Стислість — мачуха порушень

Чи є допустимими докази, отримані на підставі «скорочених» ухвал про обшук

Через велику завантаженість слідчих суддів виникає чимало спірних питань, пов’язаних з можливістю визнання тих чи інших слідчих дій незаконними. Відповідно, доказів, отриманих внаслідок їх проведення, — недопустимими. Зокрема, через постановлення «скороченого» варіанта ухвали про проведення обшуку.

Дозвіл потребує мотивів

Особливістю «скороченої» ухвали є те, що в ній наводяться тільки вступна та резолютивна частини. Тобто відсутнє обґрунтування прийнятого рішення.

Чинний Кримінальний процесуальний кодекс у ст.372 встановлює, що ухвала складається з трьох частин. Крім вступної та резолютивної, має бути й мотивувальна. Саме в ній зазначаються суть питання, що вирішується, те, за чиєю ініціативою воно розглядається, встановлені обставини із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, якими він керувався.

Частина 1 ст.370 КПК вказує, що судове рішення повинне бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Згідно з чч.3, 4 ст.370 КПК обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Жодна стаття КПК не передбачає можливості постановляти «скорочений» варіант ухвали про обшук. Отже, така версія не відповідає кримінальному процесуальному законодавству.

Зі «скороченого» варіанта ухвали неможливо дізнатися, що стало підставою для проведення обшуку, чому суд дійшов саме такого висновку. Також неспромога з’ясувати, які доводи наводив слідчий на користь проведення обшуку (і чим вони підтверджувалися). З огляду на це особа, в приміщенні якої проводиться обшук, фактично позбавляється можливості встановити законність і вмотивованість відповідної ухвали, що вочевидь є істотним порушенням її права на недоторканність житла та процесуальних прав.

Гарантії для апеляції

Однією зі складових права на справедливий судовий розгляд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є достатня обґрунтованість та вмотивованість судового рішення.

Так, за змістом вердикту Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації», одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Вмотивоване рішення дає змогу стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю його перегляду судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою ЄСПЛ (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України»). З неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням ст.6 конвенції.

Відповідно до прецедентного права ЄСПЛ рішення судів і трибуналів мають бути належним чином мотивовані. Виконання цього обов’язку може залежати від характеру рішення, що має бути визначено у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії»).

Проте важливою для розуміння ст.6 конвенції є вказівка ЄСПЛ про те, що, хоча ця стаття гарантує право на справедливий розгляд, вона не встановлює жодних правил стосовно допустимості доказів чи того, яким чином вони повинні бути оцінені. Це насамперед має регулюватися національним законодавством і національними судами.

І копія — не підстава

Відповідно до ст.86 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не можна посилатися у судовому рішенні.

У разі відсутності повного тексту ухвали можна говорити про порушення стст.370, 372 КПК під час отримання тих чи інших доказів. Адже особа фактично була позбавлена можливості встановити законність відповідних дій органів досудового розслідування та слідчого судді.

Показовою в цьому плані є ухвала колегії суддів з розгляду справ та матеріалів кримінального судочинства Апеляційного суду Сумської області від 8.08.2017 (справа №591/6423/15-к). Вона хоч і не стосувалася безпосередньо законності «скороченої» ухвали та отриманих на її підставі доказів (ішлося про законність проведення обшуку на підставі копії ухвали), проте ця правова позиція може бути застосована і в цьому випадку.

Так, підставою визнання судом першої інстанції доказів недопустимими стало ненадання прокурором ухвали Апеляційного суду Сумської області від 19.06.2015 щодо отримання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Це позбавило суд можливості з’ясувати правові підстави та порядок їх застосування.

Разом з тим наданий прокурором лист Апеляційного суду Сумської області про існування такої ухвали, на думку суду, не може замінити її оригіналу. Адже саме її зміст може допомогти суду дійти висновку про дотримання чи порушення термінів, прав осіб, щодо яких проводилися такі дії, та порядку їх здійснення тощо. «Саме така ухвала в умовах тимчасового обмеження конституційних прав і свобод громадян під час проведення НС(Р)Д є єдиним і основним документом, який дозволяє й регламентує проведення аудіо/відеоконтролю особи та становить основний критерій допустимості результатів таких дій як джерела доказів», — наголосила колегія суддів Апеляційного суду Сумської області.

Далі зазначено, що «відсутність у матеріалах провадження ухвали слідчого судді від 19.06.2015 та ненадання її суду тягне за собою визнання результатів проведення цих заходів, а саме — протоколів НС(Р)Д, недопустимими доказами з підстав, передбачених п.1 ч.2 ст.87 КПК, тобто у зв’язку з неможливістю перевірити законність такого заходу».

З огляду на вказані обставини колегія дійшла висновку, що відмова суду першої інстанції брати до уваги вказані протоколи через їх недопустимість є обґрунтованою та виправданою. Тож доводи прокурора про їх безпідставне неврахування під час судового розгляду визнано такими, що не заслуговують на увагу.

Завантаженість не виправдовує

Проте в окремих випадках суди мають іншу позицію. Так, в ухвалі судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м.Києва від 22.02.2018 (справа №11-cc/796/945/2018) вказано, що наведених у скарзі доводів про необґрунтованість ухвали суду першої інстанції недостатньо для її скасування.

Апелянт звертав увагу суду на те, що в ухвалі слідчого судді відсутня мотивувальна частина, немає назви, опису, інших відомостей, які дають можливість визначити речі й документи, до яких надано тимчасовий доступ, та порядок її виконання в частині виготовлення копій, у тому числі копій фільтрів та інших витратних матеріалів. Крім того, зазначалося, що «відповідно до положень чинного законодавства такого поняття і типу документа, як «штатний розпис», взагалі не існує, виготовлення копій «фільтрів та інших витратних матеріалів» є технічно неможливим, спосіб виконання вимог ухвали і надання можливості вилучення таких копій є незрозумілими».

Отже, надмірна завантаженість слідчих суддів не є підставою для обмеження процесуальних прав і свобод учасників кримінального провадження. Така логіка має застосовуватися й у випадку оцінки законності «скорочених» ухвал про обшук, в яких відсутні будь-які дані щодо підстав та обґрунтованості проведення слідчої дії. Такі ухвали є незаконними, а докази, отримані на їх підставі, мають визнаватися недопустимими.

Водночас важливим є те, чи повний текст ухвали було виготовлено протягом установленого КПК строку. Тобто якщо повного тексту немає взагалі — це одна правова ситуація. А якщо його просто не було надано під час обшуку — то інша.