Партія «з воза» — виборцям легше

Кого може «дискваліфікувати» Мін’юст за десятирічну неучасть у кампаніях?

Міністерство юстиції направило запит до ЦВК для отримання переліку політичних партій, які висували своїх кандидатів на виборах Президента у 2004 і 2010 роках та під час боротьби за місця в парламенті у 2002, 2006 та 2007 роках. Таким чином Мін’юст має намір вирахувати, які із зареєстрованих нині партій не виконали вимог закону «Про політичні партії». Щодо тих, які не висували протягом 10 років своїх кандидатів, міністерство ініціюватиме анулювання реєстраційних свідоцтв. Відкрита інформація дає можливість дізнатися про ці результати раніше, ніж про них поінформує ЦВК.

Нагода для ануляції

Як відомо, 5 квітня 2011 року минає 10 років з дня прийняття вищезазначеного акта. «З квітня 2011 року Мін’юст почне перевірку виконання партіями вимоги закону «Про політичні партії» щодо участі у виборах до Верховної Ради і на посаду Президента протягом 10 років з дня реєстрації політичної партії», — сказано в повідомленні прес-служби відомства.
Звичайно, виникає запитання: відраховувати 10 ро¬ків від дня реєстрації партії, як сказано в повідомленні прес-служби Мін’юсту, чи все-таки від дня опублікування закону? Проте аналіз участі партій у всіх п’ятьох згаданих виборчих кампаніях дозволить зробити висновки для обох варіантів.
Подання Мін’юсту про анулювання реєстраційного свідоцтва розглядатиме Верховний Суд, і лише його рішення тягне за собою припинення діяльності по¬літичної партії. Тож поки складно сказати, як довго розглядатиметься подання міністерства.
Втім, заява Мін’юсту — це нагода проаналізувати статистику: скільки партій використали можливість «заробити очки», взявши участь у виборах останнього десятиліття?

Президентський «залік»

На дві останні президентські кампанії вийшли 37 осіб. Вони зазначили належність до 25 партій. Але тільки 20 з них були висуванцями політичних сил. Враховуючи висування одного з кандидатів блоком, до якого входили 4 партії, «залікові очки» отримали 23 організації (одна з яких, «Громадський контроль», уже припинила своє існування).
19 партій, представники яких брали участь у цих перегонах, таку можливість прогавили, «відпустивши» своїх членів на вибори як самовисуванців. Далася взнаки українська особливість: оскільки виборці не довіряють політичним пар¬тіям, кандидати воліють від них дистанціюватися, навіть якщо й очолюють ці політичні сили.
Таким чином, президентські вибори 2004 та 2010 років забезпечили «залікові очки» 22-ом політсилам. Це Партія регіонів, ВО «Батьківщина», КПУ, СПУ, ПСПУ, УНП, НДП, СДПУ(о), ПППУ, Народна партія, ВО «Свобода», НРУ за єдність, ЛДПУ, ОУН, «Єдність», Народна партія вкладників та соціального захисту, Комуністична партія робітників і селян, Слов’янська партія, «Нова сила», «Єдина родина», «Справедливість», Союз лівих сил.
Наприклад, участь у кампанії 2004 року представника ОУН, як єдиний випадок участі цієї партії у виборах протягом 2002—2010 років, поки що убезпечила її від «караючого меча» ст.24 згаданого закону.

Парламентські перегони

У парламентських виборах за період 2002—2010 років узяли участь 116 партій (ця цифра враховує зміну назв, тобто, якщо партія брала участь у різних кампаніях під кількома іменами, рахуємо її як одну).
Кількість як блоків, так і партій, що змагалися за крісла у Верховній Раді, за цей період суттєво скоротилася: суб’єктів виборчого процесу — у 2,5 раза (з 53 у 2002 до 20 у 2007 році); партій, що брали участь у перегонах — майже вдві¬чі — з 83 до 43.
Таким чином, у виборах 2002—2010 років узяли участь 118 партій. Оскільки 7 уже немає серед зареєстрованих Мін’юстом, «залікові очки» отримали 111.
74 зі 185 політичних сил, зареєстрованих станом на 31.01.2011, у зазначений період не брали участі у виборах.

Мінус 20?

На сьогодні можна стверджувати, що лише щодо 5 партій Мін’юст матиме підстави ініціювати питання про «дискваліфікацію». Це Партія мусульман України, Партія радикального прориву, «Прагматичний вибір», Зелена партія України, Зелена екологічна партія України «Райдуга».
Якщо вибори відбудуться 2012 року (відповідні зміни до Конституції вже внесено), з’являться фор¬мальні підстави для анулювання реєстрації ще 15 партій.
Серед них «Єдиний центр» (який є спадкоємцем зареєстрованої 1999 ро¬ку Партії приватної власності, що останній раз брала участь у виборах 31 березня 2002 року), Демократичний союз, «Єдина Україна», окремі учасники блоку «Наша Україна» 2002 року (Молодіжна партія, «Солідарність» та «Ліберальна Україна»), а також менш відомі як учасники реального виборчого процесу партії «Родина», «Руський блок», Народно-демократична партія патріотів України, «Селянська Україна», «Нова політика», «За права людини», «Молода Україна», «Християнський рух», Українська морська партія.
Якщо припустити, що після 2012 року наступні вибори — президентські — відбудуться у 2015 році, тоді ще приблизно 40 партіям необхідно «засвітитися» на найближчих парламентських, аби не потрапити під дію ст.24.

Удавана загроза

Слід зазначити, що, попри загрозливе формулювання, в тих, хто потрапить під дію згаданої статті, але має намір продовжити своє існування в політиці, є кілька «відносно чесних» способів обійти якщо не сам закон, то, так би мовити, його зміст. По-перше, можна використати реєстрацію в «безпечний» період. Розрахунок такий: оскільки далеко не всі підуть на витрати, пов’язані з президентською кампанією, а після неї наступні вибори, парламентські, слід очікувати 2017 року, поза зоною ризику — 43 партії, зареєстровані не раніше 2008 року. Саме вони можуть стати «донорами». Причому ті, хто «позичатиме» реєстрацію, не обов’язково мають змі¬нювати назву. Навпаки: на¬зву може змінити «донор» — і стати, наприклад, «Єдиним центром».
По-друге, якщо назва з якихось міркувань є цінною для засновників, вони можуть зареєструвати «свіжу» партію, і потім перейменувати, давши їй ту саму «цінну назву».
Питання: що дає ця норма закону? Власне, в україн¬ських умовах, сама по со¬бі — нічого. Тільки привід пересвідчитися, що партій¬на система в Україні є формальним явищем і значна частина партій створюються не для того, аби брати участь у виборах (говоримо лише про сам факт участі, а не мету, адже часом це й технічна роль).
Частенько їх створюють для того, щоб «застовпити» назву, сформувати пакет документів «під ключ», а по¬тім віддати «в надійні руки» — або з наявною назвою, або зі зміненою (залежно від побажань нового власника).
Втім, активізація норми ст.24 концептуально відповідає крокам із «зачистки» партійного поля, розпочатого партією влади напередодні торішніх місцевих виборів. Ідеться про заборону виборчих блоків та спробу обмежити участь партій, утворених менш ніж за рік до виборів.
Відомо, що в парламенті готується законопроект про заборону блоків і на виборах до Верховної Ради. Слід згадати й практику самої Партії регіонів — у 2007-му вона не просто відкинула ідею створення блоку, а й брала до свого списку представників інших партій тільки за умови зречення попередньої партійності.
Такий комплекс дій може зробити нераціональним фінансування партій, неспроможних самостійно брати участь у виборах. За цих умов суттєво меншою буде й спокуса «реінкарнації» тих, хто втратить реєстрацію.
Отже, якщо поглянути на ст.24 через призму згаданих намірів, логічними видаються такі наслідки: поступове очищення реєстраційного переліку Мін’юсту від партій, які за 10 років не засвітилися на виборах (зробити це надалі за вимоги вести кампанію самостійно буде дедалі складні¬ше) та укрупнення політсил.
Це стосується як провладного табору (переважно на користь Партії регіо¬нів), так і прискорення процесу формування опози¬ційної партії до вибо¬рів-2012, оскільки зрозуміло, що в нинішніх умовах капітал не готовий фінансувати десяток маловпливових гравців.
Адже відомо, що проб¬леми з фінансуванням вже відчувають як невеликі, так і потужні опозиційні сили, як-от ВО «Батьківщина». Заявку на створення опозиційної партії на базі кількох політсил було зроблено в День соборності України (див. №4 «ЗіБ» — Прим. ред.).
Чи сприятиме укрупнення політичних партій розвиткові демократії? Від¬повідь на це запитання залежатиме від того, на яких засадах буде створено по¬літичне об’єднання, що має обстоювати демократичні цінності. Адже невдалий досвід Україна вже мала — після президентських виборів 2004 року.

Ірина ЛУКОМСЬКА, експерт УНЦПД