Парламент відмовився унормувати процедуру формування Конституційної асамблеї
Не встиг Президент оголосити про наміри провести конституційну реформу, як у парламенті вже стурбувалися: за яким сценарієм буде реалізовуватися ця ідея? В «опозиційний» день Верховній Раді за¬пропонували від¬разу 3 законодавчі ініціативи, які так чи інакше стосувалися процедури майбутнього ухвалення змін до Конституції в цілому. Але жодна з них не була навіть включена до порядку денного.
Допустіть опозицію!
Як відомо, до розробки проекту нового Основного Закону держави передбачається залучити Конституційну асамблею — орган, статус якого та порядок формування не визначено ні головним документом країни, ні жодним іншим законодавчим актом. Відповідний указ Президента передбачає, що на¬уково-експертна група на чолі з Леонідом Кравчуком має тільки «напрацювати пропозиції щодо механізму створення і діяльності Конституційної асамблеї, визначення засад, алгоритму та етапів її роботи, а також аналізу концепцій реформування Конституції». Тобто, за логікою, експерти повинні подати документ, в якому буде розписана процедура проведення конституційної реформи.
В опозиції передбачають, що оформити статус асамблеї планується в обхід парламенту — президентським указом. Дійсно, для заснування такого органу на законодавчому рівні бракує конституційних підстав. Натомість глава держави може утворювати будь-які консультативні, дорадчі та допоміжні органи і служби. Головне, аби їх функ¬ціонування не вимагало більше коштів, ніж передбачено в держбюджеті на утримання Президента та його апарату.
У Верховної Ради в цьому сенсі можливості значно обмеженіші: отримувати консультації та поради вони можуть хіба що від служб та управлінь апарату ВР. Але і статус у таких порад буде негучний, та й оформити на роботу, ска¬жімо, того ж Л.Кравчука буде складно.
Водночас у нардепів, які не входять до провладної більшості, може й не бути іншого шансу опинитися серед творців нової Конституції, як передбачити для себе певну квоту на представництво в асамблеї. На це і був розрахований проект постанови «Про утворення Національної Конституційної Асамблеї» (№8013) за авторством Арсенія Яценюка. «Жодного разу в українській історії ні народ України, ні реально справжній парламент не мав стосунку до прийняття Конституції. Саме тому парламент… повинен перехопити ініціативу і дійсно прийняти народну Конституцію», — переконував він колег.
Проте переважна більшість нардепів не побачила необхідності втручатися в процес підготовки нового Основного Закону. Принаймні на даному етапі.
Установчі обмеження
Аналогічна доля спіткала і намір провести через парламент закон «Про процедуру підготовки та за¬твердження нової Конституції України» (№8143). Автор проекту Тарас Стецьків переконував, що склад установчих зборів, які «напишуть добру Конституцію», слід формувати шляхом усенародних виборів.
Запропонований нардепом механізм передбачив майже все — від погодження з народом власне ідеї переписати акт найвищої юрсили, на чому, до речі, наполягав у 2000 році Конституційний Суд, до обмежень на право бути обраним до асамблеї для високопосадовців і народних депутатів. Орган пропонувалося сформувати з «авторитетних та компетентних громадян України з бездоганною репутацією» в кількості 150 осіб, а також додати до них колишніх глав держави та суддів КС за їхньої згоди.
Причому члени асамблеї мали б працювати на постійній основі, а також дати зобов’язання «не претендувати на обрання главою держави, а також у законодавчий орган, на призначення членом вищого органу виконавчої влади, керівником центрального органу виконавчої влади та його заступником, а також прокурором, суддею України протягом десяти років після затвердження всеукраїнським референдумом нової Конституції».
Щоправда, в законі чітко не визначено періоду, впродовж якого така асамб¬лея працюватиме над новою Конституцією, перш ніж передати її на затвер¬дження всеукраїнським референдумом. Більше того, застережена навіть можливість «дообрання» членів асамблеї. Тобто на неви¬значений строк у країні з’явився б ще один представницький орган, який за статусом склав би реальну конкуренцію Верховній Раді. Водночас його ефективність опинилася б під великим питанням, адже членам асамблеї не було б сенсу поспішати з винесенням своїх розробок на суд громадськості.
Що більше не сподобалося парламентарям в ініціативі колеги — не відомо. Можливо, суб’єктивна вимога про бездоганну репутацію (бо чи не на кожну пуб¬лічну особу в державі можуть знайти компромат) або додаткові зобов’язання відмовитися від намірів отримати посаду чи мандат. Крім того, проект узагалі не передбачав участі в процесі ні парламенту, ні Конституційного Суду. Тож і шансів на включення до порядку денного не мав від самого початку.
Щоправда, поява органу з таким статусом можлива лише за умов унесення відповідних змін до чинної Конституції. Коло за¬мкнулося…
Не знайшла підтримки й пропозиція (№8802) передбачити в Регламенті ВР особливу «іменну» процедуру голосування за зміни до Конституції — як для попереднього схвалення проекту, так і остаточного прийняття закону. «Якщо буде іменний бюлетень, то в кабінку нема чого заходити», — зауважив перший віце-спікер Адам Мартинюк, і з цим погодилися інші нардепи.
Схоже, парламентарі впевнені, що конституційна реформа не зможе обі¬йти парламентські стіни. Тим більше що чинний Основ¬ний Закон не передбачає іншого шляху своєї зміни, як схвалення в сесійній залі. Принаймні попередньо. Тож залишається і можливість поправити будь-які пропозиції вчених. У свій час…
Роман ЧИМНИЙ
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!