Директор Інституту права та післядипломної освіти К.Чижмарь:

«Нотаріат вільний та незалежний, але не від закону й держави»

Чимало експертів та представників нотаріальної спільноти стверджують, що сьогодні відбувається наступ на нотаріат із боку держави. «ЗіБ» поцікавився в директора Інституту права та післядипломної освіти Мін’юсту, д.ю.н., доцента, заслуженого юриста України Катерини ЧИЖМАРЬ, чи мають підґрунтя побоювання, що висловлюються в правничих колах.

 «Про будь-який наступ держави на нотаріат не може йтися в принципі»

— Катерино Іванівно, ви свого часу працювали у структурі Мін’юсту. Чи можете підтвердити або спростувати зацікавленість міністерства в підпорядкуванні нотаріату?

— Думаю, що про будь-який наступ держави на нотаріат не може йтися в принципі. Чинний закон «Про нотаріат» передбачає державне регулювання нотаріальної діяльності. Воно полягає в установленні умов допуску до професії, порядку контролю за організацією діяльності нотаріату, а також у визначенні органів та осіб, які вчиняють нотаріальні дії (ст.2¹ закону).

Мін’юст є органом центральної виконавчої влади, який реалізує державну правову політику у сфері нотаріату. Тому, будучи реалістом, можу відверто сказати, що така постановка питання є абсолютно некоректною.

— Ви очолювали департамент нотаріату міністерства. Чи не було бажання отримати більше контролю за нотаріусами?

— Здійснення державного контролю за організацією нотаріату — це прямий обов’язок органів юстиції. Нотаріат вільний та незалежний, але не від закону й держави, а від різного роду незаконних впливів та втручання в нотаріальний процес та при здійсненні нотаріусами інших делегованих державою публічних функцій.

Зауважу, що наказ МЮ «Про порядок проведення перевірок приватних нотаріусів та державних нотаріальних контор», прийнятий у 2014 році, не відповідає вимогам закону «Про нотаріат». Тому перевірки, які здійснюються за цим наказом, у нотаріальних колах викликають певні сумніви щодо їх об’єктивності.

Жадати контролю над нотаріатом у демократичній країні — це повний абсурд. Жоден чиновник не може й не зможе цього зробити, оскільки в Україні закладено міцний фундамент для побудови нотаріату латинського типу.

Я прагнула та прагну бачити нотаріат як опору надійності й непорушності права власності. До речі, обіймаючи посаду директора профільного департаменту, намагалася досягти дисциплінованості, злагодженості функціонування системи нотаріату в цілому. Тому запропонувала проект Концепції реформування органів нотаріату на 2010—2015 рр. Вона була схвалена нотаріальною спільнотою та затверджена наказом міністерства.

— Одна з версій появи відразу двох законопроектів (№№9140 та 9311), що озвучувалася, зокрема, і на сторінках «ЗіБ», — це запит великого бізнесу на прискорення процедури надання нотаріальних послуг в умовах скасування мораторію на продаж сільськогосподарської землі. Як ви вважаєте, цей мотив може мати вирішальне значення для реформи нотаріату?

— Ні, не може. Мотиви дуже прості. Перший — невисока інституційна спроможність самоврядування, яке унеможливлює повне передання функцій від держави до Нотаріальної палати України у сфері допуску до професії, контролю за діяльністю та відповідальності нотаріуса. Другий — відсутність прозорого, прийнятного державного регулювання оплати за вчинення нотаріальних дій.

— Україна вже мала досвід недоладних нововведень у сфері нотаріату. До чого може призвести новий експеримент?

— Я не прибічник експериментів. Жодних, тим більше у важливих сферах суспільного життя. Для цього існують аналітики, дослідники, експерти, директорати урешті-решт, які можуть і зобов’язані аналізувати, прогнозувати, виявляти ризики і т.д. А експерименти — це речі, притаманні іншим наукам.

«Підготовка нотаріусів лежить на них самих»

— Раніше були квоти на заняття приватною нотаріальною діяльністю, а сьогодні в Мін’юсті стверджують, що існує кадровий дефіцит на ринку цих послуг. Як виходець із Закарпаття, чи знайомі ви із ситуацією в цьому регіоні? Чи дійсно там відчувається настільки гострий брак нотаріусів у сільській місцевості, аби запроваджувати чи то уповноважених, чи то посадових осіб органів юстиції?

— Я не маю точної статистики. Але що стосується Закарпаття, то в цьому регіоні нотаріусів не бракує. В усіх районах області функціонують державні нотаріальні контори.

— Ви свого часу отримали свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю. Відповідно, пройшли довгий шлях, аби отримати його. Чи не створюватиме запропонована проектами спрощена процедура допуску до професії саме для службовців системи Мін’юсту передумов для недобросовісної конкуренції?

— Ні, не створюватиме. Більше того, не впевнена, що така норма, закладена в проект закону, буде прийнята.

Поясню. Щось подібне вже було передбачено на законодавчому рівні. Працівники органів юстиції, які 7 років пропрацювали у сфері нотаріату, мали право на отримання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю, щоправда — після складання кваліфікаційного іспиту. Проте ця норма була вилучена з тексту закону як така, що мала корупціогенний фактор. До речі, таке право також давав певний стаж роботи в державних нотаріальних конторах. Але ця норма існувала до 2011 року, а потім була скасована як така, що не відповідала вимогам Конвенції МОП у частині заборони примусової праці.

Разом з тим уповноважені особи органів місцевого самоврядування часто-густо не те що юридичної, а й вищої освіти не мають. І вчиняють нотаріальні дії...

— Нині ви очолюєте Інститут права та післядипломної освіти. На вашу думку, чи достатньо 5-річного стажу роботи у структурі Мін’юсту, аби отримати повноваження на вчинення нотаріальних дій? Наскільки різниться підготовка нотаріусів і, наприклад, державних виконавців чи суддів? Що такого особливого в цій професії?

— Підготовка нотаріусів лежить на них самих. Закон не містить вимоги щодо обов’язкового проходження ними навчання в закладах післядипломної освіти. Адже нотаріусом може бути особа, яка, крім інших вимог законодавства, має 6 років стажу, 3 з яких — помічником нотаріуса. Натомість особи, які бажають займатися діяльністю приватного виконавця, зобов’язані пройти спеціальне навчання в закладах освіти.

«Нотаріат — просто заручник обставин»

— Попри твердження про існування «чорних нотаріусів», якось важко повірити, що юрист, який так довго йшов до цієї посади, погодиться на втягування себе в рейдерські схеми чи махінації з нерухомістю. Хто зацікавлений в існуванні таких міфів: недобросовісні клієнти, аби виправдати свої промахи, чи нотаріуси, аби виправдати підвищення плати за свої послуги?

— Ніхто не може бути в цьому зацікавлений. У кожній професії є люди, які помиляються з тих чи інших причин, допускають порушення закону, але це не свідчення низькопробності всієї системи.

Бажано було б у такий складний для України час не так активно лібералізувати законодавство, яке регулює відносини власності та державної реєстрації нерухомості й бізнесу. Нотаріат — просто заручник обставин...

— У парламенті виникла ще одна ідея — фіксувати нотаріальні дії щодо правочинів, пов’язаних із нерухомістю та корпоративними правами, на відео. Нотарі готові працювати на камеру, аби до них потім не виникало претензій щодо посвідчення таких документів?

— У народних депутатів є багато ідей. Проте це не означає, що не потрібно детально розібратись у ситуації та вивчити проблему, вислухавши думки професійної спільноти, науковців та експертів.

— Якби ви сьогодні працювали в Мін’юсті, які зміни у сфері нотаріату підготували б? Що сьогодні дійсно потребує вдосконалення?

— Не люблю умовностей. Я сьогодні маю честь працювати на посаді директора Інституту права та післядипломної освіти Мін’юсту й разом з колегами роблю все від мене залежне для органів юстиції та нотаріату в освітній сфері. Думаю, що саме зараз наука є необхідною складовою як для підвищення якості законодавства, так і для реформування юстиції.