Оприлюднення даних про майновий стан не узгоджується з гарантуванням особистої безпеки
Реформений закон зобов’язав суддю щорічно, не пізніше за 1 квітня, подавати декларацію про майновий стан до Державної судової адміністрації з подальшим оприлюдненням інформації на офіційному веб-порталі судової влади.
Цей документ має містити відомості про доходи, цінні папери, нерухоме, цінне рухоме майно, вклади в банках, фінансові зобов’язання судді, членів його сім’ї та осіб, з якими він спільно проживає або поєднаний спільним побутом, а також про видатки судді, якщо разові витрати перевищують розмір його місячного заробітку.
Встановлюючи таку вимогу, законодавець навряд чи прагнув гарантувати особисту безпеку судді, членів його сім’ї та майна. Адже держава не зможе поручитися, що після оприлюднення декларації до судді або членів його сім’ї, за місцем реєстрації чи фактичного проживання (вказаних у декларації), наприклад, не завітає невдоволена сторона у справі. Як уберегти суддю, членів його сім’ї від помсти родичів та друзів засудженого до кримінального покарання?
Від доходів до видатків
До прийняття закону «Про судоустрій і статус суддів» від 7.07.2010 №2453-VI сповіщення суддями податкових органів про свої доходи здійснювалося відповідно до ст.13 закону «Про державну службу» від 16.12.93 №3723-XII, за якою:
- декларація про майновий стан і доходи щорічно подається державним службовцем органу державної податкової служби за своєю податковою адресою (ч.3);
- порядок зберігання і використання довідок та цих відомостей встановлюється Кабінетом Міністрів (ч.4).
Уряд постановою «Про застосування статті 13 Закону України «Про державну службу» від 11.08.95 №641 урегулював окремі питання декларування. Зокрема, в абз.2 п.5 сказано: відомості, що містяться в деклараціях, є конфіден¬ційними. Особи, винні в неправомірному використанні цих відомостей, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Частиною 3 ст.6 закону «Про боротьбу з корупцією» від 5.10.95 №356/95-ВР передбачено, що відомості про доходи, цінні папери, нерухоме та цінне рухоме майно і вклади в банках посадових осіб, зазначених у ч.1 ст.9 закону №3723-XII (Президент, Голова Верховної Ради та його заступники, керівники постійних комісій парламенту та їхні заступники, народні депутати, Прем’єр-міністр, члени Уряду, Голова та судді Конституційного Суду, Голова та судді Верховного Суду, очільник та судді вищих спеціалізованих судів, Генеральний прокурор та його заступники), і членів їхніх сімей підлягають щорічній публікації в офіційних виданнях державних органів.
Закон №356/95-ВР був визнаний таким, що втрачає чинність з 1 січня 2011 року згідно із законом «Про засади запобігання та протидії корупції» від 11.06.2009 №1506-VI. Проте останнім актом не передбачалось вимоги, аналогіч¬ної положенням у ч.3 ст.6 закону №356/95-ВР. Нато¬мість в ст.10 акта №1506-VI обмежилися вказівкою, що порядок оприлюднення таких відомостей визначається законом.
Новелою акта №1506-VI стало запровадження в ст.10 обов’язку подавати відомості про витрати в порядку та обсягах, визначених законами та іншими виданими на їх основі нормативно-правовими актами.
Набравши чинність із дня опублікування, закон №1506-VI разом із двома іншими: «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень» від 11.06.2009 №1507-VI та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» від 11.06.2009 №1508-VI (всі три мали бути введені в дію 1 січня 2011 року) — втратив чинність на підставі акта від 21.12.2010 №2808-VI.
До речі, в цьому «перемелюванні» чинних, але не введених в дію антикорупційних законів устиг узяти участь і КС, який рішенням від 6.10.2010 №21-рп/2010 (справа про корупційні правопорушення та введення в дію антикорупційних законів) визнав неконститу¬ційними окремі словосполучення акта №1506-VI.
Форма по суті
Повертаючись до суті нашого питання, звернімо увагу на ч.5 ст.54 закону №2453-VI, де зазначено, що форма декларації та порядок її заповнення затвер¬джуються Міністерством фінансів. Відтак Мінфін видав наказ «Про затвердження форми Декларації про майновий стан судді, членів його сім’ї та осіб, з якими він спільно проживає або поєднаний спільним побутом, та Порядку її заповнення» від 29.10.2010 №1289.
Згідно з установленою формою суддя зобов’язаний в п.2 розд.І декларації вказати своє місце проживання (на підставі паспортних даних про реєстрацію на кінець звітного року), а в п.4 — членів сім’ї та осіб, з якими він спільно проживає або поєднаний спільним побутом (із зазначенням прізвища, ініціалів, ступеня родинного зв’язку, ідентифікаційного номера або числа, місяця та року народження).
У розд.III порядку передбачено, що суддя наводить відомості про нерухоме майно, яке перебуває в його власності станом на кінець звітного року як на території України, так і за її межами. При цьому кожен об’єкт нерухомого майна відображається окремо із зазначенням його місцезнаходження та площі. Також суддя має навести суми витрат на придбання нерухомості у звітному році, якщо разові видатки перевищують розмір його місячного заробітку.
З одного боку, це звичайні відомості, яких вимагають від декларантів, новелою є тільки вимога вказувати розмір видатків. Проте, з другого боку, ст.54 закону №2453-VI говорить про оприлюднення на офі¬ційному веб-порталі судової влади не лише відомостей про доходи, цінні папери, нерухоме майно то¬що, як було передбачено ч.3 ст.6 акта №356/95-ВР, а й усієї декларації з даними щодо місця проживання судді, членів його сім’ї, місцезнаходження нерухомості.
Небезпечні відомості
Очевидно, є велика різниця між публікацією відомостей про доходи і видатки судді, коли вказуються тільки розміри та джерела, й оприлюдненням декларації про майновий стан, адже законодавець не встановив жодних обмежень в обнародуванні конфіденційної інформації про суддю та членів його сім’ї.
За таких умов (у розрізі порушеної теми) можна було б подискутувати щодо положень ст.32 Конституції, згідно з якою:
- «ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією» (ч.1);
- «не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини» (ч.2).
Тому варто наголосити на неприпустимості розголошення відомостей, поданих суддею в декларації, і віднести їх у встановленому законом порядку до конфіденційної інформації, зважаючи на те, що Кабмін в абз. 2 п. 5 постанови №641 вже їх такими визнав.
На цій підставі слід апелювати до ч.2 ст.30 закону «Про інформацію». За нею, «конфіденційна інформація — це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних або юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов» (ч.2).
Виходячи з цього, можемо стверджувати, що норма ст.54 закону №2453-VI обмежує наявні права та свободи суддів і тим самим порушує ч.3 ст.22 Конституції. «Потрібно згадати і про верховенство права (ст.8 акта найвищої юридичної сили), звернутися до принципів конституційності та законності, наголошуючи на тому, що «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України» (ч.2 ст.19 Конституції). Не завадить при цьому згадати і рішення КС від 16.04.2009 №7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування)…
Проте навряд чи це слід робити. Адже подальші демократичні зрушення та подолання корупції в державі можливі тільки за максимальної відкритості й прозорості влади, що, зокрема, забезпечується оприлюдненням відомостей про доходи та видатки державних службовців. Однак — у розумних межах. Категорично неприпустимим є оприлюднення поряд з інформацією про доходи судді відомостей про місце проживання декларанта, членів його сім’ї, місцезнаходження майна.
Найбільш удало вимогу про обнародування доходів судді було виписано в ст.6 закону №356/95-ВР. Ця норма дозволяла оприлюднювати лише розмір та види доходів, називати джерела їх отримання, не роз¬криваючи конфіденційної інформації про себе та членів своєї сім’ї (місце ре¬єстрації або проживання, місцезнаходження майна).
Наразі ст.54 акта №2453-VI не обмежується тільки відомостями про доходи, а говорить про оприлюднення декларації в цілому. Не відомо, як указане кореспондується з положеннями ч.6 ст.126 Конституції, за якою «держава забезпечує особисту безпеку суддів та їхніх сімей».
Досягнутий рівень правової культури та правосвідомості громадян України, як і громадян будь-якої іншої країни світу, не втримає сторону, що буде не вдоволена судовим рішенням, чи родичів і друзів засудженого від помсти. Чи в змозі буде за таких умов держава забезпечити виконання ст.126 Конституції? Вважаю, що ні.
Корупційна пастка
Перші, хто це розуміє, — самі судді, які ладні піти навіть на порушення закону, вказавши неповні або неправильні дані про свою адресу і місцезнахо¬дження майна, аби вберегти життя та власне і членів своєї сім’ї здоров’я. Проте законодавець готує ще одну пастку.
Відповідно до п.18.6 ст.18 закону «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 №889-IV перевірка достовірності даних, визначених у деклараціях, здійснюється в порядку, встановленому законодавством. Згідно з абз.2 пп.«з» п.19.1 ст.19 закону №889-IV платник податку зобов’язаний на вимогу податкового органу та в межах його компетенції, визначеної законодавством, підтверджувати необхідними документами достовірність відомостей, зазначених у декларації.
Припустимо, що суддя вказав неповні чи недостовірні дані про себе та членів своєї сім’ї. Безумовно, це порушення закону, але чи є в судді вибір? При виявленні цього факту служитель Феміди:
- надаватиме пояснення податковому органу і, якщо знадобиться, в судовому порядку виборюватиме право на особисту безпеку та безпеку членів своєї сім’ї (ч.7 ст.126 Конституції);
- наголошуватиме, що «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека ви¬знаються в Україні найвищою соціальною цінністю» (ч.1 ст.3 Основного Закону);
- наполягатиме, що в такий спосіб реалізовував право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я членів своєї сім’ї від протиправних посягань, яке гарантоване ст.27 Конституції.
Якщо допустити такий сценарій, то невдовзі все ускладниться ще більше, бо на розгляді парламенту перебуває проект закону «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні» (№7487), яким, між іншим, передбачено доповнити КпАП гл.13-А «Адміністративні корупційні правопорушення». Зокрема, за порушення вимог щодо подачі відомостей про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру передбачається відповідальність у вигляді штрафу від 10 до 25 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Тобто дії судді, спрямовані на захист життя та власного і членів своєї сім’ї здоров’я, будуть ви¬знані корупційним правопорушенням.
В ст.22 проекту №7487 установлюється порядок відсторонення особи від виконання повноважень (до розгляду справи судом), щодо якої складено протокол про корупційне адмін¬правопорушення, дострокового припинення повноважень особи на виборній посаді та звільнення державних службовців у триденний строк з дня отримання органом державної влади, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією копії відповідного судового рішення, яке набрало законної сили.
Отже, з прийняттям цього проекту суддя буде за¬гнаний у глухий кут і поставлений перед вибором: бути притягнутим до відповідальності з наступним звільненням чи уберегти власне життя і здоров’я, а також убезпечити членів своєї сім’ї.
Видатки по пам’яті?
Окремої уваги заслуговує новела закону №2453-VI щодо декларування видатків. Оскільки парламентарі свого часу відмовилися від положень про «нульо¬ву» декларацію, може виникнути запитання: якщо суддя витратить більше, ніж заробить, наприклад, за рахунок коштів, нагрома¬джених за попередні роки ним та членами його сім’ї, як податкові органи на це відреагують? Будуть звинувачувати в корупції, відмиванні грошей чи вдовольняться письмовими поясненнями без підтверджень джерела появи таких коштів?
Ще одним важливим питанням є те, коли саме суддя має починати подавати до податкового органу нову форму декларації: у 2011 році за 2010-ий чи у 2012-му за 2011-ий? У наказі №1289 про це нічого не сказано. Натомість у п.4 постанови №641 така вка¬зівка була: перша декларація про доходи державних службовців має бути подана про доходи за 1996 рік. При тому, що постанова №641 прийнята в 1995-му. Тим самим було знято непорозуміння, і державні службовці чітко усвідомлювали, коли подається нова форма декларації.
Наразі є лише вимога ст.54 закону №2453-VI і нова форма декларації, затверджена наказом №1289. Отже, суддя має подавати нову декларацію у 2011 році за 2010-ий. Проте як відо¬бразити відомості про видатки, якщо впродовж 2010 року ця інформація суддею не зберігалась? Адже вказана вимога є новелою в законодавстві.
Судді залишається заповнювати нову форму де¬кларації в частині видатків по пам’яті, а потім давати пояснення податківцям, сподіваючись, що його не притягнуть до відповідальності за скоєння корупційного правопорушення, якщо хтось виявить додаткові видатки, про які декларант не згадав.
Андрій ПОТЬОМКІН, головний спеціаліст відділу вивчення та узагальнення судової практики Вищого господарського суду України
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!