Нардепи пропонують обмежити застосування російської мови в судах
Стаття 12 нещодавно ухваленого закону «Про судоустрій і статус суддів» під назвою «Мова судочинства і діловодства в судах» передбачає використання в обителях Феміди разом з державною також регіональних мов та мов національних меншин, що, на думку нардепів, фактично означає законодавче закріплення регіоналізації судочинства. Тому в парламенті хочуть повернути старі положення.
Відповідний проект «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (№7466) подали «нунсівці» В’ячеслав Кириленко і Володимир Мойсик.
Народні обранці переконані, що це положення суперечить ч.1 ст.10 Конституції та рішенню КС №10-рп/99 від 14.12.99. Статтею 10 Основного Закону встановлено, що державною мовою є українська і держава забезпечує її всебічний розвиток і функціонування в усіх сферах суспільного життя на всій території держави. Разом із цим гарантується віль¬ний розвиток, використання і захист російської та інших мов національних меншин (ч.3 ст.10 Конституції).
КС у рішенні від 14.12.99 у справі про застосування української мови дав вичерпне роз’яснення положень цієї конституційної норми. Зокрема, вказано, що ст.10 акта найвищої юридичної сили слід розуміти так: українська мова як державна є обов’язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади (законодавчої, виконавчої і судової) та місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших сферах суспільного життя, які визначаються законом. Таким чином, наголошують нардепи, відповідно до Конституції та за¬значеного рішення КС органи судової влади при здійсненні правосуддя повинні користуватися виключно державною мовою.
У положеннях чинного процесуального законодавства враховано вимоги ст.24 Конституції (так само як і вимоги стст.6, 7,10 акта «Про судоустрій України», що втратив чинність) стосовно рівності всіх учасників судового процесу в правах і свободах та їх рівності перед законом і судом. Рівність при здійсненні судочинства досягається тим, що всі особи, які беруть участь у справі й не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, давати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, зна¬йомитися з матеріалами справи, судовими рішеннями тощо, користуючись при цьому послугами перекладача.
Цей правовий механізм, не порушуючи рівності осіб перед законом і судом, не обмежуючи їхніх прав та свобод (якою б мовою вони не володіли) і не надаючи переваг представникам будь-якої національної меншини, забезпечує головну конституційну вимогу в мовному питанні — провадити судочинство виключно державною мовою, впевнені нардепи.
На зазначену невідповідність змісту чч.4 та 5 ст.12 закону «Про судоустрій і статус суддів» вимогам Конституції та неминучі негативні наслідки застосування на практиці цих норм вказували у своїх ви¬сновках та зауваженнях головне науково-експертне управління та головне юридичне управління апарату Верховної Ради при підготовці проекту вказаного закону до першого та другого читань. Також на цьому наголошували народні депутати в процесі обговорення проекту, численні практики і науковці — в юридичних виданнях та інших засобах масової інформації.
Незважаючи на такий супротив юридичної спільноти країни, новий закон «Про судоустрій і статус суддів» був прийнятий разом із зазначеними хибами, констатують парламентарі.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!