Володимир КОЛЕСНИЧЕНКО: «ВРЮ позбавляє мантії лише за порушення, які значно вплинули на права громадян і завдали суттєвої шкоди інтересам сторін чи держави»
Останнім часом увага до діяльності Вищої ради юстиції значно зросла. Напевно, особливий інтерес викликали зміни в роботі цього органу та розширення повноважень, яких ВРЮ набула після запровадження реформеного закону.
Минулого року неодноразово лунали закиди, нібито Рада перетворюється на каральний орган для суддів. Однак у ній самій переконували, що чесним і порядним служителям Феміди боятися немає чого.
На що звертають увагу при вирішенні суддівської долі та за яких обставин людина може залишитися без мантії — в ексклюзивному інтерв’ю «ЗіБ» розповів голова ВРЮ Володимир КОЛЕСНИЧЕНКО.
Відтоді як В.Колесниченко очолив ВРЮ, минув майже рік (22 березня його обрали головою Ра¬ди). Весь цей час ВРЮ регулярно збиралася, залишивши в минулому практику відкладених засідань через відсутність кворуму. Через старі проблеми у Ради накопичилося чимало справ, розгляд яких блокувався. Тож колегіальний орган показав, що може працювати оперативно. Очевидно, що підвищенню активності Ради деякою мірою посприяли й законодавчі новації. Отже, ми поцікавилися, як ВРЮ працює в нових законодавчих реаліях і які зміни вони принесли судовій системі в цілому.
«Ефективним правосуддя є тоді, коли воно здійснюється в розумні строки»
— Володимире Миколайовичу, більш ніж півроку минуло відтоді, як набрав чинності закон «Про судоустрій і статус суддів». Як ви оцінюєте перший етап судової реформи? Чи можна говорити про позитивні зміни в судовій системі, які принесли новації?
— Представники судової гілки влади, правоохоронці, політики та суспільство очікують від судової реформи позитивних і швидких змін. Сьогодні можна говорити як про позитивні моменти, так і про те, що закон «Про судоустрій і статус суддів» не дає повної відповіді стосовно певних етапів реформування. Очевидно, що у зв’язку із цим будуть відповідні законодавчі ініціативи, окремі положення коригуватимуться в ході реалізації закону.
Якщо аналізувати позитивні зміни, то найголовніша з них — скорочення строків розгляду справ, у результаті чого покращився доступ до правосуддя. Адже ефективним правосуддя є тоді, коли воно здійснюється в розумні строки. У Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначається, що правосуддя повинне здійснюватись у розумні строки. Водночас чіткого визначення часових рамок немає, оскільки це залежить від складності справи, характеру правовідносин, які є предметом дослідження в суді. Тому перший позитив — те, що вітчизняний законодавець чітко визначив строки. Це покращило стан правосуддя в державі в цілому.
Інша перевага, про що також зазначали представники Венеціанської комісії, — це запровадження автоматизованої системи розподілу справ. Сьогодні така система вже працює, і, на мій погляд, вона є ефективною. Щоправда, як суддя з 20-річ¬ним досвідом я не зовсім був упевнений у дієвості такого механізму. Але сьогодні чітко бачу, що це був правильний крок. Відтепер кожний суддя знає, що на його долю випав розгляд справи завдяки так званій «комп’ютерній лотереї».
Також до позитивів слід віднести усунення чотириланкової системи судів, що дозволило позбутися по¬двійної касації.
Гадаю, законопроект Дмитра Притики «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо вдосконалення роботи Верховного Суду України)» допоможе вирішити проблему щодо розгляду справ у ВС. Зокрема, пропонується поновити діяльність судових палат та визначити категорії справ, які підлягають розгляду палатами. На мою думку, це позитивний момент, адже ми погоджуємось із зауваженнями і висновками, які висловили на нашу адресу представники Венеціанської комісії.
— А ось Голова ВС Василь Онопенко виступав із критикою як судової реформи, так і цього проекту. Чи є зауваження з боку очільника найвищого судового органу боротьбою за повернення колишніх повноважень?
— З огляду на те що В.Онопенко є Головою ВС, мабуть, було б абсолютно нелогічно, якби певну частину повноважень відібрали в інституції (ВС), яку очолює В.Онопенко, а він при цьому сказав, що це добре. Як чиновник він діє абсолютно логічно, і на його місці я, мабуть, робив би так само. Інша справа — яка мотивація.
Безперечно, деякі його висловлювання заслуговують на увагу, і з ними багато хто погоджується. Тим паче що пройшов певний період відтоді, як набрав чинності закон «Про судоустрій і статус суддів», а тому можна побачити як успіхи, так і прорахунки. На мою думку, Василь Васильович у плані захисту корпоративних інтересів Суду діє послідовно. А чи це на користь узагалі правосуддю? Думаю, він багато в чому помиляється.
«Те, що ВРЮ нині представлена в такому складі, — це значний успіх»
— Венеціанська комісія рекомендує перетворити ВРЮ в орган суддів¬ської більшості. Причому суддів до Ради мають обирати представники третьої гілки влади. Наявність у рядах ВРЮ депутатів і правоохоронців експерти не схвалюють. Яке ваше ставлення до присутності в ній представників законодавчої влади і правоохоронної системи?
— Хочу зазначити, що ВРЮ дісталося на горіхи. Члени Венеціанської комісії хотіли б, щоб у ВРЮ була представлена більшість суддів. Але нагадаю: Конституцією та законом «Про Вищу раду юстиції» передбачено, що Рада відповідає за формування високопрофесійного суддівського корпусу, розглядає питання щодо порушення суддями присяги та стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності. Якби ВРЮ відала виключно питаннями, які стосуються діяльності суддів, тоді дійсно можна було б погодитись із зауваженнями комісії. А так, якщо тільки судді будуть вирішувати долю прокурорів, то останні можуть сказати, що судова система шляхом дисциплінарного провадження відносно прокурорів може реально впливати на діяльність прокуратури. Крім того, прокурори мають можливість оскаржити до ВРЮ рішення про їх притягнення до дисциплінарної відповідальності.
На сьогодні до складу ВРЮ входить 20 членів, з яких 9 є представниками судової влади. Маються на увазі діючі судді та судді у відставці. Тому інформація, яку поширив у програмі «Шустер Live» 4 лютого народний депутат Сергій Соболєв, нібито більшість складу ВРЮ — це прокурори, не відповідає дійсності. Лише три представники ВРЮ є прокурорами: заступник Генпрокурора Михайло Гаврилюк (призначений Всеукраїнською конференцією прокуратури), перший заступник Генпрокурора Ренат Кузьмін (призначений за квотою Президента) та Генпрокурор Віктор Пшонка, який входить до Ради за посадою.
Щодо членства законодавців, то, на мою думку, Сергій Ківалов, володіючи значним досвідом і будучи автором багатьох законодавчих ініціатив, з яких велику кількість реалізовано, тільки прикрашає ВРЮ своєю присутністю.
Я вважаю, що принцип її формування повинен бути подібним до принципу формування влади в цілому. Поділ влади на три гілки доповнюється принципом стримувань і противаг. І гадаю, що у складі ВРЮ він діє. Так, під час засідань Ради за зачиненими дверима часто точаться гострі дискусії. Це добре, коли ми приймаємо рішення консолідовано, але буває, що з перевагою в один голос. Однак дискусії не заважають нам далі спілкуватись і прислуховуватися до думок один одного.
Те, що ВРЮ нині представлена в такому складі, — це значний успіх.
— Нещодавно ряди ВРЮ поповнили новопризначені члени. Чи зміниться робота колегіального органу з появою нових творців суддівського корпусу?
— Я думаю, що з приходом нових колег у роботі Ради слід очікувати лише позитивних змін. Насамперед збільшується довіра до ВРЮ з боку суддів, адже зросла кількість самих представників третьої гілки влади в цьому органі.
«Не можна нав’язувати колективу керівника, якого не поважають»
— З часу отримання повноважень призначати суддів на адмінпосади в судах жодному кандидату не було відмовлено. Процедура відбору на адмінпосади в законі ви¬значена досить загально. Фактично ради суддів на власний розсуд затверджують алгоритм обрання кандидатів. Причому, як показує практика, позиція зборів суддів у цьому процесі не завжди враховується. У такому разі існують загрози нав’язування керівництва суду згори... Що ви думаєте із цього приводу? Чи звертає увагу ВРЮ на принцип надання рекомендацій у радах суддів?
— Поки що ВРЮ пого¬джується з пропозиціями відповідних рад суддів. Хочу зазначити, що вони відповідально підходять до підбору кандидатів. Так, Рада суддів господарських судів прийняла положення, яким визначено процедуру висунення кандидата на адмінпосаду. Відповідно до положення це може бути самовисування, рішення зборів суддів або ради суддів. Усі три шляхи мають право на існування.
Ми вітаємо, що РСГС регламентувала цю процедуру. Вважаю, що Рада суддів загальних судів повинна наслідувати приклад рад суддів інших спеціалізацій і прийняти таке рішення. Не можна нав’язувати колективу суду ке¬рівника, якого не поважають і який не є авторитетом.
Небезпечна також процедура призначення спочатку суддею, а через короткий термін — головою суду. Хоча в мене була аналогічна ситуація: я був переведений до Печерського райсуду м. Києва і досить швидко став головою. Звичайно, оперативність не завжди призводить до поганих наслідків. Але, на моє переконання, така процедура може породжувати сумніви щодо справедливості прийнятого рішення.
Водночас надмірна увага мас-медіа до процесу призначення керівництва третьої гілки влади поро¬джує в громадськості думку, що голова суду — це начальник у суддів. Очевидно, ми самі створюємо відповідну репутацію очільникам судів, наділяючи їх повноваженнями, які їм не належать. Останні повинні діяти тільки в межах чинного законодавства і на підставі тих повноважень, якими вони наділені.
— Під час останнього засідання ВРЮ (15 лютого) на посаду заступника голови Господарського суду Донецької області був призначений член Ради суддів господарських судів Олександр Попов. Чи не викликала відповідна рекомендація РСГС зауважень з боку окремих членів ВРЮ?
— Обмежити члена ради суддів у праві бути обраним на адмінпосаду неможливо. Він повинен написати заяву про те, що складе повноваження члена ради ще до засідання відповідної ради суддів. А в разі його призначення на адмінпосаду відповідно до закону повинен звільнити місце члена ради суддів.
Я не знаю, як відбувалося голосування за згаданого кандидата, але думаю, що він не брав участі в обговоренні своєї кандидатури. На засіданні ВРЮ не було ні зауважень, ні окремих думок членів ради, яка його делегувала.
«На сьогодні в судах першої інстанції — понад 600 вакансій»
— В одному з інтерв’ю ви назвали порядок добору суддів непрозорим і залежним від суб’єктивного впливу. Чи став суддівський добір більш демократичним і неупере¬дженим з прийняттям реформеного закону?
— Перш за все порядок добору кандидатів значно змінився. Так, стст.66 і 69 закону «Про судоустрій і статус суддів» передбачено етапи, які повинен проходити кандидат на посаду судді.
Шлях до посади починається з оголошення в засобах масової інформації про кількість вакантних посад. Другий етап включає подання документів особами, які виявили бажання стати суддями. Далі настає час проведення спеціальних перевірок.
Наступний крок — квалі¬фікаційний іспит, під час якого кандидат проходить тестування. Це найсклад¬ніше питання. На сьогодні в судах першої інстанції — понад 600 вакансій. А в цілому в судах першої, апеляцій¬ної та касаційної інстанцій — більш ніж 1300 вакансій. Це значна кількість. Є такі суди, в яких залишилося працювати по одному-два судді, що унеможливлює розгляд справ колегіально.
Є намагання внести відповідні зміни до закону, принаймні якимось чином зупинити дію відповідних його положень або продовжити дію «Перехідних положень», щоб можна було якнайшвидше заповнити вільні місця.
Уявіть ситуацію: на ці 600 посад надійшло 5000 документів. І цілком імовірно, що так і буде. Законом передбачено, що тестування повинне відбуватися в спе¬ціально відведеному для цього приміщенні й фіксуватися за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису. Я навіть гадки не маю, де ми зможемо взяти таке приміщення, щоб посадити людей за столи, надати їм можливість скласти тестування.
На мою думку, ми вдалися до двох крайнощів: спочатку процедура добору кандидатів на посади суддів була абсолютно непрозорою, про що я неодноразово зазначав, а тепер ми її занадто ускладнили. Втім, ми не дивимося на цю ситуацію, як на безвихідну. Проводяться відповідні консультації, тривають дискусії, тому проблему рано чи пізно буде вирішено. Я неодноразово наголошував на необхідності тісної співпраці із Вищою кваліфкомісією у цьому питанні, необхідності узгодження внутрішніх організаційних документів діяльності обох органів, адже остаточно питання відповідності кандидата посаді судді вирішує все ж таки Вища рада юстиції.
В цілому новий закон в регулюванні процесу підбору кадрів має прогресивний характер, хоча і є деякі застереження. Наведу приклад: висококваліфікований юрист працює помічником судді протягом 12 років. Йому залишилося де-юре надати статус судді. Проте яким чином ми зможемо використати потенціал цієї людини при системі добору, що сьогодні закріплена в законі. 99% таких осіб не зможуть залишати сім’ю на півроку та їхати на навчання. Це люди, які знають роботу суду зсередини, але на їхньому шляху до суддів¬ського корпусу створили певний бар’єр. Це може призвести до того, що до¬свідчених юристів, практиків у суддівських лавах значно поменшає.
Я вважаю, що разом з прозорою і демократичною процедурою добору мають бути закладені механізми, аби ми могли використати потенціал помічників суддів, консультантів, секретарів судових засідань, людей з великим досвідом роботи в прокуратурі чи адвокатурі. Щоб такі особи мали більший доступ до професії судді, ми повинні надати їм певні преференції.
Доречно було б передбачити для цієї категорії осіб спеціальну підготовку у формі заочного навчання, що, по-перше, дозволить не відривати їх від основного місця роботи, а, по-друге, підвищить привабливість цих посад.
— Були випадки, коли ВРЮ відмовляла кандидатові у внесенні подання про його призначення на посаду судді. А вже на наступному засіданні дозволяла тій самій людині ще раз пройти співбесіду у зв’язку з її заявою про погане самопочуття під час попереднього розгляду її питання, хоча відповідні документи про хворобу надавалися не відразу. Чи не здається вам, що непідготовлені кандидати використовують такий спосіб, аби отримати другий шанс?
— Відповідно до закону члени ВРЮ повинні зважати на деякі обставини. Не можна звільнити людину, коли вона перебуває на лікарняному, коли самопочуття впливає на її поведінку. Тому, зважаючи на ці обставини, ми не можемо відмовити людині в повторному розгляді питання про внесення подання про її призначення на посаду. Звичайно, ми перевіряємо, чи не є посилання на погане самопочуття спробою ще раз реалізувати можливість потрапити до суддівського корпусу.
Я не відкидаю того, що хтось із кандидатів злукавив і вдався до такого способу. Але ж і не всі претенденти під час повторного розгляду їх питання отримають подання про призначення. В одних випадках ми ставимося з розумінням, а в деяких — вбачаємо непрозорі наміри.
«Діяльність ВРЮ в минулому році дещо насторожила громадськість»
— Поняття порушення присяги судді та дисциплінарної відповідальності в законі поки що чітко не виписані. Практично з одних і тих же підстав суддю можна як притягнути до дисциплінарної відповідальності, так і звільнити за порушення присяги. На що ВРЮ звертає увагу при вирішенні суддівської долі та коли в діях судді вбачаються ознаки порушення присяги, а коли — дисциплінарного проступку?
— Зміни, внесені до закону «Про Вищу раду юстиції», позитивно вплинули на діяльність цього органу. Насамперед новації дали можливість ефективно розглядати питання щодо притягнення суддів до відпо¬відальності. Як дисциплінарної, так і тієї, яка настає за порушення присяги.
Діяльність ВРЮ в минулому році дещо насторожила громадськість. Лунали думки, що ВРЮ може перетворитися на каральний орган, який похитне незалежність суддів, що вони боятимуться приймати справедливі рішення.
Торік ВРЮ розглядала пропозиції про звільнення за порушення присяги щодо більш ніж 300 людей у мантіях. Однак прийняла рішення про внесення подань про звільнення лише стосовно 39 суддів, які, на нашу думку, діяли упере¬джено. Це свідчить про те, що ми ретельно вивчаємо матеріали. Справи щодо цих суддів накопичились у Раді під час відомого блокування її роботи у 2008 —2009 рр., коли ми не мали змогу провести засідання за відсутності кворуму.
Щоб звільнити суддю, повинні бути встановлені порушення, які значно вплинули на права громадян і завдали суттєвої шкоди конкретним людям чи державі. Однак потрібно більш чітко регламентувати, що таке дисциплінарна відповідальність і порушення присяги з боку суддів.
— Тепер Вищий адмін¬суд є першою та останньою інстанцією у справах проти ВРЮ. Проте цілком імовірно, що в цьому році судді, звільнені за порушення присяги, зможуть оскаржити рі¬шення ВРЮ та Верховної Ради в апеляційному порядку. На вашу думку, звільнені судді повинні мати право на апеляцію?
— Сьогодні законом ви¬значено, що не задоволені рішенням ВРЮ судді можуть звернутися до Вищого адмінсуду. Я погоджуюся з критичними зауваженнями з приводу того, що має бути механізм апеляції. І вважаю, що було б справедливо, аби першою інстанцією був Київський апеляційний адміністративний суд, а апеляційною — Вищий адмінсуд. Але необхідно встановити, що саме нашому органу належить право оцінки і визначення, чи є в діях судді ознаки порушення присяги.
Водночас потрібно ви¬значити в КАС особливості розгляду справ, пов’язаних із діяльністю ВРЮ, ВР і Президента. Треба встановити, що суд вирішує питання щодо порушення процедури тим чи іншим органом, не перебираючи на себе функції Президента, парламенту чи ВРЮ.
— Як відомо, нині на розгляді КС перебувають кілька подань щодо відповідності Конституції низки законів, які так чи інак¬ше стосуються діяльності Вищої ради юстиції, зо¬крема щодо процедури призначення суддів на адміністративні посади, перегляду рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Яка ваша позиція щодо цих питань?
— Перш за все хочу сказати, що є закон, яким установлено повноваження Вищої ради юстиції, тому його треба виконувати незалежно від того, подобається він комусь чи ні. Конституція визначила, що органи державної влади зобов’язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На мою думку, питання призначення Вищою радою юстиції суддів на адміністративні посади, як показали події останнього часу, втратило актуальність і вже не має бажаного для де¬яких політиків суспільного резонансу. Щодо перегляду рішень ВККС, то цей вид діяльності не є новим для нас. Ще з 1998 р. законом були визначені такі повноваження Вищої ради юстиції, і вони довели свою ефективність.
Рада в багатьох випадках приймала позицію суддів, котрі сумлінно виконують свій обов’язок — здійснюють неупереджене правосуддя. Недарма Венеціанська комісія у висновку від 12—13 березня минулого року вказала, що вітає можливість оскарження рішення ВККС до ВРЮ. Новим же законом ці повноваження Ради дещо більш конкретизовані, хоча і потребують подальшого законодавчого врегулювання. Проте це не означає, що вони не відповідають Конституції.
— Держбюджет на 2011 рік передбачає збіль¬шення фінансування ВРЮ. Чи вистачить виділених коштів для нормального формування суддівського корпусу та контролю за його діяльністю?
— Коштів, як завжди, недостатньо. У минулому році на потреби Ради було виділено понад 15 млн грн. З них на оплату праці передбачалося майже 10 млн грн., на комунальні послуги — 189 тис. Видатки на споживання були забезпечені тільки на 70%. Цього року ми маємо в розпорядженні 54 млн грн. Із них видатки на споживання становлять 16 млн грн., а на оплату праці — 10 млн. Нам також виділили 38 млн грн. на будівництво приміщення ВРЮ, роботи розпочнуться у березні. Загальна сума, необхідна для зведення будівлі, — 54 млн грн. Сподіваємося на «щед¬рість» у наступному році.
Гадаю, що за мого головування в Раді проблему буде вирішено і творці суддівського корпусу куватимуть кадри в новому приміщенні. Фінансування недостатнє, але це не позначиться на ефективності роботи ВРЮ.
— І на завершення: якими будуть ваші побажання суддям — читачам «ЗіБ»?
— Перш за все, щоб судді приймали справедливі рі¬шення, а громадяни були задоволені їхньою роботою. Немає нічого кращого для судді, ніж коли люди залишають судове засідання з почуттям справедливості. Бажаю, щоб самі служителі Феміди із задоволенням ходили на роботу і встигали її виконувати в межах робочого дня.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!