Вітчизняна конституційна юрисдикція в другому десятилітті нинішнього тисячоліття

Сторінка 12. Підвищена увага Суду до розгляду звернень громадян

Ми вже неодноразово підкреслювали, що Конституційний Суд усіляко, можна сказати, заохочував простих громадян частіше звертатися до нього. Така позитивна тенденція збереглась і протягом 2012 р.

На захисті прав засуджених

12 квітня 2012 р. єдиний орган конституційної юрисдикції за зверненням А.Трояна прийняв рішення у справі щодо офіційного тлумачення положень ст.24 Конституції з приводу права засудженої особи, яка перебуває в місцях позбавлення волі, бути доставленою до суду для участі в цивільному процесі.

КС, долучивши до предмета тлумачення ще й ч.1 ст.55, п.2 ч.3 ст.129 та спираючись на деякі інші приписи акта найвищої юридичної сили, закон «Про судоустрій і статус суддів», низку міжнародних актів, у резолютивній частині рішення дійшов висновку, що кожен (тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства) має гарантовані державою рівні права на захист прав і свобод у судовому порядку та на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в судах кожної юрисдикції, спеціалізації та всіх інстанцій. Це стосується й особи, яка засуджена та перебуває в установі виконання покарань.

Свідоме ускладнення діяльності самого Суду

Таке тлумачення жодних заперечень не викликає. Більше того, треба віддати належне суддям КС, які торжество принципів верховенства права, справедливості, розумності поставили вище власних інтересів.

Вони свідомо ускладнили діяльність самого Суду: адже тепер на процедуру розгляду справ треба запрошувати не тільки всіх громадян, іноземців, осіб без громадянства, за клопотаннями яких відкривається провадження, а й усіх народних депутатів, працівників інших органів державної влади, місцевого самоврядування, юридичних осіб, підписи яких стоять під відповідними конституційними поданнями чи зверненнями.

Неповороткість парламентарів

На нашу думку, добротне офіційне тлумачення, що дається в рішенні КС від 12.04.2012, набуло б ще більшої ваги, якби в його резолютивній частині було сформульовано ще один пункт, який зобов’язував би Верховну Раду привести законодавство України у відповідність із викладеною позицією Суду.

Помилкове розуміння рівності сторін судового процесу залишається в багатьох приписах ЦПК (особливо в питаннях, що стосуються судового наказу), КПК, ГПК, КАС, інших законах, що регулюють правила судочинства.

Російськомовний прецедент

Ще один досить цікавий і важливий прецедент був створений КС теж під час розгляду й ухвалення рішення у справі за зверненням громадянина і теж стосувався проблем судового захисту людини. Йдеться про клопотання О.Шаповалова щодо офіційного тлумачення положень п.20 ч.1 ст.106, ч.1 ст.111¹³ ГПК у взаємозв’язку з положеннями пп.2, 8 ч.3 ст.129 Конституції.

Сама по собі поставлена заявником проблема можливості касаційного оскарження ухвал судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні заяви про зміни способу та порядку виконання судового рішення для єдиного органу конституційної юрисдикції не була новою. Останній уже неодноразово вирішував такі питання, тому рішення від 25.04.2012 було передбачуваним.

Не викликала жодних сумнівів і сама інтерпретація вказаних вище положень: апеляційному й касаційному оскарженню підлягають ухвали місцевого господарського суду й постанови апеляційної інстанції як про зміни способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови, так і про відмову в цьому.

Прецедент був закладений КС не в мотивуванні та змісті щойно наведеного тлумачення, а в тому, що рішення від 25.04.2012 виявилося першим в історії Суду вердиктом, винесеним у конституційному провадженні, відкритому за зверненням, написаним не українською, а російською мовою.

Цим самим нинішній склад КС, скориставшись широковідомим принципом «тлумачення, що змінюється», відступив від більш ніж сумнівної, а певною мірою й вочевидь помилкової позиції, сформульованої в рішенні від 14.12.99, й у суворій відповідності з положенням ч.3 ст.10 Конституції виправив хибні уявлення своїх попередників 13-річної давнини, навіяні пануючим у той час у КС позитивістським праворозумінням та шаленим політичним тиском ззовні.

Хто ж такий «працівник правоохоронного органу»?

На тиждень раніше, тобто 18 квітня 2012 р., Суд прийняв рішення у справі за конституційним зверненням В.Кузьменка щодо офіційного тлумачення положення ч.3 ст.364 КК, що стосувалося кваліфікаційної ознаки «працівник правоохоронного органу» та належності чи неналежності до цієї категорії посадових осіб —  працівників державної виконавчої служби.

Підкреслимо, що заявник вимагав інтерпретації не тільки названого положення КК, а і його взаємозв’язку з приписами пп.«д» абз.2 п.1 ст.2 закону «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», оскільки його цікавила лише відповідь на питання, чи є працівник державної виконавчої служби працівником правоохоронного органу. Неоднозначність розуміння судами змісту цих термінів полягала в тому, що в одних випадках працівники державної виконавчої служби вважалися працівниками правоохоронних органів, а в інших — ні.

Під час провадження КС дійшов висновку, що припис закону, який недвозначно відносив державних виконавців до правоохоронців, не може бути застосований при тлумаченні положення ч.3 ст.364 КК, в якій вживався термін «працівники правоохоронних органів», але вже без будь-якого розшифровування.

У той же час Суд установив, що ч.2 ст.342 та ч.1 ст.343 КК розділяють поняття «працівник правоохоронного органу» та «працівник державної виконавчої служби», і на цій підставі вирішив, що ч.3 ст.364 КК на державних виконавців не поширюється.

Пільги для державних виконавців

Таким чином, після оприлюднення рішення КС державні виконавці отримали подвійні преференції: у разі необхідності посилення їх персонального захисту вони прирівнювалися до правоохоронців, а в разі притягнення до кримінальної відповідальності за службові злочини — відокремлювалися від працівників правоохоронних органів. Останнім загрожувала окрема кваліфікуюча ознака з більш суворими санкціями.

З одного боку, досить сумнівно, щоб такі правові наслідки рішення Суду від 18.04.2012 відповідали справедливості як верхівці принципу верховенства права, тобто ч.1 ст.8 Конституції, а з другого — ці проблеми, мабуть, треба було б розв’язувати законодавцям або вищим судам загальної юрисдикції. До того ж додамо, що переважна більшість науковців завжди вважали та вважають працівників ДВС правоохоронцями.

Клопотання як привід для неконституційності

У першому півріччі 2012 р. КС прийняв ще одне рішення у справі за конституційним зверненням громадянина України. Це відбулося 13 березня 2012 р. за клопотанням З.Галкіної, яка просила офіційно протлумачити положення ч.4 ст.3 закону «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва».

В історії вітчизняної конституційної юрисдикції це рішення, мабуть, повинне залишитися тим, що виявилось одним з небагатьох вердиктів КС, де неконституційним визнавалося положення закону саме за клопотанням громадянина. Такі повноваження надані Суду ч.2 ст.95 закону «Про Конституційний Суд України».

Змістовне мотивування

Спираючись на добротне правове підгрунтя, а саме: на стст.3, 6, 8, 13, 19, 41, 47, 55, 58 Основного та низку інших законів, на міжнародні правові акти, позиції, сформульовані Судом раніше, єдиний орган конституційної юрисдикції дійшов висновку, що припис ч.4 ст.3 названого вище закону є неконституційним. Згідно з ним фізичним та юридичним особам забороняється розірвання будь-яких договорів, результатом яких є передача забудовниками завершеного об’єкта або частини житлового будівництва за умови, що за такими договорами здійснено сплату 100% вартості об’єкта (частини об’єкта) житлового будівництва.

До того ж Суд визнав за необхідне додати ще й елемент офіційного тлумачення вже неконституційної норми: до дня визнання невідповідним Основ­ному Закону це положення не мало зворотної дії в часі.

Прагнення до зменшення кількості ухвал про тлумачення

Що стосується ухвал КС про припинення конституційних проваджень, то відзначена раніше позитивна тенденція до скорочення їх кількості досить стрімко поглиблювалась і в першій половині 2012 р. Якщо протягом 2007—2010 рр. Суд щорічно припиняв провадження у 20—35 справах, то за 6 місяців 2012-го таку ухвалу було постановлено тільки раз.

Це відбулося 15 лютого 2012 р. унаслідок розгляду звернення Б.Ка­сьянен­ка щодо офіційного тлумачення п.4 ч.1 ст.155 КАС. Іншого виходу в Суду не було, оскільки через 2 місяці після відкриття провадження парламент уніс зміни до припису, який мав інтерпретуватися. Керуючись п.3 ст.45 закону про КС, єдиний орган конституційної юрисдикції змушений був припинити провадження.

Ухвали про відмову

Значно більше в першому півріччі 2012 р. було прийнято ухвал про відмову у відкритті провадження. Проте загальна кількість таких відмов (21) фактично залишалася на рівні січня—червня 2011 р. (22).

Переважна їх більшість (19) торкалася питань офіційного тлумачення. Тільки у двох випадках Суд відмовився відкривати провадження за поданнями, що стосувалися проблем конституційності.

Ще раз про соціальний захист громадян

Так, 12 червня 2012 р. КС прийняв відмовну ухвалу за поданням 51 народного депутата щодо конституційності п.3 «Прикінцевих положень» закону про державний бюджет на 2012 р. Народні обранці вважали, що оспорюване ними положення суперечить стст.1, 3, 6, 8, 17, 19, 21, 22, 43, 46, 95 головного документа країни та правовим позиціям самого Суду, сформульованим у 12 (!) попередніх рішеннях у період з березня 2002 до травня 2008 р.

Ішлося про надання дискреційних повноважень Уряду з власних міркувань встановлювати порядок і розмір соціальних виплат, що загалом значно зменшувало обсяг соціального захисту населення, передбаченого вже не в трьох, як це було під час прийняття вочевидь помилкового рішення КС від 26.12.2011, а в 13 (!) законах України.

«Таємна» ухвала

Поставлена проблема виявилася дійсно «незручною» для Суду, і він фактично без будь-якого мотивування (7 рядків ухвали) відмовив депутатам у відкритті провадження на підставі п.2 ст.45 закону про КС. Чи не вперше в практиці Суду мотивування відмови можна вважати значно слабкішим, ніж обгрунтування суб’єкта права на конституційне подання, яке, на думку Суду, начебто в клопотанні було зовсім відсутнім.

Складається враження, що КС, згадавши про бурхливі протести в суспільстві, викликані далеко не «безгрішними» рішеннями від 26.12.2011 та 25.01.2012, «не захотів» ще раз збурювати людей. Мабуть, зовсім не випадково ухвала від 12.06.2012 стала «утаємниченою», тобто не була оприлюднена ні в якій формі.

Інші ухвали, основані на п.2 ст.45 закону про КС

На такій же підставі (відсутність правового обгрунтування) 26.06.2012 КС відмовив у відкритті провадження у справі за поданням 52 народних депутатів щодо конституційності двох постанов ВР 1992 і 1994 рр. про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР.

Узагалі відмови Суду відкривати провадження на підставі п.2 ст.45 закону про КС стали найпопулярнішими в першій половині 2012 р. Окрім двох зазначених справ, такий підхід застосовувався ще в 11 випадках. Не пощастило як громадянам В.Земмелю (ухвала від 2.02.2012), С.Ткаченку (22 лютого), В.Петрусю (23 березня), Л.Скляр (16 травня), Л.Овечкіній (16 травня), В.Стояну (24 травня), О.Шульзі (5 червня), В.Володарському (20.06.2012), так і державним органам та юридичним особам. Ідеться про подання 47 народних депутатів (28.03.2012), Козятинської міської ради Вінницької області (10 квітня) та звернення Асоціації фермерських господарств «АГРО» (6.06.2012).

Непідвідомчість Суду поставлених питань

Подекуди як підстава для відмови використовувався п.3 ст.45 закону про КС — непідвідомчість Суду питань, порушених у клопотаннях. Так, у зверненні О.Меньщикова йшлося про тлумачення положень, які втратили чинність (ухвала від 26.01.2012). У конституційному зверненні І.Баклагова ставилося питання про офіційну інтерпретацію положень ЦПК, які на день розгляду справи виявилися вже зміненими (23.03.2012).

У поданні 45 народних депутатів останні замість офіційного тлумачення прагнули отримати від КС звичайну юридичну консультацію (10.04.2012). Це ж саме стосується звернення ТОВ «Магнолія-Пак» та Ю.Палієва (26.06.2012).

І знову перепона у вигляді проблеми соціального захисту громадян

Не зовсім переконливим, на наш погляд, є мотивування Судом відмови у відкритті провадження на підставі згаданого пункту в справі за поданням Козятинської міської ради Вінницької області щодо офіційного тлумачення окремих положень стст.8, 22, 46, 85 Конституції. У цьому випадку Суд просто ухилився від інтерпретації через надзвичайну гостроту питань щодо деяких аспектів соціального захисту громадян.

Ще в трьох випадках Суд відмовляв у відкритті провадження на підставі п.1 ст.45, пп.1, 2 ст.45 та пп.2, 3 тієї ж статті закону про КС. Це стосується звернень В.Макойнікова (7.02.2012), Л.Островського (13.03.2012) та А.Костатяна (14.03.2012). Усі вони ставили питання про офіційне тлумачення окремих положень КПК, ЦПК, КАС, КпАП.

ОЛЕКСАНДР МИРОНЕНКО, суддя Конституційного Суду України у відставці, доктор філософських наук, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки