«Усі ми хочемо жити в країні, в якій судове рішення виконується без будь-яких компромісів»
Проблема, яку ми плануємо обговорити, — одна з визначальних для перспектив не тільки судової гілки влади, а й державної системи загалом. Виконання судових рішень — один з головних критеріїв, за яким прості громадяни оцінюють силу, ефективність і чесність влади. Усі ми хочемо жити в країні, в якій судове рішення виконується без будь-яких компромісів.
Симптоми хронічного невиконання
В Україні виконання рішень судів законом покладено на державну виконавчу службу. Основне її завдання — своєчасне, повне й неупереджене примусове виконання судових рішень. Однак реалії сьогодення та статистичний аналіз поточної ситуації приводять до невтішних висновків.
Так, на початок цього року в органах ДВС залишаються невиконаними майже 3 млн виконавчих документів. Упродовж останніх 7 років виконано не більше третини судових рішень.
Саме з огляду на потребу невідкладного вирішення питань щодо покращення стану справ з виконанням судових рішень в Україні Комітет з питань правової політики, до відання якого віднесено питання організації та діяльності виконавчої служби, проводить парламентські слухання на тему «Про стан та виконання судових рішень в Україні». Вони мають стати тим майданчиком для дискусії, де ми почуємо реальні рецепти для лікування давньої хвороби української судової системи.
До Комітету з питань правової політики та до народних депутатів систематично надходять скарги на неправомірні дії, бездіяльність і неякісне виконання судових рішень. Навряд чи хтось із депутатів може згадати хоч один прийом громадян, на якому б люди не зверталися з болючим питанням щодо виконання судових рішень, які винесені на їхню користь.
Простого рецепту немає. Очевидно, що вирішення проблеми потребуватиме комплексу заходів: від удосконалення чинного законодавства, реформи державної виконавчої служби, дослідження її місця та підвідомчості в системі органів державної влади до шляхів підвищення законослухняності та професіоналізму конкретних державних виконавців.
Чи не найбільш гострою проблемою є своєчасність виконання судових рішень. Для ілюстрації — приклад з Волинської області, який вартий включення до книги сумнозвісних рекордів. У це важко повірити, але ще з вересня 2006 року не виконано рішення Любомльського районного суду про стягнення на користь громадянки К. аліментів на утримання дитини. Заборгованість перевищила 60 тис. грн.! При цьому рішення суду протягом 3 років перебувало на виконанні у відділі ДВС Деснянського райуправління юстиції в м.Києві, а з грудня 2009 р. — у відділі ДВС Яремчанського райуправління юстиції Івано-Франківської області. Заявниця неодноразово зверталася зі скаргами на дії державних виконавців до керівництва ДВС та Міністерства юстиції. Проте конституційне право дитини на достатній життєвий рівень так і залишається порушеним. І саме за такими прикладами люди оцінюють здатність держави забезпечити гарантовані Конституцією права.
Не менш гострим є питання повноти виконання судових рішень. Їх неповне виконання — яскравий приклад взаємного програшу держави та громадянина. Адже держава витрачає людські та матеріальні ресурси, а в результаті громадянин не отримує бажаного та законного результату у вигляді відновлення його порушених прав чи отримання належного відшкодування.
Практика свідчить, що найчастіше причиною цієї проблеми є недостатньо добросовісне ставлення державних виконавців до своїх службових обов’язків. Відіграє роль також небажання або невміння керівництва ДВС усіх рівнів приймати управлінські рішення задля усунення перешкод у законній діяльності виконавців нижчої ланки.
Відповідальність за бездіяльність
Однак несвоєчасність і неповнота виконання судових рішень — це ще півбіди. Чи не найбільш резонансною проблемою є упереджене примусове виконання судових рішень. Якщо говорити більш конкретно, це системна корупція в структурі органів ДВС та відсутність належного контролю за організацією законного виконання судових рішень. Якби все було прозоро, не було б стрімкого зростання кількості скарг на дії виконавців.
Із судовою статистикою не посперечаєшся. Так, згідно з інформацією Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, кількість скарг на дії або бездіяльність державних виконавців чи інших посадових осіб органів ДВС зросла з трохи більш ніж 13 тис. у 2011 році до майже 17 тис. у 2012-му. Зростання за рік — на 27%!
Звернімо увагу на динаміку притягнення до відповідальності працівників виконавчої служби. Внаслідок реагування органів прокуратури до відповідальності у 2010 році притягнуто 553 посадові особи органів ДВС, у 2011-му — 701, а торік — 956 (!) державних виконавців.
І ця тенденція зберігається. Вже за І квартал 2013 року за результатами розгляду подань прокурорів до відповідальності притягнуто 321 службову особу органів ДВС, тоді як за аналогічний період минулого року — 252.
У 2012 році ВСС переглянуто 65 справ за скаргами на дії або бездіяльність державних виконавців чи інших посадових осіб ДВС, при цьому скасовано 76% (!) рішень судів нижчого рівня у справах цієї категорії.
Увесь цинізм проявляється при виконанні судових рішень на користь Пенсійного фонду. Так, за даними фонду, у 2012 році примусовому виконанню підлягало 441,8 тис. виконавчих документів на суму 8,4 млрд грн. Фактично виконано 154,5 тис. виконавчих документів на суму 1,6 млрд грн. Це лише 21,7% суми, що підлягала стягненню. Іншими словами, майже 7 млрд грн. лише за один рік так і не дійшли до Пенсійного фонду, не дійшли до пенсіонерів.
Органи ДВС не забезпечують і належного контролю за здійсненням спеціалізованими торговельними організаціями реалізації арештованого майна та перерахування коштів. Упродовж 2010—2012 рр. у торговельних організаціях перебувало на реалізації арештоване державними виконавцями майно на загальну суму майже 18 млрд грн. Але від реалізації цього майна до бюджету надійшло менш ніж 2 млрд грн.
Негативно впливають на рівень виконання рішень численні порушення чинного законодавства, які допускаються службовими особами органів ДВС, відсутність належної взаємодії між ними та іншими уповноваженими державними органами.
Ще один красномовний факт, який вказує на те, як у ДВС оцінюють масштаби проблеми. У грудні 2011 року ДВС затверджено нову форму звітності, якою взагалі не передбачено відображення стану виконання документів за суспільно важливими категоріями справ, зокрема про стягнення коштів до бюджету, стягнення аліментів тощо. Подаються виключно відомості про фактичне виконання рішень.
Система оцінки роботи державних виконавців за показниками сум завершених виконавчих проваджень не сприяє відображенню реальної картини їх діяльності.
Протягом 2012 року до ДВС надійшло 19674 звернення, зокрема 701 — з Верховної Ради. Відповіді, що надаються державною виконавчою службою на звернення депутатів та комітету, є беззмістовними та зводяться до відмови в наданні необхідної інформації. Найчастіше ДВС формально посилається на вимоги закону «Про захист персональних даних». Така реакція на звернення не узгоджується з чинним законодавством України, оскільки перешкоджає здійсненню контрольних функцій комітету та порушує гарантії діяльності народного депутата. При цьому для здійснення контрольних функцій комітету й не потрібні відомості про фізичну особу. Адже контроль здійснюється незалежно від прізвища скаржника. Державна виконавча служба мала б надавати грунтовні відповіді щодо дотримання її працівниками законодавства під час конкретного виконавчого провадження, а не персональні дані заявника.
Рецепти реформування
Разом з тим детальне вивчення питання дозволяє виокремити й низку об’єктивних проблем неякісного виконання судових рішень державною виконавчою службою. Серед таких факторів вирізняються непоодинокі випадки ухвалення незрозумілих судових рішень, а також недосконалість процедури реалізації майна боржників, арештованого під час здійснення виконавчого провадження.
Судова система після підпорядкування ДВС органам юстиції не несе жодної відповідальності за завершальну стадію судового процесу. Одним із негативних наслідків цього і є ухвалення рішень, що за своїм змістом не є однозначними для виконавчої служби, або наявність взаємовиключних рішень з одних і тих самих правовідносин. Іншим негативним наслідком є те, що виконання судового рішення жодним чином не впливає на статистику, яка демонструє ефективність діяльності судів, що зайвий раз доводить розірваність єдиного ланцюга правосуддя.
Потребує покращення відкритість процедур виконання судового рішення та системи публічної реалізації конфіскованого й арештованого державними виконавцями майна. Задля досягнення цієї мети варто запровадити механізми соціального контролю за виконанням судових рішень через загальнодоступні інформаційні мережі.
Доцільно розглянути питання модернізації діяльності органів ДВС та їх співпраці з іншими органами державної влади. Зокрема, запровадження та забезпечення безперебійного функціонування електронного документування в усіх обліково-реєстраційних установах та створення реєстрів (баз даних) з обов’язковим наданням допуску до них державним виконавцям, що значно скоротить строки виконання судових рішень.
Однак реформування ДВС повинне відбуватися з урахуванням реалій сьогодення українського суспільства, помилок, що мали місце при реформуванні інших галузей. Воно має бути націленим на якісно новий результат, що гарантуватиме захист конституційних прав громадян.
Так, час від часу озвучується думка про доцільність створення в Україні приватної виконавчої служби. Така практика дійсно має місце в окремих країнах (Франція, Казахстан, Литва). Однак з огляду на практику та форми діяльності так званих колекторських компаній, третейських судів до вирішення цього питання слід підійти з особливою ретельністю. Якщо й розглядати можливість руху в цьому напрямку, то тільки за умови поетапного впровадження інституту приватних виконавців та встановлення жорстких кваліфікаційно-професійних вимог до них.
Працюючи над реформування ДВС, необхідно визначити чіткі цілі та шляхи їх досягнення, уникати хибних ініціатив. Зокрема, я є противником законопроектних ініціатив щодо звільнення від сплати судового збору органів ДВС, оскільки відповідно до ст.129 Конституції однією з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Тому говорити слід не про надання якихось привілеїв та переваг ДВС як учаснику судового процесу, а про підготовку якісних документів та вироблення юридично обгрунтованих пропозицій.
Нерозривність правосуддя
На особливу увагу заслуговує позиція Національної академії правових наук, яка в пропозиціях, надісланих до Комітету з питань правової політики, однією з першопричин неналежного виконання судових рішень визначила наділення компетенцією щодо їх виконання органів виконавчої влади й позбавлення підзвітності суду процесу виконання судових рішень. Провадження у справі фактично поділено між двома суб’єктами, які організаційно належать до різних гілок влади — судової та виконавчої. Відсутність дієвих механізмів контролю суду за виконанням судових рішень у силу природи суду (зокрема його «безініціативність», тобто спроможність діяти лише за зверненням особи, наприклад, тільки у випадку скарги на бездіяльність органу виконання судового рішення) значно знижує ефективність судової діяльності. Тому з метою забезпечення закінченості процесу захисту прав людини в судовому порядку, на думку академії, логічно й доцільно повернути службу виконання судових рішень до системи органів судової влади. Підпорядкованість цієї служби виконавчій владі містить загрозу ефективності виконання судових рішень із суто об’єктивних причин. Адже дуже часто судові рішення виносяться проти органів, що належать до системи органів виконавчої влади. Отже, виконавча служба може бути навіть зацікавленою в невиконанні судових рішень проти зазначених органів чи виконувати латентні вказівки щодо своєї пасивної участі в їх виконанні.
Світова практика та стандарти свідчать, що процес здійснення правосуддя починається з моменту звернення до суду й закінчується виконанням судового рішення. Отже, судове провадження повинне мати цілісну й логічно завершену структуру: від звернення до суду й до виконання судового рішення. В іншому випадку середня й головна ланки цієї структури — судовий розгляд та ухвалення правосудного рішення — втрачають свою значимість.
Аналіз рішень Європейського суду з прав людини також засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення.
Виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя. Статтею 124 Конституції імперативно визначено компетентність щодо здійснення правосуддя. Тобто правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами Основним Законом не допускаються. Тому виконання судових рішень має бути віднесено до компетенції судової гілки влади.
Образно кажучи, навіть найсучасніший автомобіль може мати потужний двигун, але, якщо колеса не прикручені, а перебувають поруч у візку, навряд чи така машина зможе зрушити з місця.
***
Наостанок повернуся до тези, з якої почав. Ми повинні, не гаючи часу, якомога швидше взятися за вдосконалення системи виконання судових рішень. Адже українські громадяни навряд чи зможуть говорити, що влада в їхній країні ефективна й сильна, якщо рішення судів будуть виконуватися несвоєчасно, не в повному обсязі та непрозоро.
Ситуацію слід виправляти негайно!
ВАЛЕРІЙ ПИСАРЕНКО - голова Комітету ВР з питань правової політики
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!