За щитом Основного Закону

Через правову необізнаність суспільства країні може загрожувати «фейковий конституціоналізм»

Прологом VII літньої школи з конституційного права стала відкрита дискусія, присвячена майбутньому конституціоналізму. Доповідачами на дебатах були затяті прихильники встановлення верховенства права на теренах нашої держави. І за сумісництвом — особи, відповідальні за захист Основного Закону від недоброчесних дій парламенту.

 «Сонце, яке не гріє»

Саме такою є Конституція без Конституційного Суду, за словами першого судді першого КС Австрії Ганса Кельзена. На початку зустрічі цей вислів також процитував голова української спеціалізованої юрисдикції Станіслав Шевчук. Після цього зазначив, що разом з колегами покладає великі надії на молоде покоління правників.

Задля здійснення цих сподівань КС об’єднався з ОБСЄ і започаткував Літню школу для студентів та аспірантів юридичних вишів під назвою «Верховенство права та конституціоналізм». А дискусія, яка відкрила навчальний процес, стала факелом, що по-іншому освітив предмет Конституції для майбутніх юристів.

А після проголошення гасла дискусії, яке запропонував, знову ж таки, Голова КС: «Щоб у Конституцію повірили Є.Ерліх і Г.Кельзен! І за сумісництвом — особи, відповідальні за захист Основного Закону від неконституційних дій парламенту.» — поїзд верховенства права помчав правовими віражами.

Знаковим стало те, що згаданий юрист-соціолог, засновник школи вільного права Євген Ерліх свого часу був ректором Чернівецького університету, який і став локацією конституціоналістівГоловний місіонер Основного Закону наголосив на прискоренні руху окремої юрисдикції. За його словами, процедура діяльності переформатованого КС та впровадження інституту конституційної скарги незабаром остаточно виведуть Суд із кризи.

Крім цього, він згадав про загрозу «фейкового конституціоналізму», який виникає через необізнаність суспільства у природі акта найвищої юридичної сили.

Рішення проти держави

Виявилося, що саме прийняття таких рішень і є найголовнішим завданням КС. У цьому — вся суть охорони держави від неконституційних законів.

Можливо, саме через це суспільство сприймає КС з певною пересторогою. Оскільки зрозуміти мотиви скасування актів можна лише, занурившись у цю тему. Хоча обсяг рішень значно менший, ніж актів німецького Конституційного суду, проблема їх несприйняття — чи не найперший шкідник іміджу юрисдикції. Втім, не надати обґрунтування вердикту національного масштабу просто неможливо.

Ще одним спірним аспектом винесених КС рішень є безумовне утворення lacuna legis, тобто прогалин у законодавчому полі. Адже в більшості випадків, скасовуючи акт, Суд не повертає дію його попередника.

Неоднозначна практика викладення рішень також викликає певні сумніви. Адже для накладення грифу «неконституційність» в окремих випадках достатньо лише порушення процедури прийняття того чи іншого закону, в інших — матеріальної наповненості акта, також можлива сукупність обох підстав.

У цій частині туман розвіяв суддя КС Василь Лемак: «Не може порушення процедури автоматично спричиняти неконституційність». У наших рішеннях розроблено доктрину в цьому аспекті, яка вказує на системний, грубий характер порушень вимог, які випливають прямо із Конституції України, їх вплив на кінцеве ухвалення акта.

Конституція — не інструкція!

Так чи інакше вся діяльність Суду перебуває певною мірою за щитом Основного Закону. Про його місце в правосвідомості громадян своїми роздумами поділився президент Національної академії правових наук Олександр Петришин.

Він зауважив, що конституційні цінності не залежать від наявності акта найвищої юридичної сили. І давно вподобана нами тенденція — змінювати його, не знайшовши в ньому конкретної відповіді, — наслідок сприйняття Конституції як інструкції.

Враховуючи, що в дискусії час від часу з’являлися теологічні аспекти, ректор Національної школи суддів Микола Оніщук влучно зауважив: яким не був би Основний Закон, головне — щоб він був від Бога. При цьому зазначив, що Конституція є такою, якою її бачить КС.

А Голова КС наголосив, що Основний Закон не пишуть, а вирощують. І, ймовірно, конституційна юрисдикція і є головним садівником.

Етапи біографії

Ректор НШС як один із творців конкурсу для суддів КС підтвердив дієвість обраної системи. Втім, пропозиції щодо консолідації відбору, на його думку, не позбавлені ризику.

Саме М.Оніщук розповів молодим науковцям про становлення Суду, назвавши ключові етапи. Перші 4 роки його існування було названо конституційним романтизмом. Швидше за все, малося на увазі, що створення КС асоціювалось із піднесеним духом.

Наступне десятиліття стало добою практицизму. Хоча це твердження свідчить про нехтування теорією. А от з 2010 р., за словами ректора, настав занепад. І лише тепер — час для ренесансу.

Підсумував М.Оніщук свій виступ твердженням: «Конституційна юрисдикція — це серцевина конституціоналізму».

І коли таке розуміння закріпиться в суспільній свідомості й стане частиною нашого менталітету, сумніви в ролі Основного Закону в майбутньому держави просто зникнуть.

КОМЕНТАР ДЛЯ «ЗіБ»

Станіслав ШЕВЧУК,
Голова Конституційного Суду України:

— Конституція хоч і текст, але це живий документ. Для того щоб вона була ефективною, судді виступають у ролі не тільки негативних законодавців при визнанні законів неконституційними, але і позитивних законодавців, коли захищають конституційні права та свободи від законів, які ці права порушують, і при цьому відображають певні юридичні позиції та критерії у мотиваційних частинах рішень.

Саме тому політики довгий час і намагалися приспати КС, щоб він не працював. Адже ми започаткували досить потужний тренд: уже цього року визнали 2 закони неконституційними в цілому.

Попереду в нас великий шлях, на якому чекають багато несподіванок, у тому числі популізм. Оскільки термін «постправда» (post-truth) саме для КС означає виклик на боротьбу із неправомірно інтерпретованими фактами.

Михайло САВЧИН,
директор НДІ порівняльного публічного права та міжнародного права Ужгородського національного університету:

— Вважаю, що КС необхідно змінити підхід до написання рішення, яке вони чомусь викладають у формі наукової статті, посилаючись на норми Конституції. Хотілося б бачити у рішеннях думки, якими судді керувалися при виборі тієї чи іншої позиції. А статті мають невелике значення.

Було б доречно, якби в окремій частині рішення аналізувалися нормативні положення, а в іншій — наводились аргументи. Наприклад, рішення про скасування закону «Про всеукраїнський референдум» містить тезу, положення з акта, потім висновок. Все потрібно розділяти, головне — наводити мотиви неконституційності принципів, тоді й рішення буде зрозумілішим.