Персони в «тигровій шкурі»

Десять осіб, які потрясли у 2010 році

Минулий рік запам’ятався не тільки подіями, частина яких відбулась і без впливу людського чинника. Особливої уваги заслуговують і ті яскраві інди¬відуальності, які вільно або мимоволі стали особами-2010.

Господар року

В Україні людиною №1 у попередньому році, поза всякими сумнівами, був Віктор Янукович. Менш ніж за рік переможець президентських виборів зміг стати найвпливовішою людиною в державі, з повноваженнями куди ширшими, ніж у його попередника.
Низка змін у системі влади (формування «коаліції тушок», повернення до колишньої Конституції, старт адміністративної реформи) суттєво вплинула на баланс сил. Якщо при Вікторі Андрійовичі країна потрапила в залежність від конфлікту Президента і Прем’єра, то при Вікторі Федоровичі про таку нестабільність мова вже не йде. Уряд підібраний майже в повній відповідності зі сподіваннями Президента, парламентська більшість беззаперечно підтримує ініціативи з вул.Банкової, влада на місцях у більшості регіонів старанно втілює в життя волю гаранта.
При рубці «лісу» проб¬лем вертикалі «тріски» летять у різні боки. Західні юристи не завжди розуміють специфіки вітчизняної законотворчості, журналісти скаржаться на цензуру, а народ далеко не в усьому готовий з розумінням зустріти нововведення, що впадуть на його голову. Проте в Страсбурзі Віктор Федорович сказав: «Демо¬кратія — це порядок», а наведення ладу, зручного для нового господаря країни, — завдання, схоже, першорядної ваги.

Жертва року

Для В.Януковича рік тигра виявився дуже вдалим. А ось для його основної суперниці, котра використовувала фотографії білого тигра у своїх агітаційних матеріалах, — ні. З відставання менш ніж на 3,5% в другому турі почалася низка невдач Юлії Тимошенко.
Домогтися визнання недійсними результатів виборів двічі екс-прем’єрові не вдалося, реально очолити опозицію — теж. Та й тривалі періоди мовчання і полум’яні, але безрезультатні заклики на мітингах довели, що вплив Юлії Володимирівни як опозиціонерки та її оточення деякі політологи були схильні переоцінювати. БЮТ—«Батькiвщині» та співчуваючій цій політсилі частині «НУНС» не вдалося зупинити найскандальніші голосування, припинити відплив депутатів-«тушок» і серйозно захистити своїх.
Соратниками екс-прем’єра вже не перший місяць посилено цікавляться Генпрокуратура й СБУ. Під арештом перебувають фігуранти справи про розмитнення газу «Росукренерго», ходять на допити (або чекають екстрадиції — як у випадку з Богданом Данилишиним) колишні міністри.
Головною ж опозиціонеркою силовики цікавилися двічі. Перша спроба притягнути Ю.Тимошенко до відповідальності (за давні й на перший погляд не дуже переконливі порушення) провалилась. Але до кінця року невдачлива претендентка на пост Президента почала ходити на допити, як на роботу.
Правда, не виключено, що вибраний владою сценарій обернеться і проти неї. Ідея звинуватити екс-прем’єра у використанні «кіотських» коштів для виплати пенсій, може, й правомірна, але навряд чи ви¬кличе розуміння в широких народних мас.

Лузер року

Підсумки першого туру президентських виборів здивували багатьох. І одна з головних причин цього — відзначене експертами прагнення оновити політикум. Як відомо, 3-є місце в загальному заліку зайняв Сергій Тігіпко, а 4-е — Арсеній Яценюк.
Поки останній леліяв цей «оновленський» імідж, думаючи про наступні вибори, перший вирішив кувати залізо, поки воно гаряче. На перший погляд, досягнутий Сергієм Леонідовичем результат (13% голосів виборців) виглядав досить вражаюче — віце-прем’єр економічного блоку коалі¬ційного Уряду, хоча до більшості його політсила безпосереднього стосунку не мала. Та на ділі віце-прем’єрствування С.Тігіпка обернулося для нього сер¬йозним головним болем.
Спочатку в Кабміні його використовували для озвучування непопулярних реформ в ім’я отримання чергового траншу від МВФ. Потім над політиком дамокловим мечем повис Податковий кодекс. Як не старався віце-прем’єр відхреститись і від літньої, і від осінньої версій цього документа, громадська думка оцінювала його майже так само суворо, як і Миколу Азарова.
Наступну ложку дьогтю в політкар’єру С.Тігіпка додала адміністративна реформа. Тепер він суміщає посади віце-прем’єра і міністра соціальної політики, а значить, проведення пенсійної реформи, проб¬леми ПФ і непорядки із соцвиплатами ляжуть на його плечі. З таким тягарем упорається не кожен, тому сьогодні важко сказати, чи виявиться це ходіння у владу для молодого ще політика фатальним.

Парламентар року

У 2010-му, зі зміцненням вертикалі президентської влади, значення українського парламенту серйозно підупало. Проте народних депутатів рано скидати з рахунків — вони продовжують відігравати помітну роль, хоча до законотворчості вона має дедалі менший стосунок. Оскільки вибирати одного з 450 було б не зовсім справедливо, своєрідною «особою року» заслужено може стати якийсь збірний образ народного посланця.
У 2010-му такий ось український парламентар дивував спостерігачів своєю ідейною гнучкістю: хоча далеко не всі опози¬ціонери (за фракцією «приписки») покинули ряди «меншовиків», щоб приєднатися до коаліціонерів, найбільш широкий резонанс викликали вчинки саме «тушок». У минулому році стало очевидним, що практично будь-яку законодавчу ініціативу нової влади в разі необхідності підтримають потрібною кількістю голосів. «Слухняні» голосування дозволяють засумніватись і в недосяжності планки в 300 голосів, на що сподівається опозиція, зважаючи на можливі конституційні зміни…
Одначе, значною мірою переклавши законотворчий тягар на плечі Кабміну й людей з вул. Банкової, такий ось типовий нардеп і надалі витрачає на свої потреби чималі бюджетні кошти й «розважається» в міру сил. У 2010 році звичні парламентські протистояння стали особливо запеклими: спочатку при ратифі¬кації харківських угод, потім під час бійки 16 грудня.
Таким чином, можна відзначити, що, хоча дуже усередненому образу парламентаря-2010 (котрий змінює фракції, голосує не замислюючись, б’є колег) відповідають далеко не всі депутати, загальне враження «завдяки» їм складається вельми неприємне.

Суддя року

У 2010-му в Україні третя гілка влади викликала чималий інтерес. Частково це пояснюється затіяною й реалізованою Президентом судовою реформою. Проте все-таки в уявленні суспільства суддею року є відразу 18 осіб у червоних мантіях — Конституційний Суд (див. також №52/2010 «ЗіБ». — Прим. ред.).
Героєм сезону КС став ще у квітні 2010-го, коли визнав законність формування парламентської коаліції зусиллями не тільки фракцій, а й окремих депутатів. Причому рішення це ухвалили попри те, що раніше схожа новація Судом підтримана не була…
Проте свою головну роль люди в мантіях відіграли пізніше — вже після того, як був обраний новий Голова КС і частково змінився склад Суду. 1 жовтня КС обнародував, можливо, найбільш неоднозначний вердикт в історії незалежної України — про визнання таким, що не відповідає Конституції, закону, яким уводилася в дію політреформа-2004. Крім того, цей Суд, хоча від нього мало хто цього чекав, тут же запропонував і вихід із ситуації — норми Основного Закону зразка 1996 року були повернені автоматично, що миттєво змінило систему влади, яка склалася в країні.
Резонансні рішення КС ухвалював і пізніше: наприклад, він не знайшов заперечень проти ідеї парламентарів улаштувати собі наступні вибори у 2012 році, зате проігнорував прохання ЦВК розтлумачити виборчу арифметику за новою-старою Конституцією.
Однак на тлі епохального рішення, до якого в Європі поставилися не без настороженості, інші просто меркнуть.

Лауреат року

Рішення Нобелівського комітету викликають бурхливі спори між їх прихильниками і противниками. Але іноді результатом виявляються не дискусії, а міжнародні скандали. Саме таким чином йшли справи у 2010-му. Комітет дійшов висновку, що найбільш гідним претендентом на Нобелівську премію миру є китайський дисидент Лю Сяобо.
Пекін до такої ініціативи поставився без розуміння: після публікації «Хартії 08», що обстоює права людини і закликає до демократизації КНР, Л.Сяобо був засуджений за «підбурювання до підриву державного ладу». Оскільки сам правозахисник відбуває покарання, а його дружина — під домашнім арештом, у Піднебесній сподівалися, що церемонія вручення премії буде зірвана.
Пекін зі свого боку всіляко цьому сприяв. На його підтримку виступила низка країн, які відмовилися делегувати послів на церемонію, пояснюючи свої рішення здебільшого формальними причинами. Серед держав, котрі бойкотували церемонію, мало не опинилась і Україна. Вже після того, як було оголошено, що в нашого посла є важливіші справи в Києві, і маховик скандалу розкрутився не на жарт, від неоднозначного рішення все-таки відмовилися.
На церемонії, яка про¬йшла без участі винуватця торжества, Київ представляв тимчасовий повірений. На той момент нагорода не змогла знайти свого героя, але відмовлятися від ідеї відзначити досягнення Л.Сяобо Нобелівський комітет не став.

Друг року

Соціальні мережі (від звичних блог-платформ до Twitter, що стрімко набирає популярність) продовжують свій тріумфальний хід. Але далеко не кожна «соціалка» здатна перетворити свого творця на одну з найпопулярніших осіб планети.
У 2010-му людиною року, за версією журналу Time, став 26-річний Марк Цукерберг — засновник і президент Facebook. Один з наймолодших мільярдерів у світі (за підрахунками Forbes, його статки дорівнюють $6,9 млрд) став культовою особою свого покоління і героєм книг, коміксів, мультфільмів. Пов¬нометражний же фільм про створення Facebook — знята відомим режисером Девідом Фінчером «Соці¬альна мережа» — заздалегідь розглядається як один з головних претендентів на «Оскар».
Команда М.Цукерберга тим часом продовжує працювати. У 2010-му сервіс змінив механізм функціонування груп, оголосив про об’єднання зусиль зі Skype і створення власної поштової служби. Популярність мережі, кількість користувачів якої вже перевалила за 500-мільйонну позначку, продовжує зростати, зо¬крема й за рахунок жителів пострадянських країн.

Інформатор року

Якщо М.Цукерберг став людиною року з легкої руки редакції Time, то інтернет-користувачі віддали пальму першості іншому претендентові — Джуліану Ассанджу. Всесвітню популярність австралійський журналіст завоював як творець та ідейний натхненник сайту WikiLeaks — платформи для «зливання» секретних матеріалів.
Перша хвиля популярності накрила ресурс після обнародування документів, що стосуються війни в Афганістані, наступна — з розміщенням матеріалів вже про іракську кампанію. Та найбільш широкий резонанс отримала обнародувана в листопаді інформація — понад 250 тис. зразків листування американських дипломатів. Дарована всім охочим можливість заглянути за куліси міжнародної полі¬тики не минула дарма: з кожною новою озвученою характеристикою або цікавою подробицею взаємин тих чи інших країн світ стрясають скандали, а США стають усе менш популярними.
Сам же хакер-правдолюб, затриманий недавно за обвинуваченням у сексуальному насильстві, вважає себе кимось на зразок Робіна Гуда. Він забирає інформацію в «багатих» і віддає її «бідним». «Знання — добре, неуцтво й обман — погано. І якщо уряд розмірковує, чи варто погубити тисячу чоловік заради порятунку нації, то ми маємо право знати про це», — впевнений Дж.Ассандж.

Врятовані роки

На 2010-ий припало чимало стихійних лих і техногенних катастроф, і різні країни доклали немало зусиль для організації рятувальних операцій. Але найбільш відомим порятунком року, видно, може вважатися історія визволення з кам’яного полону 32 чилійських і 1 болівійського гірників.
Шахтарі, котрі опинилися на початку серпня під завалом, провели під землею майже два з половиною місяці. Встановити зв’язок з ними й організувати постачання всього необхідного удалося далеко не відразу. До організації рятівної операції, що, як спочатку планувалося, мала тривати не менш ніж 4 місяці, залучили фахівців NASA. Але пробурити 700-метровий тунель і підготувати захисну капсулу вдалося швидше, ніж передбачалося.
Безпосередньо до порятунку шахтарів організатори операції приступили 12 жовтня. Менш ніж за добу всі гірники були підняті на поверхню. До ходу операції було прикуто увагу мільйонів людей, її завершення сприймалося в Чилі як свято. 33 людини відразу стали національними героями, але багато хто з них уважав за краще ско¬ріше забути ці кошмарні місяці.
Яскравими індивідуальностями 2010 року стали не тільки люди. Неможливо не згадати про феноменальну популярність одного з братів наших менших, тому — додаткова номінація.

Оракул року

Таке почесне звання абсолютно заслужено може бути присвоєно одному з головних символів минулого чемпіонату світу з футболу. Восьминіг з Обергаузена став відомий ще у 2008 році, коли, вибираючи між двома годівницями з прапорцями, правильно передбачив результат чотирьох із шести матчів Євро-2008, в яких брала участь збірна Німеччини.
Пророчі «здібності» головоногого розвивались. У 2010-му він не тільки зробив правильні прогнози на «німецькі» матчі (включаючи й битву за 3-є місце), а й угадав переможців фіналу.
Фанати команд, що програли, зокрема й збірної Німеччини, неодноразово погрожували головоногому молюскові розправою. Проте в кінці жовтня 2010 року Пауль, який досяг дуже похилого, за мірками восьминога, віку, помер природною смертю.

Ксенія СОКУЛЬСЬКА,
«Подробиці»