Швидкість v. якість,

або Які загрози для правовласників несе спрощене провадження у спорах з питань інтелектуальної власності

Нові процесуальні кодекси передбачають можливість розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження, завдяки чому економляться час і ресурси учасників спору. Проте не завжди швидкість слухання є гарантією захисту прав.

Розгляд із прискоренням

Підписавши угоду про асоціацію з Європейським Союзом, Україна взяла на себе низку зобов’язань, серед яких переглянути та вдосконалити механізми юридичного захисту у сфері інтелектуальної власності. Одним із кроків, зроблених законодавцем у цьому напрямку, стане створення Вищого суду з питань інтелектуальної власності. Утім, поки новий орган розпочне роботу, володільці інтелектуальних прав ризикують стати жертвами «патентного тролінгу» та «брендрейдерства».

Про те, чому перспектива втрати інтелектуальних прав сьогодні є більш ніж реальною, експерти подискутували під час круглого столу «Подвійні стандарти правосуддя у сфері ІВ», організованого комітетом з ІВ Асоціації адвокатів України. На думку запрошених фахівців, однією з основних проблем захисту в цій сфері є механізм спрощеного провадження, прописаний в останніх редакціях процесуальних кодексів.

Так, адвокат Микола Потоцький переконаний, що спори з питань ІВ належать до категорії підвищеної складності через наявність великої кількості документів, які необхідно дослідити, а також через необхідність призначення експертиз. Обмежений строк подання доказів та неможливість заперечень по ходу розгляду, на думку юриста, є серйозною загрозою для реалізації права на захист у повному обсязі.

До того ж правник звернув увагу й на те, що під час спрощеного провадження сторони обмежені часом у поданні клопотань про зміну предмета спору, суб’єктного складу учасників, про відвід судді або експерта. Хоча з власної практики адвокатові відомо, що необхідність у поданні таких клопотань може виникнути на будь-якому етапі слухання справи.

Тож експерт переконаний, що спори з питань ІВ не мають розглядатись у порядку спрощеного провадження.

Думка суддів

Погодились із цією позицією і служителі Феміди. Представниця Господарського суду м.Києва Оксана Блажівська зазначила, що часто про розгляд справ, які стосуються сфери ІВ, за правилами спрощеного провадження клопочуть самі позивачі, посилаючись на ціну позову, яка дає можливість віднести справу до розряду малозначних. Однак, переконана володарка мантії, сума є найпростішим критерієм. Якщо мова йде про «інтелектуальні» спори, суддям варто дивитися не на ціну позову, а аналізувати договори та перехід прав, відповідаючи на запитання, чи такий перехід мав місце, як він відбувався, чи має він досі силу тощо.

Сама ж О.Блажівська, а також більшість її колег відхиляють клопотання про розгляд «інтелектуальних» спорів у порядку спрощеного провадження і розглядають такі справи за правилами загального позовного провадження.

Так само, за словами судді Олесі Батрин, не розглядають спорів з питань ІВ за спрощеними процедурами й у Печерському районному суді м.Києва.

А Олена Букіна із Солом’янського районного суду м.Києва взагалі переконана, що в разі призначення експертизи справа в порядку спрощеного провадження слухатися не може.

Проте присутні на заході адвокати повідомили, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень є вердикти з приводу спорів, пов’язаних зі сферою ІВ, ухвалені саме в порядку спрощеного провадження. Тож правники закликали колег утримуватися від клопотань про слухання відповідних справ у спрощеному порядку, а суддів — відхиляти такі клопотання.

За підсумками обговорення комітет АПУ підготував резолюцію.

РЕЗОЛЮЦІЯ 

круглого столу «Подвійні стандарти правосуддя у сфері інтелектуальної власності» організованого комітетом інтелектуальної власності ВГО «Асоціація адвокатів України»

На круглий стіл «Подвійні стандарти правосуддя у сфері інтелектуальної власності» були винесені найважливіші та найактуальніші питання в галузі ІВ. Учасники заходу в процесі обговорення дійшли таких висновків:

1. Справи у сфері інтелектуальної власності мають визначальне соціально-економічне та правове значення, що підтверджується положеннями міжнародних угод, як-от Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності, а також утворенням Вищого суду з питань інтелектуальної власності.

Вони також є справами підвищеної складності, оскільки їх розгляд передбачає збір ы дослідження значного обсягу доказів, у тому числі із застосуванням спеціальних знань у галузі науки та техніки, проведенням судових експертиз, допитів експертів тощо.

В Україні ще існують прояви таких негативних соціальних явищ, як порушення прав ІВ, контрафакція, піратство, патентний тролінг і здирництво, брендрейдерство, зловживання правами ІВ, у тому числі й для отримання необґрунтованих конкурентних переваг.

З метою створення належних правових умов для захисту прав ІВ, перешкоджання недобросовісній конкуренції, недопущення нової хвилі патентного тролінгу та брендрейдерства спори щодо прав ІВ в судах загальної юрисдикції, а також в адміністративних судах мають розглядатися виключно за правилами загального позовного провадження.

2. Одним з основних засобів доказування у справах з питань ІВ є висновок судової експертизи щодо відповідних об’єктів ІВ. Усе частіше сторони у справі подають «рецензії на висновки судової експертизи», підготовлені поза Порядком проведення рецензування висновків судових експертів та висновків експертних досліджень, затвердженим наказом Міністерства юстиції від 25.05.2015 №775/5. Судова практика, на жаль, підтверджує ці невтішні факти. Такі «документи» подаються до суду з метою обґрунтування клопотання про призначення додаткової, повторної або комісійної експертизи.

Залучення до матеріалів судової справи «рецензій» несе в собі загрозу ухвалення судового рішення, основаного на недопустимих доказах, а отже, і порушення основоположного принципу судового процесу — верховенства права.

Процесуальні кодекси визначають, що висновок експерта оцінюється судом разом з іншими доказами за встановленими правилами оцінки доказів, а саме на предмет: належності, допустимості, достовірності, достатності. «Рецензія» не відповідає таким вимогам, як належність і допустимість доказу.

Порядок визначає, що рецензування висновків судових експертів здійснюється лише задля вдосконалення професійної майстерності експертів, поліпшення якості та обґрунтованості їхніх висновків. Але можливість подання рецензії до суду для обґрунтування чи спростування обставин не передбачена.

Рецензент не несе кримінальної відповідальності за подання завідомо неправдивого висновку та інші встановлені процесуальним законодавством та законом «Про судову експертизу» види юридичної відповідальності, які покладаються на судового експерта.

«Рецензія» не передбачена процесуальним кодексами, не є процесуальним документом, заявою по суті справи чи заявою з процесуальних питань. Її форма, зміст і порядок надання не врегульовані жодним правовим актом.

«Рецензія» не може бути прирівняна до висновку експерта в галузі права, передбаченого процесуальними кодексами. Такий висновок не може містити оцінки доказів, указівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими.

«Рецензія» не може бути віднесена до письмових доказів, оскільки не містить даних про обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, а є суб’єктивною думкою особи щодо висновку експерта, а «рецензент» не несе жодної відповідальності за надання неправдивих відомостей.

У зв’язку з викладеним учасники круглого столу вважають за необхідне звернутися до юридичної спільноти та суддівського корпусу з проханнями:

• до учасників справ у судах загальної юрисдикції та адміністративних судах — утриматися від подання клопотань про розгляд справ щодо прав ІВ в порядку спрощеного провадження;
• до суддів судів загальної юрисдикції та адміністративних судів першої інстанції — відмовляти в задоволенні клопотань про розгляд справ за спорами у сфері ІВ в порядку спрощеного позовного провадження;
• до суддів апеляційної та касаційної інстанцій — скасовувати рішення судів першої інстанції, прийнятих у порядку спрощеного позовного провадження;
• до всіх — «рецензії» на висновки експертів оцінювати як недопустимі та неналежні докази.

КОМЕНТАР ДЛЯ «ЗіБ»

Катерина ДОЦЕНКО,
юрист ЮК Bossom Group:

— Спори з питань інтелектуальної власності не належать до переліку спорів, які повинні розглядатись у загальному позовному провадженні, а отже, за наявності необхідних умов, визначених чинним процесуальним законодавством, такі спори можуть розглядатись у порядку спрощеного провадження.

Постає питання доцільності розгляду спорів з питань інтелектуальної власності в порядку спрощеного провадження. Метою встановлення законодавцем інституту спрощеного провадження є можливість швидкого вирішення справ за загальним правилом, без виклику сторін.

Однак спори з питань інтелектуальної власності потребують установлення багатьох обставин. З огляду на судову практику під час розгляду таких справ виникає необхідність установлення належності майнового права інтелектуальної власності певній особі, виникають спори щодо належності та допустимості доказів порушення права інтелектуальної власності.

Розгляд спорів з питань інтелектуальної власності в порядку спрощеного провадження впливатиме на права сторін щодо оскарження прийнятих рішень у касаційному порядку. Так, відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу не підлягають касаційному оскарженню рішення в малозначних справах, окрім чотирьох випадків, визначених у п.2. ч.3 ст.389 ЦПК. Отже, у сторони у справі виникатиме необхідність доводити своє право на касаційне оскарження судового рішення, ухваленого в порядку спрощеного провадження.

Всі вищевказані доводи свідчать переважно про недоцільність розгляду справ з питань порушення прав інтелектуальної власності в порядку спрощеного провадження.

Олександр МОЛОТАЙ,
партнер, керівник практики інтелектуальної власності ЮФ Evris:

— Клопотання про вирішення справи у спрощеному провадженні позивач подає одночасно з поданням позову. Фактично перше засідання в більшості випадків може бути й останнім. Іноді справу можуть розглянути без засідання. А до першого засідання (підготовчого засідання немає в цій категорії справ) необхідно встигнути вирішити питання щодо відводів, вступу третіх осіб, залучення співвідповідача тощо.

При спрощеному провадження суд досліджує докази й письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, а в разі виклику учасників — усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Ризиками для сторін у справі можна назвати: неможливість перегляду справи в касаційному порядку; складнощі із заявленням відводів; обмеження у строках надання доказів, заміни предмета спору, учасників спору; обмеження у строках для проведення судової експертизи.

Фактично розгляд ІР-спору у спрощеному порядку є можливим лише в разі, коли не потрібно проводити судову експертизу (а таких випадків майже не існує; хіба що йдеться про очевидне використання об’єкта права), оскільки зазвичай її неможливо провести менше ніж за 60 днів.

Дмитро ВОРОНОВ,
юрист Адвокатського об’єднання «Могильницький та партнери»:

— Відповідно до п.4 ч.4 ст.247 Господарського процесуального кодексу в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи за спорами щодо захисту прав інтелектуальної власності, крім справ про стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Натомість ст.274 Цивільного процесуального кодексу допускає розгляд зазначених справ у порядку СПП.

Цей порядок дає змогу розглянути справу в найкоротший строк, одначе створює певні обмеження. Так, при розгляді справ у порядку СПП суд має право відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін. Також при розгляді справи в порядку СПП не проводяться судові дебати, а в господарському процесі, крім іншого, не викликаються свідки.

Водночас скорочення процесуальних строків у разі СПП може завадити сторонам подати всі докази, оскільки при захисті ПІВ велике значення мають відповідні експертизи, які здебільшого потребують тривалого проведення.

У порядку СПП розглядаються переважно малозначні справи, до яких може бути віднесено велику кількість спорів у сфері захисту ПІВ. При оскарженні в суді вищої інстанції рішень, винесених у порядку СПП, виникає ризик відмови Верховного Суду у відкритті касаційного провадження.

Отже, порядок СПП дає змогу розглянути справу в найкоротший строк, але створює певні обмеження при наданні доказів та особистих пояснень суду, доведенні їх переконливості, що може призвести до неправильного встановлення фактичних обставин справи та, як наслідок, прийняття неправосудного рішення.