Пішов по-англійськи

В особі Березовського українська опозиція втратила один із каналів зарубіжного фінансування

Свого часу, достроково складаючи із себе повноваження депутата Держдуми, Борис Абрамович Березовський розтлумачував колегам, чим відрізняється англієць від єврея: «Англієць іде не прощаючись. Єврей прощається, але не йде». Схоже, Б.Березовський надто довго прожив в Англії, тому його смерть виглядає дуже туманно: 23 березня тіло опального олігарха виявили у ванній кімнаті його маєтку в графстві Беркшир. Він пішов, не залишивши нічого, крім низки судових позовів і, можливо, боргів.

Дивні збіги

Обставини смерті олігарха не залишають місця для польоту фантазії. Хоча б тому, що відомості доводиться черпати з ретельно профільтрованих поліцейських зведень. У прес-релізі поліцейського управління округу долини Темзи говориться: «На цьому етапі ми не маємо у своєму розпорядженні показань, щоб припустити втручання третіх осіб».

Якщо не враховувати фрази про те, що в одного з медиків, котрі перебували в маєтку, спрацював датчик радіоактивності, нічого кримінального поліція поки що не повідомила. Тіло було виявлене єдиною (крім самого Б.Березовського), людиною, яка перебувала в будинку, — слугою.

З моменту, коли опального олігарха бачили живим востаннє, до прибуття поліції минуло майже 17 год. Як їх провів Б.Березовський, можна тільки здогадуватися: говорять, в останні місяці він був у стані депресії. Випадкове передозування антидепресантами? Від фахівця з теорії ігор, ляльковода, який останнім часом відійшов від справ, такого навряд чи можна чекати.

Втручання третіх осіб неможливе — значить, самогубство або нещасний випадок. Спрацював датчик радіоактивності? Ну не полоній ж у будинку зберігали.

Досить пригадати те, в яких муках помирав отруєний полонієм соратник Б.Березовського Олександр Литвиненко, котрого не стало у Великій Британії 23 листопада 2006 року, і зіставити ці факти з відомими обставинами смерті опального олігарха, щоб зрозуміти: інформацію про радіацію можна вважати просто збігом. Чи є збігом те, що Борис Абрамович не дожив до моменту надання показань у справі про смерть О.Литвиненка, — питання. Чи допоможе оприлюднення результатів розтину пов’язати смерть давнього партнера Б.Березовського Бадрі Патаркацишвілі, яка настала 12 лютого 2008 року і яку спочатку вважали отруєнням, а згодом визнали природною, зі смертю БАБ? Хтозна. Та й чи буде оприлюднення, так би мовити, повним?

Англійці — майстри недомовок. Але наголошування на тому, що Б.Березовський був особистим ворогом Володимира Путіна, дозволяє припустити, що секретні служби її величності, можуть утаємничити якусь інформацію, аби при нагоді шантажувати Кремль.

Не можна не погодитися, фраза Путіна: «Хто нас образить — дня не проживе» — перше, що спадає на думку після отримання звісток про кожну нову смерть «противника режиму».

Можливо, тому прес-секретар ВВП так старається, щоб не виникло навіть віддалених асоціацій? З посиланням на Дмитра Пєскова преса повідомила від­разу про дві сенсації. Перша — Б.Березовський передав В.Путіну написаного від руки листа, в якому каявся й просився на батьківщину. Друга — в Кремлі не виключають, що в разі клопотання сім’ї опальний олігарх буде похований у Росії. Хороший Березовський — мертвий Березовський?

Не аналізуватимемо, чи схожа тональність листа з покаяннями, який з’явився в Інтернеті, на передсмертну записку. Проте хотілося б дізнатись: епістола Бориса Абрамовича опинилася на столі у В.Путіна до чи після того, як стало відомо про перемогу Романа Абрамовича над Б.Березовським у лондонському суді? Пам’ятається, БАБ, коментуючи вердикт, не соромився висловлюватися: «Я говорю: «Англійський суд поганий, але кращого нічого немає». Проте сьогодні в мене щодо нього виникли сумніви. Я почував себе, як у Басманному суді (райсуд м.Москви, де ухвалено вирок Михайлові Ходорковському. — Авт.). Але життя є життя, і тепер я знаю, англійський суд кращий, ніж колись. Я програвав справи не раз, але в кожному випадку я розумів рішення суду. Сьогодні я не зрозумів, що сталося... Мені навіть здається, що сам Путін написав цей вирок».

Український слід

Скільки таємниць забрав із собою в могилу Борис Абрамович — можна тільки здогадуватися. Адже на відміну від тих, кого нині модно називати олігархами, Б.Березовський був класичним представником великого капіталу. Бо мав і гроші, і владу. До еміграції на Туманний Альбіон він обіймав важливі посади: заступник секретаря Ради безпеки РФ, виконавчий секретар СНД. І, відповідно, був затягнений у круговорот не тільки російського, а й усього пост­радянського компромату.

Інформація, на відміну від полонію, періоду напіврозпаду не має. І (залежно від обсягу архіву), завжди можна підібрати дещо «гаряченьке». Б.Березовський добре це знав. Коли в липні 2004 року в Москві було вбито американського журналіста, головний редактор російської версії журналу «Форбс» Пол Хлєбніков заявив БАБ, що це сталося через неакуратне використання фактів.

До речі, у своєму останньому інтерв’ю (за іронією долі — якраз російській версії «Форбс») Б.Березовський не згадав про лист В.Путіну. Проте про повернення до Росії говорив. Мовляв, хоче зайнятися наукою.

Чи можна вважати правильним моє припущення про те, що опубліковане інтерв’ю — частина якоїсь містифікації, не знаю. Адже пам’ятається, свого часу Б.Березовський, використовуючи всілякі інтерв’ю, відчайдушно просився й до України. Як «спонсор» «помаранчевої революції», про що він написав у своїй книзі «Мій Майдан Незалежності». Зміст книги виявився настільки цікавим, що було створено тимчасову слідчу комісію Верховної Ради. У жовтні 2005 року нардепи зустрілися в Лондоні з опальним олігархом і з’ясували, що $15 млн, про які йшла мова, «влиті» через офшорні зони в «помаранчевий» Майдан — це насправді далеко не все, що поклав Борис Абрамович на вівтар волі. За словами Б.Березовського, перший транш у рамках спільної програми «Просування демократії до України» був здійснений з його відома ще 1 серпня 2003 року. Гроші, які переказувалися на потреби й на прохання Вік­тора Ющенка, потрапляли на рахунки, підконтрольні безпосередньо Романові Безсмертному, Олександрові Третьякову, Давиду Жванії, і відмивалися через банківські й фінансові структури прибалтійських держав, а також Польщі. Крім того, значні суми наявних доларів перевозилися до України під прикриттям дипломатичних вантажів.

Матеріальним свідченням того, що Б.Березовський має намір вимагати звіт про те, чому в Україні так не люблять спонсорів (йому не лише не надали політичного притулку в нашій країні, а й не запросили на інавгурацію В.Ющенка), стала позовна заява до лондонського суду, відповідачами у справі повинні були бути О.Третьяков, Д.Жванія та дві офшорні компанії, через які, очевидно, переправлялися кошти.

Як випливає з позовної заяви, зареєстрованої 4 квітня 2006 року, Борис Абрамович хотів отримати докладний звіт, як, куди і в яких обсягах використовувалися його гроші. Через українські ЗМІ Б.Березовський передав ультиматум: «Якщо протягом 21 дня (з моменту подання позову. — Авт.) вони не визнають факту отримання від мене грошей і не відзвітують за ці суми, то автоматично в Лондоні розпочнеться судовий процес за обвинуваченням їх обох у брехні й шахрайстві».

Позов, судячи з усього, використовувався як психологічна зброя, оскільки на сьогодні невідомо, чи відбулося хоча б одне засідання в цій справі. А судячи з порівняно недавніх коментарів у пресі, ні Д.Жванії, ні О.Третьякову так і не вручали повісток, у яких ішлося про те, що проти них подано позов до лондонського суду.

Справедливо буде припустити, що за неминучим припиненням цієї справи з тих самих причин пересохне один із каналів зарубіжного фінансування опозиції в Україні.

Проте фінансовий слід — не єдиний, залишений Б.Березовським в Україні. І справа навіть не в Іванові Рибкіні, якого опальний олігарх планував «десантувати» в Кремль, зімітувавши його отруєння в Києві. Проколи трапляються в кожного. Але іноді комбінації були непрогнозовані навіть для нього самого. Бо, крім «помаранчевої команди», Борис Абрамович спонсорував і опального майора Миколу Мельниченка, який у розпал дострокових виборів до парламенту 2007 року стверджував, що його отруїли... за наказом В.Ющенка. А в отруєнні останнього Б.Березовський бачив «руку Москви»!

До речі, свого часу паризька «Франс суар», посилаючись на «обізнані джерела» у французькому МЗС, писала про високу ймовірність того, що до отруєння Президента України може бути причетна Юлія Тимошенко. І пояснювала це тим, що ЮВТ, як Прем’єр-міністр, згідно з Конституцією автоматично стає наступником, якщо з главою держави трапиться щось непередбачене. Чи доклав Б.Березовський руку до спроби зганьбити ЮВТ, якій свого часу писав листи про правила роботи з «біомасою», швидше за все, залишиться невідомим.

Чи керувався БАБ тільки своїми особистими інтересами, замислюючи інтриги на українському політичному полі, чи просто прагнув їх узгоджувати вищими інтересами — ми навряд чи дізнаємося найближчим часом.

Якою б не виявилася офіційна версія, — завжди знайдуться ті, хто в неї не повірить. В інтерв’ю лондонської The Gardian колишній посол Великої Британії в Росії сер Ендрю Вуд відзначив: «Якщо він наклав на себе руки — це жахливо. Якщо його було отруєно (а люди чомусь схильні говорити саме так) — це, поза сумнівом, гірше. Якщо ж був інфаркт (таке теж не виключено), треба бути вдячним, що це трапилося швидко».

Звістки, що надійшли з Лондона, поки що дозволяють зробити лише один висновок: відтепер, розглядаючи політичні події крізь призму теорії конспірології, чинник Б.Березовського можна виключити.