ВАС обмежив митарів у можливості виписувати штрафи
Вищий адміністративний суд прийняв постанову, згідно з якою податківці не мають права самостійно визнавати правочини недійсними та на підставі цього накладати штрафи. Якщо ж порушення будуть виявлені, слід звертатися до суду.
Прецедентне рішення
Як правило, будь-яка податкова перевірка для підприємства, навіть якщо воно намагається працювати без порушень законодавства, дуже напружений та неприємний процес. За результатами перевірки податкові органи зазвичай складають відповідний акт, в якому відображають інформацію про всі допущені платником податків порушення.
Доволі поширеною є ситуація, коли податківці в актах перевірки вказують на укладення платником податків недійсних або нікчемних правочинів, чим прокладають собі шлях до стягнення з останнього величезних штрафів.Як показує практика, в таких випадках суб’єктам господарювання дуже важко довести правомірність своїх дій та намірів. Не отримують бажаного результату й звернення підприємств до суду, адже рішення зазвичай виносяться на користь податківців.
Проте 14 листопада ВАС, переглянувши в касаційному порядку рішення у справі за позовом ТОВ «ПВК «Будівельник» до ДПІ в Оболонському районі м.Києва, зайняв позицію товариства та скасував податкове повідомлення-рішення як таке, що не грунтується на вимогах закону. Свою постанову ВАС мотивував тим, що податкові органи не вправі самостійно надавати правочинам статусу недійсного чи нікчемного та на підставі цього накладати на суб’єктів господарювання штрафні санкції.
Більш того, суд наголосив, що навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звернутися до суду з позовом про стягнення коштів. А вже суд, проаналізувавши всі докази у справі, має підтвердити або відхилити претензії податківців.
Недійсний правочин
Для того щоб зрозуміти, якими доказами в суді має бути доведено факт укладення контрагентами недійсного правочину, слід проаналізувати норми Цивільного та Господарського кодексів. Так, відповідно до ЦК існує презумпція правомірності правочину, яка полягає в такому: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Недійсний правочин може бути нікчемним та оспорюваним. Нікчемним він вважається, якщо його недійсність установлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність, він може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до законодавства недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. При цьому в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на його виконання. Якщо у зв’язку з учиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню.
Однією з підстав визнання правочину недійсним за цивільним законодавством є порушення внаслідок його укладення публічного порядку. Так, в ст.228 ЦК зазначено, що «правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним».
У ч.1 ст.207 ГК передбачено: «Господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону … може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині». Недійсність господарського зобов’язання пов’язується з такими ознаками:
• невідповідність його змісту вимогам закону;
• укладення учасниками господарських відносин угоди з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції;
• наявність мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Отже, як для застосування ст.228 ЦК так і для застосування ст.207 ГК необхідна наявність специфічної мети — здійснення правочину, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Штрафне фіаско
Як зазначив у своїй постанові ВАС, підставою прийняття спірного повідомлення-рішення став акт перевірки діяльності товариства, в якому ДПІ констатувала заниження суми податку на додану вартість, що підлягав нарахуванню до сплати в бюджет унаслідок укладення нікчемного правочину. До висновку про укладення саме такого правочину податківці прийшли з огляду на той факт, що контрагент платника податків відсутній за основним місцем обліку та не має належних ресурсів для здійснення господарської діяльності, а це, у свою чергу, ставить під сумнів реальне виконання сторонами зобов’язань за договором.
Однак, щоб кваліфікувати вказані дії за ст.228 ЦК («Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок»), має враховуватися вина сторін, яка виражається в намірі порушити публічний порядок. Тобто сторони правочину повинні усвідомлювати протиправність такої угоди та завідомо припускати настання негативних наслідків. Оскільки згідно з вимогами Кримінального кодексу такі дії є кримінально переслідуваними, тому факт ухилення від сплати податків має підтверджуватися обвинувальним вироком суду.
Вказане рішення ВАС, безперечно, матиме преюдиціальне значення для вирішення справ щодо недійсності правочину.
Касаційна інстанція дійшла висновку: податківці мають у судовому порядку довести, що платник податків уклав правочин з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, а також наявність умислу в його діях як обов’язкової ознаки для визнання правочину недійсним. Інший підхід надав би посадовим особам державних органів можливість на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що з огляду на загальні засади судочинства не може вважатися правильним.
Більше того, суд зазначив, що основне завдання органів ДПС полягає в здійсненні контролю за дотриманням податкового законодавства й у наданні роз’яснень. Жодним законом не передбачено право податкового органу самостійно, в позасудовому порядку, визнавати правочини нікчемними чи недійсними, в тому числі зазначати це в акті перевірки та на такій підставі застосовувати санкції.
Вказані висновки підтверджуються і ст.20 Податкового кодексу, відповідно до якої органам державної податкової служби не надано відповідних повноважень.
Після прецедентного рішення ВАС підприємства, які опинились у схожій ситуації, можуть сміливо звертатися до суду й оскаржувати неправомірні податкові повідомлення-рішення, адже тепер — суб’єкти господарювання мають у руках козир — постанову касаційної інстанції.
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!