Штраф на рівні грабежу

Контролери збирають кошти, не маючи на те повноважень

На сьогодні законодавство не регулює діяльності контролерів у громадському транспорті. При цьому контролери почасти просто відбирають гроші в пасажирів, а то й застосовують фізичну силу. Притягти ж їх до відповідальності за порушення практично неможливо. Тому для вирішення цієї проблеми доцільно надати функції контролерів державним службовцям і визначити їхні повноваження.

Поза нормою

Постановою Кабміну від 18.02.97 №176 «Про затвердження Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту» (далі — постанова №176) було нормативно врегульо¬вано діяльність контролерів, які проводять перевірку і контроль автобусних перевезень, але на сьогодні вона втратила чинність.
Як наслідок, чинними нормативно-правовими актами не визначені загальнообов’язкові правила поведінки контролерів у процесі здійснення контролю та перевірки наявності проїзних квитків у пасажирів у міському транспорті.
Закон «Про транспорт» визначає правові, економічні, організаційні та соціальні основи діяльності транспорту. Проте не міс¬тить положень щодо контролерів.
Де-юре немає акта, яким би законодавчо були врегульовані ці питання. Проте де-факто неврегульовані відносини відбуваються майже за ідентичною формою і процедурою, наведеною в постанові №176. Права й обов’язки перевізників, водіїв, кондукторів, контролерів, пасажирів де-факто дублюються. Однак правової підстави немає. І при вирішенні якихось суперечок нічим керуватися, нема на що послатися.
Є норми в Кодексі про адміністративні правопорушення, котрі передбачають відповідальність (ст.135), але немає норм, які встановлювали б право контролера притягати порушників до відповідальності. Це мають право зробити начальник парку, співробітник міліції, військовослужбовець Прикордонних військ або член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону.
Статтею 135 КпАП встановлено, що безквитковий проїзд пасажира, а також перевезення без квитка дитини віком від 7 до 16 років у міському транспорті тягнуть за собою накладення штрафу в двадцятикратному розмірі від вартості проїзду. Посилаючись саме на цю статтю, працівник транспорту має законні під¬стави стягувати штраф з безбілетників.

Недержавні санкції

В ст.262 КпАП чітко й однозначно зазначаються органи (посадові особи), правомочні здійснювати адміністративне затримання: органи внутрішніх справ, Прикордонні війська, старша в місці розташування охоронюваного об’єкта посадова особа воєнізованої охорони, посадові особи військової інспекції безпеки дорожнього руху.
У кодексі чітко визначено коло осіб, які мають право вчиняти процесуальні дії щодо правопорушника (пасажира без квитка). Втім, контролера серед них немає.
Контролери, котрі проводять перевірку наявності проїзних квитків у пасажирів міського транспорту, є найманими працівниками комунального підприємства. Керівництво служби організації збору та обліку виручки, аби з’ясувати, на якій підставі функціонує інститут контролю і перевірки, може послатися хіба що на ст.135 КпАП. Крім посадових інструкцій, жодним нормативно-правовим актом їх діяльність не врегульовано.
Отже, фактично діє неправове явище: недержавна установа, акти якої не мають загальнообов’язкового характеру, а працівники не є державними службовцями, стягує штрафи. Тільки чітко передбачені в законах органи мають право від імені України, в межах повноважень, у судовому порядку притягати осіб до адміністративної та кримінальної відповідальності. Тільки держава в особі державних органів уносить до суспільних відносин імперативний елемент.
Таким чином, дії контролерів є незаконними, а дії комунального підприємства, котре їх наймає, — неправомірними.
Посвідчення та жетони контролерів затвердженої форми державного зразка не мають. Комунальне під¬приємство на власний розсуд замовляє виробництво, ламінування, в будь-який момент може ввести нові зразки, ні з ким їх не погоджуючи і не звітуючи ні перед ким (аналогічна ситуація зі штрафними квитанціями).

Розв’язка — в регулюванні

Щоб вирішити цю проб¬лему, Верховній Раді слід унести зміни до законодавства з питань контролю і перевірки в міському транспорті. Також Кабмін (Мін¬транс) має спеціальним актом (постановою) врегулювати процедуру інституту перевірки і контролю в міському транспорті. У свою чергу міські держадміністрації, у ві¬данні яких перебувають транспортні об’¬єкти (таксопарки, станції техобслуговування тощо), мають у межах норм чинного законодавства, в установленому законом порядку розробити відповідні правила (інструкції) та делегувати комунальним підприємствам повноваження на проведення контролю і перевірки в міському транспорті.
Можна піти іншим шляхом: створити при Мі¬ністерстві транспорту та зв’язку державну установу з відповідним спрямуванням. Тоді контролери, набуваючи статусу державних службовців, керуватимуться законом «Про державну службу».

Андрій ПОТЬОМКІН, головний спеціаліст відділу вивчення та узагальнення судової практики Вищого господарського суду України