Добір з багатьма невідомими

Чи буде здатний ВСІВ забезпечити кваліфікований та оперативний розгляд спорів щодо інтелектуальної власності?

Більш як рік тому з’явився указ Президента щодо утворення Вищого суду з питань інтелектуальної власності. Проте процедура його формування лише набирає обертів, тож суд продовжує існувати на «папері». Що ж зміниться з його появою і чи зможуть новоспечені судді забезпечити більш кваліфікований, а отже, оперативний розгляд спорів у інтелектуальній царині?

Анонсовані позитиви

За рік, що минув, Вища кваліфікаційна комісія суддів лише розпочала конкурс на зайняття вакантних посад у ВСІВ. На початку жовтня був проведений перший етап кваліфікаційного оцінювання, яке у підсумку має визначити 21 переможця, котрих призначать до першої інстанції цього суду. А 16 жовтня розпочнеться прийом документів від охочих працювати в апеляційній палаті ВСІВ.

Законодавець передбачив, що до нової установи надходитиме більшість справ з питань інтелектуальної власності у порядку, встановленому новою редакцією Господарського процесуального кодексу. Сьогодні ж такі справи розглядають суди різних видів юрисдикції, що часто призводить до неоднакового застосування одних і тих самих норм законодавства та, відповідно, формування суперечливої практики.

Тому очевидно, що зосередження спорів з питань інтелектуальної власності в одному суді першої інстанції допоможе вирішити конфлікти щодо підвідомчості та сприятиме виробленню єдиної судової практики. Крім того, як стверджують ініціатори створення ВСІВ, останній дасть змогу швидко та оперативно розглядати спори.

Наскільки кваліфіковано вирішуватимуться спори новим судом — невідомо, адже він фактично не створений. Водночас законодавчі норми щодо його формування та функціонування викликають чимало питань, у тому числі в контексті кваліфікованості майбутніх суддів.

Особливий статус

Насамперед викликає подив передбачення в системі судоустрою лише двох спеціалізованих судів — Вищого суду з питань інтелектуальної власності та Вищого антикорупційного суду.

Обґрунтовуючи необхідність створення цих установ, автори закону «Про судоустрій і статус суддів» у пояснювальній записці зазначили, що це дасть змогу швидко та оперативно розглядати спори, віднесені до їхньої юрисдикції, висококваліфікованими суддями відповідної спеціалізації. Тоді варто створити й інші суди: Вищий податковий суд, Вищий суд з розгляду земельних справ, Вищий суд з вирішення корпоративних спорів тощо. Адже ці спори є не менш важливими.

Наприклад, минулого року до районних судів надійшло 230 позовних заяв у сфері інтелектуальної власності та ще 247 відповідних справ залишилися нерозглянутими в попередній період. Крім того, 816 спорів цієї категорії перебувало на розгляді у господарських судах. Натомість до адміністративних судів першої інстанції за 2017 рік надійшло 24128 нових податкових справ та ще 10385 — залишилися нерозглянутими. Однак, попри таку нерозмірність спорів, питання про створення Вищого податкового суду та інших не менш важливих спеціалізованих судів у межах судової реформи не розглядається. Відповідно, запитання щодо причин надання особливого статусу двом спеціалізованим судам залишається риторичним.

Інстанційна невідповідність

Не менш загадковою видається і назва спеціалізованого суду першої інстанції. Так, законодавець передбачив створення ВСІВ за відсутності судів нижчих інстанцій з розгляду цієї категорії спорів.

Крім того, за законом «Про судоустрій і статус суддів», саме він буде судом нижчої інстанції, адже діятиме як суд першої інстанції. При цьому наявність у складі ВСІВ апеляційної палати не позбавляє його такого статусу. Водночас вищим судом з розгляду таких справ є Верховний Суд, у складі якого функціонує, зокрема, палата Касаційного господарського суду щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов’язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством.

Досі незрозуміло, чим керувався законодавець, обираючи для суду таку назву, оскільки пояснювальна записка жодних обґрунтувань із цього приводу не містить. Водночас створення такої установи підтверджуватиме факт існування в Україні суду, назва якого не відповідає його «інстанційним» повноваженням.

Спеціальна освіта? Ні, не чули

Законодавець досить дивно підійшов до формування кадрового складу ВСІВ, до якого насамперед мали б входити висококваліфіковані спеціалісти в цій сфері. Принаймні про формування саме такого професійного органу зазначається в пояснювальній записці до проекту згадуваного закону.

Здавалося б, спеціалізований суд мав би складатися з осіб, які мають як досвід роботи в цій сфері, так і спеціальну освіту (спеціальні знання).

Проаналізуємо вимоги до складу схожих судів європейських країн, досвідом яких послуговувалися ініціатори створення спеціалізованих судів в Україні. У багатьох з них (наприклад Федеральному патентному суді Німеччини, Федеральному патентному суді Швейцарії тощо) частина суддів повинна мати знання в галузі техніки. Очевидно, що наявність таких спеціальних знань сприяє швидшому розгляду справ через відсутність необхідності призначати судові експертизи та, відповідно, зменшенню витрат учасників процесу і навантаження судових експертів.

Однак український законодавець вирішив, що швидко та оперативно розглядати спори у сфері інтелектуальної власності зможуть особи, які не мають ні спеціальної освіти, ні досвіду роботи в цій галузі. Зокрема, йдеться про діючих суддів та суддів у відставці, які, за законом, можуть стати та, як показує практика, стали кандидатами до ВСІВ за наявності щонайменше трирічного стажу роботи на посаді судді. При цьому жодного значення не має, які справи розглядав суддя: у сфері інтелектуальної власності чи інші. Не вимагається й наявності спеціальної освіти (у сфері інтелектуальної власності або технічної).

Натомість досвіду «звичайного» судового представництва для зайняття цієї посади адвокатом уже недостатньо. Він повинен мати саме досвід ведення справ щодо захисту прав інтелектуальної власності.

Невідомо, що вплинуло на вироблення такого вибіркового підходу до вимог для кандидатів. Однак уже зараз виникають побоювання щодо професійності суддів ВСІВ. Адже сформований за такими критеріями суд може складатися з осіб, які не мають ні спеціальної освіти, ні відповідного досвіду роботи.

Не можна виправдати відсутність таких вимог і проведенням кваліфікаційного оцінювання. Як свідчить практика формування Верховного Суду, рівень теоретичних знань та практичних навичок (що визначається під час виконання тестових та практичних завдань) має не таке важливе значення, як результати перевірки морально-етичних якостей претендентів.

Єдиними кандидатами, які обов’язково матимуть спеціальну освіту у сфері інтелектуальної власності, будуть представники у справах щодо інтелектуальної власності. Адже її наявність є необхідною умовою для набуття статусу патентного повіреного.

При цьому кількість патентних повірених — кандидатів є мізерною (6 осіб) порівняно із кандидатами-суддями (197). Небагато охочих стати суддями нової установи було й серед адвокатів (лише 5 осіб). Причиною можуть бути особливі вимоги щодо досвіду цієї категорії претендентів.

Прикметно, що в разі однакової позиції за рейтингом та за однакової кількості балів за виконане практичне завдання перевага надаватиметься саме суддям, а не адвокатам чи патентним повіреним.

Водночас, попри наявність спеціальної освіти, надання можливості стати суддею патентному повіреному видається необґрунтованим. Адже такі особи можуть не мати досвіду представництва в суді, а з повним уведенням адвокатської монополії й не зможуть мати, адже його здійснюватимуть виключно адвокати. Крім того, досвіду патентного повіреного може бути недостатньо для здійснення правосуддя у справах щодо інтелектуальної власності, оскільки останні не обмежуються патентними спорами.

Не можна залишити поза увагою й науковців, державних службовців сфери інтелектуальної власності, які не ввійшли у досить вузьке коло претендентів на посаду судді ВСІВ. На відміну від кандидатів до ВС, науковці виявилися «недостойними» звання судді такої установи.

Недосконалість структури

Новий ГПК передбачає поєднання в одному суді першої й апеляційної інстанцій та наділяє ВСІВ повноваженнями переглядати прийняті ним же рішення в апеляційному порядку. Для цього створять апеляційну палату.

Запровадження такої структури викликає чимало питань. По-перше, передбачаючи можливість функціонування апеляційної палати у складі ВСІВ, законодавець тим самим установлює однакові вимоги для зайняття посади судді як першої, так і апеляційної інстанції. Втім, до охочих працювати в апеляційному суді законодавство висуває вищі вимоги, ніж до тих, хто починає кар’єру з першої інстанції. Однак щодо спеціалізованого суду це правило чомусь не діє.

По-друге, поєднання в одній установі судів і першої, і апеляційної інстанцій може призвести до великої завантаженості. За статистичними даними, минулого року в провадженні судів першої інстанції перебувало понад 1200 справ у сфері інтелектуальної власності, які необхідно розглядати за правилами господарського та цивільного судочинства. І хоча кількісний склад «інтелектуального» суду збільшено з 21 до 30 (9 з яких працюватимуть в апеляційній палаті), виникають побоювання щодо забезпечення ним своєчасного та кваліфікованого розгляду та перегляду справ. Навпаки, завантаженість може призвести до поверхового розгляду (перегляду) справ, безпідставного повернення заяв (скарг) і безпідставної відмови у відкритті провадження та, як наслідок, негативно позначитися на якості правосуддя.

Територіальна недоступність

Першою проблемою, що виникне з початком роботи вищого спецсуду, буде його територіальна віддаленість для більшості пересічних громадян. Так, якщо сьогодні справи з питань інтелектуальної власності можуть розглядати всі господарські, районні та апеляційні суди, то від дня початку функціонування ВСІВ розгляд усіх цих спорів зосереджуватиметься у Києві.

Безперечно, для осіб з віддалених населених пунктів це буде додатковою перешкодою для доступу до правосуддя, в тому числі фінансовою. Конституційний Суд у мотивувальній частині рішення від 12.07.2011 №9-рп/2011 наголошував, що принцип територіальності забезпечує територіальне розмежування компетенції судів загальної юрисдикції й зумовлений потребою доступності правосуддя на всій території України.

Однак ініціатори створення ВСІВ проігнорували вказане рішення та не врахували потреби в доступності правосуддя у сфері інтелектуальної власності на всій території України. Отже, з огляду на низький рівень життя населення такі новації з урахуванням високих ставок судового збору та адвокатської монополії призведуть до подорожчання правосуддя.

На перший погляд, «територіальну проблему» може вирішити інститут відеоконференції, право на проведення якої передбачено чинним ГПК. Проте, як свідчить практика, у більшості випадків суди ігнорують таку можливість та відмовляють в організації відеоконференції, обґрунтовуючи це різними причинами. При цьому підстави для таких зловживань створює сам законодавець, у тому числі шляхом позбавлення учасників процесу права оскарження ухвал про відмову в проведенні відеоконференції.

***

Підсумовуючи, можна сказати, що, по-перше, передбачена законом можливість формування складу ВСІВ з осіб, які не мають ні спеціальної освіти, ні досвіду роботи у сфері інтелектуальної власності, ставить під сумнів створення професійного «інтелектуального» суду. Тому доцільно підвищити вимоги до кандидатів або ж установити обов’язковість проходження ними відповідного навчання.

По-друге, поєднання в одній установі, в якій працюватиме 30 суддів, першої та апеляційної інстанцій може призвести до значної завантаженості та, як наслідок, негативно позначитися на якості правосуддя.

По-третє, територіальна віддаленість спеціалізованого суду та недосконале правове регулювання інституту відеоконференції можуть спричиняти порушення права на доступ до суду.