Будинок із привидами позикодавців

Банк хотів покарання 8 законників за арешт його нерухомості, але поніс відповідальність лише один

Підприємство ініціювало позови проти самого себе та арешт власного майна. Тільки майно виявилося належним зовсім не йому, а обрані методи — не зовсім законними. Звісно, винними виявилися судді. Адже на них поскаржилися до Вищої ради правосуддя.

Липові позови

Між одним українським банком і товариством тривалий час точиться спір за нерухомість поблизу Байкового кладовища, що в столиці. Вже 8 років сторони не можуть поділити майно, що є ласим шматочком для орендарів.

На тлі буремних подій у лютому 2014 року головне управління комунальної власності м.Києва видало товариству свідоцтво про право власності на будівлі. Підприємство зареєструвало своє право в місцевому бюро технічної інвентаризації. Більше ніж через 2 роки банк відсудив нерухомість у господарському суді, а вищі інстанції залишили це рішення в силі.

Два роки потому товариство знову дало про себе знати. Озброївшись рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду, воно звернулося до державного реєстратора, який переписав будинок на нового власника. Згодом провели експертизу рішення суду й виявили в ньому ознаки підроблення.

Тим часом на товариство кілька різних осіб подало позови в Києво-Святошинський районний суд Київської області (три справи) та Індустріальний районний суд м.Дніпропетровська (дві справи) про повернення боргів. Судді постановили ухвали про забезпечення позовів, передбачався арешт спірного будинку. У жодній зі справ не було винесено рішення по суті, їх залишили без розгляду через повторну неявку позивача без поважних причин.

Тим часом юристи банку поскаржилися на суддів, стверджуючи, що ті відкрили провадження за фіктивними, на їхню думку, позовами, єдиною метою яких було позбавити фінансову установу можливості користуватися будинком.

Під роздачу потрапило відразу 8 служителів Феміди. Третя дисциплінарна палата ВРП відкрила справу одночасно проти двох законників з Києво-Святошинського райсуду, трьох — із Апеляційного суду Дніпропетровської області, двох — із Апеляційного суду Київської області та одного — з Індустріального райсуду. Щоправда, останній вже не працював, тому провадження проти нього закрили.

У діях працівників апеляційної інстанції, які залишили без змін ухвалу про забезпечення позову, якогось умислу не побачили та провадження проти них закрили. А от володарів мантій з Києво-Святошинського райсуду вирішили суворо покарати — рекомендували звільнити з посад за вчинення істотного дисциплінарного проступку.

Заочна поразка

На початку жовтня цього року громадянин подав до Києво-Святошинського райсуду позов проти згаданого товариства та ще однієї особи про стягнення заборгованості в розмірі 15 млн грн. Справа дісталась Андрієві Волчку. Вже через 3 дні він відкрив провадження й того самого дня постановив ухвалу про забезпечення позову, а саме — наклав арешт на спірну нерухомість.

Ухвала мотивована наявністю прийнятого до розгляду позову про стягнення 15 млн грн. на підставі договорів, хоча їхніх реквізитів не зазначено. ТДП ВРП звернула увагу на те, що жодних доказів на підтвердження реальності виникнення грошового зобов’язання позивач не надав, хоча в заяві є посилання на наявність розписки.

На те, що будівля належить товариству, на думку судді, вказує незасвідчена копія витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, датована 2015 роком, та копія свідоцтва про право власності від 2010-го. При цьому відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу суд повинен послуговуватися оригіналами письмових доказів.

Апеляційна інстанція зазначила, що суддя, вживаючи заходів забезпечення, не з’ясував усіх обставин та помилково визначив належність спірного майна товариству. Менше ніж через півроку розгляд справи зупинили через неявку позивача.

Оскільки Апеляційний суд Київської області встановив, що суддя А.Волчко забезпечив позов за рахунок майна, яке не належало відповідачу, дисциплінарна палата побачила в його діях грубе порушення права власності. На думку «дисциплінарників», про вину судді свідчить несумірність арешту майна з позовними вимогами. Адже вартість будівлі — понад 200 млн грн., а позов передбачає повернення лише 15 млн.

Також дослідили інші рішення, які служитель Феміди приймав у схожих спорах. Виявилося, що в діях А.Волчка це поширена практика. Була схожа ситуація з майном того ж банку, яке з його ж легкої руки перебувало під арештом, доки не втрутився апеляційний суд.

Тому за несумлінність суддю вирішили звільнити з посади.

Він оскаржив це рішення до Вищої ради правосуддя, але на засідання не з’явився. Як і скаржники. Попри відсутність обох сторін конфлікту, ВРП вирішила звільнити суддю.

Кар’єра — на волосині

Схожа історія сталась і з Дмитром Усатовим. Ось тільки він прийшов оскаржувати рішення дисциплінарної палати особисто.

«Це мій обов’язок судді — відкрити провадження й забезпечити позов», — заявив законник на свій захист. — У перелік обставин, за яких можна відмовити у відкритті провадження, не входить така причина, як імітація позову».

Також Д.Усатов уважає, що інтереси банку жодним чином не були порушені. Більше того, він дійшов згоди з представниками фінустанови, за його порадою вони звернулися до апеляційного суду, який і скасував його ухвалу. «Я спілкувався з представниками банку, виклав їм свою мотивацію, і вони погодилися, що я діяв правомірно. Навіть свої апеляційні скарги обговорили зі мною».

За словами судді, він запропонував адвокатам 3 варіанти виправлення помилки. Перший — вступити як третя особа у справу, яку він розглядає, і подавати клопотання, але цей процес був би надто довгим. Другий — подати самостійний позов. І третій — апеляцій на скарга. Це виявилося найбільш швидким та ефективним способом зняти накладений на будинок арешт.

Щодо достовірності наданих доказів, то Д.Усатов сказав таке: «Суд не може оцінювати документи як недійсні чи неналежні, поки ніхто про це не заявив. І коли до мене приходить певна особа та приносить документи, я беру копії, але звіряю їх з оригіналами. Мені кажуть, що я повинен був перевірити інформацію в єдиному реєстрі, але на час відкриття провадження в мене не було до нього доступу». Володар мантії навіть надав членам ВРП довідку про це.

Д.Усатова також образило звинувачення, що ухвалу він виніс із умислом. На його думку, якщо члени дисциплінарної палати побачили в його діях умисел, то мали б дослідити ще й мотиви. «Не сказано жодним словом про мотиви, якими я керувався. Я що, хуліган?» — підсумував свій захист суддя.

«Оскільки позов про стягнення боргу стосувався грошей, то адекватним було б рішення про забезпечення позову, яке стосувалось би грошей, а не нерухомості», — зауважила Голова Верховного Суду Валентина Данішевська.

«У нас була заява про забезпечення позову саме в такій формі, і за межі цієї заяви я вийти не можу», — відповів Д.Усатов.

Після тривалої наради члени ВРП так і не визначилися, чи варто карати суддю. Вирішення справи відклали...