Вирок у "справі Пукача" так і не розкрив таємниці замовників вбивства Гонгадзе
Печерський районний суд столиці поставив крапку в одній з найрезонансніших справ у історії України. Колишнього начальника головного управління кримінального розшуку МВС Олексія Пукача, обвинуваченого у вбивстві журналіста Георгія Гонгадзе, засудили до довічного ув’язнення й позбавили звання генерал-лейтенанта міліції. Можна припустити: ГПУ навряд чи копатиме далі й шукатиме замовників злочину, хіба що цього потребуватиме політична кон’юнктура. Але чи поставлена крапка в справі? Незважаючи на те що головного вбивцю вже засудили, в цій історії як і раніше залишається багато білих плям.
Задушив «випадково»
Ця історія тривалістю 13 років почалася у 2000-му, коли ЗМІ повідомили про вбивство журналіста. Головного підозрюваного — О.Пукача — затримали влітку 2009-го в селі Молочки Житомирської області, де він тихо-мирно жив весь той час, поки його шукали правоохоронні органи України й Інтерпол (у розшук генерала-втікача оголосили ще у 2003 році).
У 2011-му розслідування справи стосовно О.Пукача закінчили й передали до суду. Все, що відбувалося в судових засіданнях, для публіки залишалося «таємницею за сімома замками», оскільки проходили вони в закритому режимі (пояснювалося це тим, що на деяких матеріалах стояв гриф «секретно»). Слухання затягнулися на 2 роки — справа налічувала понад 130 томів. Побачити генерала журналісти змогли тільки під час оголошення вироку. Охочих побувати на цьому засіданні виявилося немало, але частина представників ЗМІ, як часто буває, так на нього й не потрапила : на жаль, зали засідань у райсудах не розраховані на таку увагу публіки.
Найближчі родичі Г.Гонгадзе — дружина й мати — на винесення вироку не прийшли. О.Пукач постав перед «глядачами» в оновленому вигляді — без бороди. Всі п’ять з гаком годин, поки судді зачитували вирок, він мовчки стояв і гортав молитовник.
У вироку, озвученому судом, детально описувалося, як О.Пукач і його спільники вбили журналіста. «17 вересня 2000 року приблизно опівночі, перебуваючи в лісі в Київській області, працівники міліції Микола Протасов, Олександр Попович і Валерій Костенко, діючи з особистої зацікавленості й кар’єрних мотивів, вступили з О.Пукачем в злочинну змову. Недалеко від місця зупинки автомобіля, в якому вже перебував Г.Гонгадзе, О.Попович викопав яму. В цей час М.Протасов і В.Костенко залишалися в службовому автомобілі «Хюндай-соната», утримуючи Г.Гонгадзе. Далі М.Протасов, В.Костенко, О.Попович і О.Пукач вивели Г.Гонгадзе, поклали його на землю, зв’язали мотузкою руки й ноги, віднесли до викопаної ями, поклавши обличчям вниз», — зачитував суддя шокуючі деталі вбивства.
Після цього, як випливає з матеріалів справи, не домігшися від журналіста необхідних зізнань, «О.Пукач запихнув в рот Г.Гонгадзе носову хустинку й почав руками здавлювати його горло й шию. Оскільки так задушити Г.Гонгадзе не вдалося, О.Попович витягнув з штанів журналіста ремінь і передав його як знаряддя вбивства О.Пукачу. Той накинув його на шию Г.Гонгадзе. Потім, упевнившись, що журналіст мертвий, засуджені М.Протасов і В.Костенко вкинули його тіло в яму. Щоб приховати сліди злочину, вони узяли з автомобіля каністру з бензином, облили тіло й підпалили. У жовтні 2000 року О.Пукач з метою приховання злочину ще раз прибув на місце поховання Г.Гонгадзе, викопав його й відвіз в лісництво Таращанського району Київської області, відокремив голову від тіла, закопав тіло й окремо голову».
Екс-генерал провини в навмисному вбивстві так і не визнав. «Обвинувачений зізнався, що діяв за вказівкою екс-міністра МВС Юрія Кравченка, який особисто дав розпорядження виконати з Г.Гонгадзе те ж, що й з журналістом Олексієм Подольським». За словами самого О.Пукача, журналіста він вбивати не збирався й зробив це «випадково». Г.Гонгадзе вивезли за місто, щоб залякати й перевірити дані про те, що той займається незаконною шпигунською діяльністю (Г.Гонгадзе начебто повинен був отримати за інформацію від посольства США $400 тис.). За словами О.Пукача, журналіст не зізнався, що є шпигуном, але визнав: збирав інформацію для іноземних посольств для зміни влади в Україні.
«Ремінь на шию журналістові О.Пукач накинув, щоб налякати, а смерть була нещасним випадком, оскільки ремінь випадково зламав хребець на шиї Г.Гонгадзе» — мовиться у вердикті. Як ремінь може «зісковзнути», як стверджував до цього О.Пукач, і «випадково зламати» хребець — питання риторичне. Як видно з тексту вироку, у суду ці випадковості теж викликали сумніви.
Про що не сказав О.Пукач?
Колегія повністю задовольнила вимоги прокуратури й адвокатів родичів загиблого журналіста й засудила колишнього начальника головного управління кримінального розшуку МВС до довічного ув’язнення. Мирославі Гонгадзе — дружині вбитого журналіста — за рішенням суду О.Пукач повинен виплатити як компенсацію морального збитку 500 тис. грн., а постраждалому А.Подольскому — 100 тис. грн.
На формальне запитання суду, чи зрозумілий йому вирок, О.Пукач відреагував досить несподівано. «Він буде зрозумілий, якщо поряд зі мною сидітимуть Леонід Кучма й Володимир Литвин», — із злістю відповів він.
Остання репліка підсудного викликала ажіотаж серед журналістів, які відразу ж спробували «розкрутити» генерала на сенсаційні зізнання. Але треба віддати належне О.Пукачу — він стримався й на провокації не піддався. « Я сказав всю правду під час слідства й суду. Але єдина людина, яка тут хотіла знати правду, — це був Андрій Федур», — от і все, чого від нього змогли домогтися медійники.
До речі, А.Федур — чи не єдиний з адвокатів, котрі брали участь в процесі, не має наміру подавати апеляцію. «Я не вірю в об’єктивність і неупередженість судового процесу й скептично ставлюся до цього вироку. Я так і не зрозумів під час розгляду справи в суді, який же мотив дій О.Пукача: чи він особисто хотів убити Г.Гонгадзе, чи йому хтось замовив це вбивство», — заявив пізніше журналістам А.Федур.
Проте вирок збираються оскаржити майже всі особи, котрі мають відношення до справи. Адвокат вдови Валентина Теличенко не згодна з тим, що у вердикті, за її словами, «відсутній замовлений характер вбивства; суд так і не встановив, хто є замовником злочину». Захисник О.Пукача Григорій Демиденко — тому що покарання, на його думку, надто суворе.
Представники держобвинувачення оскаржувати вирок не збираються. І, взагалі, здається, вважають, що розслідування «справи Гонгадзе» на цьому можна завершити. «О.Пукач неодноразово в свідченнях посилався на Л.Кучму й В.Литвина, повідомляв про обставини спілкування з ними, але він ніколи не посилався на цих осіб як на причетних до вбивства: він не говорив, що вони були свідками обставин, пред’явлених йому в обвинуваченні», — наголосив після оголошення вироку один з прокурорів.
Але, незважаючи на переконаність обвинувачів, не всі вважають, що в «справі Гонгадзе» була поставлена крапка. Наприклад, мати убитого в інтерв’ю «Deutsche Welle» заявила, що їй взагалі байдуже, скільки років дали екс-генералові. «Тому що я не визнаю факту смерті свого сина. Те, що мені демонструє прокуратура (останки), не належить синові», — упевнена Леся Гонгадзе. Вона вважає, що після винесення вироку О.Пукачу замовників вбивства її сина вже ніколи офіційно не назвуть.
Відверто кажучи, навряд чи спочатку варто було покладати великі надії на те, що екс-генерал розкриє таємницю «справи Гонгадзе» і назве справжніх замовників. Хоч б тому, що по службі він навряд чи спілкувався з кимось рангом вищим ніж Ю.Кравченко. І дуже сумнівно, щоб міністр став афішувати свої бесіди з керівництвом на такі делікатні теми перед підлеглим.
Швидше за все, останні слова О.Пукача продиктовані звичайною злістю: генерал розраховував отримати 15 років, а сидітиме довічно. Ось і захотілося сказати щось наприкінці. Повідомити ж щось суттєве й «потягнути» за собою колишніх перших осіб країни екс-генерал не міг. Це міг зробити тільки Ю.Кравченко. Але він мертвий. Також, як, за дивовижним збігом, всі ті, хто міг щось розповісти про цю справу — Едуард Фере та Юрій Дагаєв. Усі нижні ланки в ланцюзі обрубані.
Тут можна погодитися з директором Інституту політичних досліджень і конфліктології Михайлом Погребинським, який вважає: ця справа ніколи не буде закрита. «Я взагалі не думаю, що вона коли-небудь буде доведена до кінця, це майже напевно безнадійно, як вбивство Кеннеді, в якому до цих пір багато «непоняток». Але хоч прямі винуватці покарані, й те добре», — таке думка політолога.
Отже питань після винесення вироку менше не стало. Наприклад, чому, за загальними відгуками, досвідчений оперативник, професіонал з 25-річним міліцейським стажем так і не зміг замести сліди злочину? Хто підкинув обезголовлений труп у таращанський ліс? І чому мати відмовляється впізнавати в наданих їй останках сина?
Швидше за все, відповіді на ці питання ми так ніколи й не дізнаємося.
О.Пукач так і не визнав свою провину в умисному вбивстві.
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!