Професіонали проти фахівців

Чому господарські суди відшкодовують витрати на правову допомогу, надану лише адвокатами?

У господарських судах особа не може отримати відшкодування витрат на надання їй правової допомоги фахівцем, який не є адвокатом. На перший погляд, такий підхід здається правопорушенням, проте для того, щоб зрозуміти, чи це дійсно так, дане питання слід детально проаналізувати.

Вирішує КС

З метою забезпечення реалізації прописаних у Конституції прав і свобод людини та громадянина Основний Закон установлює відповідні гарантії. Зокрема, в ч.1 ст.59 головного документа країни закріплено право кожного на правову допомогу — можливість фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги.

Держава, за Конституцією, взяла на себе обов’язок забезпечити особі реальну можливість одержати правову допомогу та кваліфікований захист. Сьогодні реально досягти цього можливо тільки силами адвокатури — спеціалізованого уповноваженого недержавного професійного правозахисного інституту, функціями якого є захист особи від обвинувачення, представництво та надання правової допомоги на професійній основі при вирішенні справ у судах та інших державних органах (ч.2 ст.59 Конституції).

Чимало юристів уважають, що Конституційний Суд рішеннями №13-рп/2000 від 16.11.2000 (справа про право вільного вибору захисника) та №23-рп/2009 від 30.09.2009 (справа про право на правову допомогу) послабив адвокатуру й урівняв у правах адвокатів та фахівців у галузі права, які не є адвокатами, як суб’єктів надання юридичної допомоги. Проте так здається лише на перший погляд.

Наразі на розгляді єдиного органу конституційної юрисдикції перебуває звернення щодо офіційного тлумачення положень ч.1 ст.59 Конституції, ч.1 ст.44 Господарського процесуального кодексу. Автор клопотання порушив перед КС питання стосовно відшкодування витрат на правову допомогу в господарському суді, надану фахівцями в галузі права, які не є адвокатами.

Причиною звернення стало те, що процесуальні закони (ЦПК, КАС, ГПК) містять неоднакові приписи, спрямовані на реалізацію права на правову допомогу, що призводить до обмеження та звуження його змісту й обсягу.

КС у справі №23-рп/2009 зазначив: гарантування кожному такого права в контексті ч.2 ст.3, ст.59 Конституції «покладає на державу відповідні обов’язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов’язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги».

Крім того, гарантування кожному права на юридичну допомогу є не тільки конституційним обов’язком держави, а й дотриманням узятих нею зобов’язань відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948 р., Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 р. тощо.

Відповідно до Конституції право кожного на правову допомогу в жодному випадку не може бути обмежено. Крім цього, нормою прямої дії є положення Основного Закону про те, що «кожен має право на правову допомогу», тому навіть за умови, якщо це право не передбачено відповідними законами чи іншими актами, особа не може бути обмежена в його реалізації.

Визначення компенсації

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК «стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати». Згідно з п.2 ч.3 ст.79 ЦПК до судових витрат належать, зокрема, витрати на правову допомогу. Частиною 1 ст.56 ЦПК передбачено, що «правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги».

В ст.1 закону «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» №4191-VI встановлено, що «розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах — суб’єктом владних повноважень, не може перевищувати 40% встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні».

Поряд із цим відповідно до ч.1 ст.44 ГПК «судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи».

Згідно з ч.3 ст.48 ГПК «витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому законом «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Адвокатом відповідно до ч.1 ст.6 закону «Про адвокатуру» «може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю».

Отже, оскільки, на відміну, наприклад, від ЦПК, у ГПК йде мова тільки про витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, то в господарського суду, на противагу загальному суду, відсутні підстави для відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану фахівцями в галузі права, які не є адвокатами.

Чи порушують «господарники» приписи?

На перший погляд, те, що в господарських судах особа не може отримати відшкодування витрат за надання їй правової допомоги іншим, ніж адвокат, фахівцем у галузі права, здається правопорушенням. Проте це не так.

Так, згідно з цитованою вище ч.1 ст.56 ЦПК встановлено дві обов’язкові умови:

• особа повинна бути фахівцем у галузі права;

• за законом вона повинна мати право надавати правову допомогу.

Якщо адвокат відповідає цим обом вимогам, то фахівець у галузі права, який не є адвокатом, — лише першій. Таким чином, відповідно до ч.1 ст.56 ЦПК бути лише фахівцем у галузі права, але не адвокатом для отримання відшкодування судових витрат за надання правової допомоги недостатньо.

Враховуючи викладене, можемо дійти висновку, що хоч відповідні приписи ГПК й мають бути узгоджені з положеннями ЦПК та КАС, проте не повинні поширюватися на всіх без винятку фахівців у галузі права. Помилковим було б уважати, що диплом про вищу юридичну освіту є документом, що, з одного боку, робить з особи фахівця в галузі права, а з другого — надає право надавати юридичну допомогу в суді. У законодавстві чітко написано, що «правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги». Перше — це диплом, а друге — положення закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Співвідношення понять

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду, викладеною в абз.3 п.4 мотивувальної частини рішення №13-рп/2000, суб’єктами надання правової допомоги є:

— державні органи, до компетенції яких належить надання правової допомоги (Мін’юст, Міністерство праці та соцполітики, нотаріат тощо);

— адвокатура як спеціально уповноважений недержавний професійний правозахисний інститут, однією з функцій якого є захист особи від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах;

— суб’єкти підприємницької діяльності, які надають правову допомогу клієнтам у порядку, визначеному законодавством;

— об’єднання громадян для здійснення та захисту своїх прав і свобод.

Отже, поняття «правова допомога» є ширшим і включає в себе «послуги адвоката».

Також слід проаналізувати співвідношення понять «захисник», «адвокат» та «фахівець у галузі права, який не є адвокатом» у контексті реалізації прав особи на правову допомогу та вільний вибір захисника. Для цього слід ураховувати таке.

Згідно з ч.4 ст.29 Конституції «кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз’яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника».

Відповідно до ч.1 ст.55 Конституції «права і свободи людини і громадянина захищаються судом». Звернімо увагу, що в тексті Основного Закону написано не «захищаються у суді», а «захищаються судом». Отже, ця стаття говорить, що захисником є суд.

За ч.3 ст.55 Конституції, кожен має право звертатися за захистом своїх прав до уповноваженого ВР з прав людини. У цьому контексті захисником є уповноважений.

Частина 2 ст.59 Конституції говорить, що «для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура».

Щодо поняття «фахівець у галузі права, який не є адвокатом» слід зазначити, що воно в Конституції відсутнє. Невідомо, чи є його визначення в якомусь із законів України.

У рішенні №13-рп/2000 КС сказав, що положення ч.1 ст.59 Конституції про те, що «кожен є вільним у виборі захисника своїх прав, в аспекті конституційного звернення… треба розуміти як конституційне право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного при захисті від обвинувачення, а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з метою отримання правової допомоги вибрати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи».

Цим рішенням установлено такі ж, як і в ЦПК та КАС, подвійні вимоги: особа повинна бути фахівцем у галузі права та за законом мати право надавати правову допомогу.

Адвокат є фахівцем, і законом йому надано таке право. На будь-якого іншого фахівця в галузі права, який не є адвокатом, буде поширюватися зазначене рішення КС тільки в тому разі, якщо відповідно до якогось закону такий фахівець отримає право надавати правову допомогу. Доки цього не станеться, фахівець у галузі права, який не є адвокатом, для того, щоб бути захисником, відповідає лише одній з двох конституційних вимог.

Згідно з рішенням КС №23-рп/2009 положення ч.2 ст.59 Конституції «для... надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура» в аспекті конституційного звернення треба розуміти так, що особа під час допиту її як свідка в органах дізнання, досудового слідства чи дачі пояснень у правовідносинах з цими та іншими державними органами має право на правову (юридичну) допомогу від обраної за власним бажанням особи в статусі адвоката, що не виключає можливості отримання такої допомоги від іншої особи, якщо законами України щодо цього не встановлено обмежень». Як уже зазначалось, у законодавстві такі обмеження встановлено.

Недопустиме порівняння

Також необхідно знайти відповідь на питання, чи можна порівнювати адвокатів та інших фахівців у галузі права, які не є адвокатами, в контексті реалізації права особи на правову допомогу. Тут слід ураховувати, що до кандидатури обвинувача та судді законом висуваються суворі вимоги.

Чому ж тоді вимоги до захисника мають бути менш суворими? Хто такий «фахівець у галузі права, який не є адвокатом»? Студент з рівнем освіти «бакалавр права»? Він не складає іспитів, не проходить перевірок, не складає присяги. Хто перевіряє рівень його професіоналізму та компетентності? Фахівець не несе відповідальності за свої дії, яку несуть прокурор, суддя, адвокат.

Обов’язками влади є не тільки передбачити державне обвинувачення як інститут і встановити право на суд, а й забезпечити законність державного обвинувачення та належний рівень здійснення правосуддя. Так само держава мусить не лише передбачити право на захисника, а й забезпечити належний рівень реалізації такого права.

Вона ж гарантує, що людину має право лікувати тільки особа з дипломом і дозволом на медичну практику, забезпечує, що перевезення пасажирів здійснюється за спеціальним дозволом з дотриманням установлених законом вимог. Не повинно бути винятку й щодо реалізації права на захисника.

Добре відомо, що останній може як допомогти, так і нашкодити. У такому випадку адвоката можна притягнути до дисциплінарної та інших видів відповідальності, тоді як фахівця в галузі права, який не є адвокатом, до дисциплінарної — ні.

Чесна конкуренція

Говорячи про конкуренцію, слід пам’ятати, що для того, аби вона була чесною, сторони мають перебувати в рівних умовах. Проте між адвокатами та фахівцями в галузі права, які не є адвокатами, рівності немає. На відміну від адвоката, фахівець у галузі права, який не є адвокатом, не повинен мати стаж роботи в галузі права не менше двох років, складати кваліфікаційні іспити, проходити стажування, складати присягу та отримувати свідоцтво про право на заняття правозахисною діяльністю.

Адвокатська діяльність здійснюється на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів. На яких принципах діє фахівець у галузі права, який не є адвокатом, — невідомо.

За законом «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (ч.1 ст.21), під час здійснення своєї професійної діяльності «адвокат зобов’язаний:

1) дотримуватися присяги адвоката України та правил адвокатської етики;

2) на вимогу клієнта надати звіт про виконання договору про надання правової допомоги;

3) невідкладно повідомляти клієнта про виникнення конфлікту інтересів;

4) підвищувати свій професійний рівень;

5) виконувати рішення органів адвокатського самоврядування;

6) виконувати інші обов’язки, передбачені законодавством та договором про надання правової допомоги».

Фахівець у галузі права, який не є адвокатом, таких передбачених законом обов’язків не має.

Також адвокату законом «забороняється:

1) використовувати свої права всупереч правам, свободам та законним інтересам клієнта;

2) без згоди клієнта розголошувати відомості, що становлять адвокатську таємницю, використовувати їх у своїх інтересах або інтересах третіх осіб».

Щодо фахівця в галузі права, який не є адвокатом, подібних заборон не встановлено.

На адвоката законом покладається обов’язок зберігати адвокатську таємницю, і він несе відповідальність за її порушення. Натомість фахівець у галузі права, який не є адвокатом, зберігати секрети не зобов’язаний та відповідальності за їх розголошення може уникнути.

АНДРІЙ ПОТЬОМКІН, керуючий партнер Юридичної фірми «РКА»