Конвенції МОП під кілем

Захист прав моряків: на шляху до гармонізації законодавства

Моряки мають високий рівень спеціальної підготовки, але турботу про них держава, на жаль, виявляє дуже рідко. Одним із підтверджень нехтування проблемами більше ніж 100 тис. громадян є відсутність контролю за виконанням низки міжнародних угод у сфері захисту прав моряків. Це не лише робить їх малозахищеними в конфліктних ситуаціях, а й послаблює позиції України на світо-вому морському ринку праці.

Міжнародна система актів

Незважаючи на значний масив норм, роль України в міжнародно-правовій системі захисту прав моряків зводиться тільки до участі в окремих конвенціях Міжнародної організації праці. При цьому необхідність імплементації положень директив Європейського Союзу у сфері міжнародного морського та внутрішнього водного транспорту лише у 2017 році була закріплена на законодавчому рівні в Стратегії імплементації положень директив ЄС у сфері міжнародного морського та внутрішнього водного транспорту. Це було зумовлено невиконанням схвалених раніше планів утілення в життя положень acquis communautaire ЄС, зазначених у додатках XVII і ХХХІІ до Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.

Серед актів МОП у цій сфері можна виділити такі:

• конвенція №22 «Про трудові договори моряків»;

• конвенція №55 «Про зобов’язання судновласників у разі хвороби, травми або смерті моряків»;

• конвенція №73 «Про медичний огляд моряків»;

• конвенція №109 «Про заробітну плату, робочий час на борту суден та склад суднового екіпажу»;

• конвенція №134 «Про запобігання виробничим нещасним випадкам серед моряків»;

• конвенція №163 «Про соціально-побутове обслуговування моряків в морі та в порту»;

• конвенція №178 «Про інспекцію умов праці та побуту моряків»;

• конвенція №179 «Щодо найму і працевлаштування моряків»;

• конвенція №180 «Про робочий час моряків і склад суднового екіпажу»;

• рекомендація №78 «Щодо забезпечення судновласниками суднового екіпажу постільними, столовими та іншими речами»;

• рекомендація №153 «Щодо захисту молодих моряків»;

• рекомендація №186 «Щодо найму і працевлаштування моряків»;

• рекомендація №187 «Щодо заробітної плати моряків, робочого часу та складу суднового екіпажу» тощо.

Таким чином, можна стверджувати про наявність достатньо розвиненої системи міжнародно-правових норм як обов’язкового, так і рекомендаційного характеру, спрямованих на захист праці моряків на міжнародному, регіональному та національному рівнях. Тож потребує активізації процес ратифікації Україною міжнародних угод.

Базові зобов’язання

Близько 70 конвенцій та рекомендацій МОП були частково переглянуті та в результаті кодифікації знайшли своє відображення в конвенції МОП «Про працю в морському судноплавстві», яка була прийнята 23.02.2006 та набрала чинності 20.08.2013. На жаль, до цього часу Україна її не ратифікувала. Хоча цей документ має дуже важливе значення в системі захисту трудових прав моряків.

Чітка структура конвенції у вигляді статей, які містять основоположні принципи та базові зобов’язання держав-учасниць, правила, що формулюють права й обов’язки суб’єктів трудових і пов’язаних з ними відносин, а також кодексу, який містить детальні стандарти та керівні настанови щодо виконання зазначених прав та обов’язків, указує на ефективний та дієвий механізм захисту прав моряків.

Міжнародна угода встановлює мінімальні вимоги, що стосуються майже всіх аспектів умов праці та проживання моряків на судні: мінімального віку, професійної підготовки, умов найму, оплати праці, надання оплачуваної щорічної відпустки, репатріації, тривалості часу роботи й відпочинку, стандартів умов проживання на судні, охорони здоров’я, медичного обслуговування тощо.

У 2014 році конвенцію було доповнено важливими положеннями, що набрали чинності для держав-учасниць у січні 2017-го. Це, зокрема, стандарти А2.5.2 («Фінансові гарантії») та А4.2.2 («Розгляд претензій за договором»). Так, відповідно до стандарту А2.5.2 кожна держава забезпечує, щоб відносно суден, які плавають під її прапором, діяла система фінансових гарантій у вигляді системи соціального забезпечення, страхування, національного фонду допомоги морякам або ж в іншій аналогічній формі. При цьому допомога в рамках фінансових гарантій повинна надаватися негайно за запитом моряка або призначеного ним представника та бути достатньою, щоб охопити невиплачені заробітки та інші виплати, що належать моряку від судновласника (не перевищуючи 4-місячної заборгованості), всі витрати, понесені моряком, включно з витратами на репатріацію та першочергові потреби.

Стандарти Старого світу

З метою деталізації приписів універсальних міжнародно-правових інструментів захисту прав моряків європейське співтовариство прийняло окремі акти, спрямовані на посилення захисту трудових відносин на суднах.

Наприклад, згідно зі ст.2 директиви Ради ЄС «Про мінімальні вимоги охорони праці для поліпшення медичного обслуговування на борту суден» від 31.03.92 №92/29 держава-учасниця зобов’язана вживати заходи, спрямовані на забезпечення наявності на кожному судні, що плаває під її прапором, медичних засобів належної якості. Крім цього, вказана директива передбачає необхідність наявності на кожному судні з командою 15 і більше осіб за умови, що судно понад 3 дні перебуває в плаванні, корабельного лазарету, придатного за гігієнічними умовами та медичними матеріалами для лікування.

Такий важливий аспект трудових відносин моряків, як їх професійна підготовка, знаходить відображення в директиві Європейського парламенту та Ради ЄС «Про мінімальний рівень підготовки моряків» від 19.11.2008 №2008/106/ЄС. Згідно з вимогами директиви на держави-учасниці покладається обов’язок щодо встановлення для моряків стандартів фізичної придатності, особливо стосовно зору та слуху, а також наявності сертифікатів, які засвідчують придатність до роботи в морі.

Оптимізації системи правового захисту моряків передусім сприятиме якнайшвидше взяття Україною на себе міжнародно-правових зобов’язань щодо дотримання трудових прав моряків шляхом ратифікації конвенції МОП «Про працю в морському судноплавстві» 2006 року. Також необхідне залучення роботодавців, судновласників, посередників у працевлаштуванні моряків, професійних спілок тощо до розроблення та реалізації дієвих програмних положень, спрямованих на захист індивідуальних і колективних прав українських моряків.

Лише в такій тісній співпраці можливо забезпечити найвищі стандарти та реалізувати захист громадян України, зайнятих у морській галузі. Безумовно, провідна роль у цьому процесі повинна належати саме державі.