понад 40 законопроектів.
«Суддю не можна було звільнити, що б він не зробив»
— І продовжуючи тему формування суддівського корпусу. Тепер останнє слово в рішенні кадрового питання фактично залишили за ВРЮ. Як ви, будучи її представником, оцінюєте посилення ролі цього органу? Наскільки ефективним виявився законодавчий механізм, упроваджений у травні минулого року?
— Роль ВРЮ обмежена чіткими рамками закону, і якщо вони розширилися, то тільки через конкретні й переконливі причини. Щорічно до ВРЮ надходять тисячі скарг на порушення суддями своїх обов’язків. У 2010 році їх було понад 10000. На такий стан справ слід було якось реагувати.
Процес реалізації дисциплінарної відповідальності суддів показував протилежну динаміку: за 2008 рік за порушення присяги було звільнено 12 суддів, а за весь 2009-й — тільки 3. Але навіть ці судді, користуючись застарілим законодавством, відновлювалися на посадах. А деякі голови місцевих судів дозволяли собі відкрито вітати таку практику і застарілі норми закону, як гарантії власної безкарності та безвідповідальності. На попередньому з’їзді суддів голова одного з одеських судів за¬явив: «Ми повинні бути корпоративними. І якщо ВРЮ приймає рішення, ми маємо через суд їх скасовувати». Ми мали парадоксальну ситуацію: суддю не можна було звільнити, що б він не зробив. Навіть подання Генпрокурора до ВР про затримання або арешт судді не допускалося судами до розгляду в парламенті!
— До того ж у ВРЮ раніше постійно виникали проблеми з кворумом.
— Дійсно. Проте все змінилося з ухваленням нового закону, згідно з яким кворум на засіданнях ВРЮ був зменшений до простої більшості від конституційного складу, а підставою для розгляду питання про звільнення судді було визначено, разом з особистою явкою, наявність письмових пояснень.
Користуючись старим законом, що вимагав кворуму у 2/3 від конституційного складу, 1/3 членів ВРЮ попередніх скликань систематично не були на засіданнях, якщо на порядку денному стояло питання про звільнення «потрібного» судді за порушення присяги. Але навіть коли у ВРЮ кворум усе-таки був, на засідання не з’являлися вже самі судді, підо¬зрювані в порушенні присяги. У цьому випадку старий закон вимагав відкласти розгляд питання. Деякі судді дозволяли собі в один і той же день перебувати на лікарняному, ігноруючи засідання, і вершити правосуддя, сидячи на робочому місці у власному суді. Це припинилося тільки з ухваленням нового закону.
Втім, як і інша практика — скасування актів про звільнення суддів місцевими судами по всій країні. Новим законом розгляд таких справ віднесено до виняткової компетенції Вищого адміністративного суду.
Всім цим не задоволені насамперед корупціонери і ті, хто їм співчуває, зате в судах нарешті почали наводити лад, більше поважати закон і права людини.
— Не так давно Конституційний Суд ухвалив рішення, яким фактично підтвердив частину повноважень ВРЮ. Як ви це прокоментуєте?
— Даним рішенням КС розставив усі крапки над «і». Суд визнав відповідними Основному Закону положення чч.1, 2 ст.25, ч.3 ст.27, ч.2 ст.32 закону «Про Вищу раду юстиції» щодо визначення дій, які є порушенням суддею присяги, і встановлення порядку оскарження актів ВРЮ виключно у ВАС.
Єдине положення, визнане неконституційним, — норма ч.3 ст.25 закону «Про Вищу раду юстиції» відносно права ВРЮ витребовувати із судів копії справ, розгляд яких не завершено.
На думку КС, це положення фактично означає, що ВРЮ може перевіряти судові справи на всіх рівнях до закінчення їх розгляду, а також давати оцінку процесуальним діям суддів з розгляду конкретної справи, хоча такі повноваження цього органу не передбачені ст.131 Конституції та можуть здійснюватися тільки судами апеляційної та касаційної інстанцій. Тому витребовування ВРЮ будь-яких матеріалів судової справи (оригіналів або копій) зумовлює оцінку вчинених суддею процесуальних дій. Така оцінка до винесення остаточного рішення у справі є втручанням у здійснення правосуддя, що суперечить чч.1, 2 ст.126, ч.1 ст.129 Конституції.
Таким чином, це останнє положення закону втратило силу з дня ухвалення рішення Конституційним Судом.
Крім того, Суд рекомендував привести у відповідність із даним рішенням ч.4 ст.25, ч.1 ст.40 закону «Про Вищу раду юстиції» від 15.01.98 №22/98-ВР (зі змінами), ч.1 ст.18832 КпАП.
Ось у цьому напрямі ВР і належить попрацювати.
«Краще, коли державний орган діє в правовому полі»
— До речі, про Конституцію. Тепер виникають сумніви в легітимності здій¬снення призначень суддів на адміністративні посади, оскільки в ст.131 Основного Закону чітко визначені повноваження ВРЮ. Чи не повториться ситуація з Радою суддів, адже не виключено, що згодом КС установить, що такі повноваження ВРЮ також не узго¬джуються з Основним Законом?
— Нинішнє становище ВРЮ порівняно із ситуацією, коли РСУ призначала суддів на ад¬мінпосади, — небо і земля. Цей орган суддівського самоврядування самовільно і неправомір¬но узурпував повноваження, на що КС не один раз указував у своїх рішеннях. Визначити орган, який повинен виконувати таку функцію, міг лише закон, що й відбулося внаслідок судової реформи.
Звернення до ст.131 Конституції, на перший погляд, — серйозне заперечення. Але не варто забувати, що ВРЮ — орган, відповідальний за формування високопрофесійного суддівського корпусу, а голови судів та їхні заступники — частина цього корпусу. У нормі Конституції мовиться, що до відання ВРЮ належить унесення подання про призначення суддів на посади або про їх звільнення з посад — у множині. На яку ще посаду можна призначити суддю — відповідь очевидна: тільки на посаду голови суду або його заступника. Зрештою це питання було вирішене авторами закону «Про судоустрій і статус суддів». Безумовно, краще, коли державний орган діє в правовому полі, а не так, як це незаконно тривало впродовж 3 попередніх років.
— Ще одним спірним питанням є розмежування підстав притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення за порушення присяги. За що, користуючись футбольною термінологією, ВККС показує служителеві Феміди «жовту картку», а ВРЮ — «червону»?
— По-перше, таких термінів, як «жовта» і «червона картка», в роботі ВРЮ не існує. По-друге, суддя повинен виконувати Конституцію і закони, це його святий обов’язок. Якщо він порушує їх — несе заслужене покарання. Запорукою об’єктивного й неупередженого роз¬гляду кожного окремого випадку є сам склад ВРЮ, в якому широко представлені всі професії, котрі за обов’язком служби мають стосунок до судочинства, захисту прав громадян і верховенства права.
«Система підготовки суддів має бути під контролем третьої гілки влади»
— Як відомо, після проведення реформи багато законників написали заяви про відставку, і в обителях Фе¬міди з’явилося чимало вакансій. Проте через не¬досконалість процедури обрання суддею охочі на¬діти мантію вперше не можуть цього зробити. Недавно законодавці внесли відповідні зміни до реформеного закону щодо спеціальної підготовки суд¬дів. Чи допоможе це заповнити кадровий вакуум?
— Річ у тому, що в попередній редакції закону передбачалася обов’язкова спеціальна піврічна підготовка кандидатів на посади суддів у юридичних вищих навчальних закладах IV рівня акредитації та в Національній школі суддів. Венеціанська комісія у своєму висновку щодо вищезазначеного закону рекомендувала Україні, аби вся система підготовки суддів була під контролем судової влади. Саме тому був прийнятий закон, який встановлює, що всю процедуру спеціальної підготовки кандидатів на посади суддів організовуватиме Національна школа суддів.
Нагадаю, що на неї не поширюються вимоги законодавства про вищу освіту, вона не підзвітна Міністерству освіти та науки, молоді і спорту. Школа створюється при ВККС і функ¬ціонує під контролем судової влади.
Крім того, все, пов’язане з такою підготовкою, а саме: програма, навчальні плани, порядок проходження такої підготовки, перелік юридичних вузів, які готуватимуть кандидатів, — розроблятиме ВККС.
Унесені зміни стосуються того, що до певного моменту до дня, коли ВККС ухвалить рішення про перший набір кандидатів на посади суддів для проходження ними спеціальної підготовки, — кандидати призначатимуться на посади суддів без проходження спеціальної підготовки. Однак решта стадій проходження процедури обов’язкова для всіх і чітко прописана в законі: розміщення оголошення про добір кандидатів; подання заяви і необхідних документів; спецперевірка кандидатів; анонімне тестування кандидатів для визначення рівня загальних теоретичних знань у галузі права; допуск кандидата до кваліфікаційного іспиту; визначення рейтингу кандидатів і зарахування їх у резерв тощо.
— Коли може бути ухвалене рішення про перший набір для спецпідготовки?
— Думаю, такого рішення можна чекати вже цього літа. Ну а в тих, хто встигне пройти до цього часу всі стадії, і за наслідками складання кваліфікаційного іспиту Вища кваліфкомісія визначить їхній рейтинг і зарахує їх у резерв, необхідності в спецпідготовці не буде. І це деяким чином допоможе заповнити кадровий вакуум.
— І на завершення нашої розмови скажіть, що б ви побажали служителям Феміди — читачам нашої газети і тим, хто тільки має намір надіти мантію?
— Хотів би насамперед усіх запевнити, що судово-правова реформа, яку здійснює влада на чолі з Президентом, має на меті поліпшити умови роботи суддів, зміцнити незалежність і престиж суддівської професії.
Зі свого боку можу обіцяти, що в рамках цієї реформи народні депутати продовжать удосконалювати законодавство. Парламентарі добре розуміють, як це важливо. Вірю, що велика частина суддівського співтовариства України гідно виконує свої високі обов’язки в ім’я законності, справедливості і гуманізму. Бажаю всім і надалі гідно захищати права та свободи людини, залишатися вірними складеній присязі та високому покликанню судді.
Розмову вела Ольга КИРИЄНКО
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!