Садити не просто, просто — не садити

ВК: «Проблема не в тому, що міністри несуть відповідальність дуже легко, а навпаки, що вони не несуть відповідальності»

Венеціанська комісія на 94-ій сесії, що пройшла в березні, спробувала для всіх держав — членів Ради Європи визначити єдині критерії для розмежування політичної та кримінальної відповідальності високопоставлених чиновників. З’ясувалося, що в деяких країнах притягнути міністра до кримінальної відповідальності досить складно через наявність у нього своєрідного імунітету.

Як розповів «ЗіБ» член ВК, голова Комітету ВР з питань верховенства права і правосуддя Сергій Ківалов, відповідний запит надійшов до комісії від комітету з юридичних питань і прав людини ПАРЄ. Основна мета — отримати початковий матеріал, аби розробити об’єктивні критерії для того, щоб розмежувати, коли виборні посадові особи несуть політичну відповідальність за проступки, а коли їх можуть притягнути до кримінальної відповідальності.

«Розробка критеріїв розмежування політичної та кримінальної відповідальності — це завдання комітету з юридичних питань і прав людини ПАРЄ та самої асамблеї, — пояснив С.Ківалов. — Венеціанська комісія надала лише деякі загальні роздуми на цю тему». Також він підкреслив, що «це не має прямого стосунку до Юлії Тимошенко, як це подала в українських ЗМІ опозиція».

За його словами, в документі проведено порівняльний огляд правил кримінальної відповідальності міністрів у таких країнах, як Велика Британія, Ірландія, Німеччина, Португалія, Франція, Польща, Данія, Норвегія, Фінляндія, Ісландія, Бельгія, Австрія, Естонія, Греція, Італія, Ліхтенштейн, Литва, Нідерланди, Румунія, Словаччина, Словенія, Швеція, Туреччина, Франція, Албанія, Андорра, Росія, а також Україна. Як приклади застосування цих правил на практиці наведені справи про притягнення до відповідальності міністрів Франції, Данії, Ісландії та України.

Так, у п.74 висновку експерти ВК зробили порівняння справ екс-прем’єр-міністрів України й Ісландії. Водночас вони акцентували увагу на тому, що «обидві справи розглядаються Європейським судом з прав людини, і не Венеціанській комісії давати їм оцінку в доповіді, що має загальний характер, за винятком того, що численні відмінності двох справ свідчать про велику різноманітність аспектів співвідношення кримінальної та політичної відповідальності, які можуть виникнути на практиці, що робить необхідними давати оцінку кожній зі справ, виходячи з особливостей його суті».

Як відзначив С.Ківалов, «порівняльний аналіз показав: існує велика різноманітність процесуальних і матеріальних норм, що регламентують питання кримінальної відповідальності міністрів». При цьому, за його словами, ВК підкреслила, що навіть у разі визначення загальних принципів розме­жування політичної та кримінальної відповідальності, окремі справи все одно залишаться спірними й суперечливими. Тому кожна конкретна справа повинна бути оцінена, виходячи з її істотних особливостей.

Більш того, в п.81 висновку сказано: «Можливо, в деяких європейських країнах проблема полягає не в тому, що міністри несуть юридичну відповідальність дуже легко, а навпаки, що вони не несуть відповідальності й що спеціальні процедури імпічменту функціонують як форма імунітету, яка захищає міністра від кримінального переслідування».

У п.107 висновку комісія також відзначає, що «міністри не повинні бути звільнені від законного покарання, якщо тільки це не охоплюється чітко певними й обмеженими правилами про імунітет». На думку експертів ВК, міністр, котрий скоїв кримінальний злочин, повинен притягатися до кримінальної відповідальності.