Формула навантаження

Оптимізації роботи ВС варто очікувати не через збільшення чисельності суддів, а через зменшення кількості заяв від громадян

Намагаючись відновити довіру до вітчизняної Феміди, представники Верховного Суду стикнулись із необхідністю працювати за шаленого навантаження. Як наслідок — обирати між сталістю судової практики та захистом прав та інтересів осіб.

Збільшення та зменшення

Новий Верховний Суд став оплотом надій реформаторів на відновлення довіри до судової системи. Склад найвищого судового органу був сформований завдяки проведенню безпрецедентного конкурсу, в якому взяли участь найкращі правники країни: як ті, що раніше носили мантії, так і ті, що до участі у конкурсі ніколи не здійснювали правосуддя. Результатом відбору став унікальний колектив, який учиться спільно працювати й долати проблеми, спричинені як негараздами всередині судової системи, так і процесом створення нового органу.

Про те, як суддям вдається виконувати нелегке завдання та чим вони ладні жертвувати, аби захистити права та інтереси осіб, втягнутих в орбіту судочинства, розповіли Голова ВС Валентина Данішевська, голова Касаційного адміністративного суду у складі ВС Михайло Смокович і секретар Великої палати ВС Всеволод Князєв під час зустрічі з журналістами.

Одне з найболючіших питань, яке не змогли обійти ні представники ЗМІ, ні володарі мантій, стосувалося навантаження, з яким довелося стикнутися новоспеченим служителям Феміди. Не секрет, що зі «старого» Верховного та вищих спеціалізованих судів до ВС надійшло кілька десятків проваджень, кількість яких з моменту створення Суду безперервно поповнювалася новими. На думку багатьох експертів, ситуацію значно ускладнювало те, що суддям з-поміж адвокатів і науковців, незважаючи на ґрунтовні доктринальні знання, могло не вистачити вміння здійснювати правосуддя та лаконічно висловлювати думки у судових вердиктах.

У ВС вважають, що правові судження науковців сприятимуть розвитку права. До того ж більшість з них намагається співпрацювати з колегами та наводити аргументи під час обговорення майбутнього вердикту. Так, судді КАС задоволені роботою п’ятьох колег зі ступенем доктора наук, які не лише встигли опанувати суддівську професію, а й активно спілкуються із журналістами та викладають у Національній школі суддів.

Значний суспільний інтерес

На жаль, суддівська майстерність, якою оволоділи переможці конкурсу, не позбавляє їх навали справ. За півроку діяльності судді встигли розглянути 40 тис. зі 116 тис. проваджень, які перебувають у Суді. За словами В.Данішевської, аби не затягувати з розглядом, володарям мантій доводиться працювати не лише у робочий час.

На думку експертів, полегшити роботу суддів могло б поповнення за рахунок переможців другого конкурсу на посаду судді ВС, проведення якого суспільство з нетерпінням чекає від Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Однак у самому ВС дотримуються іншої думки.

Так, В.Данішевська переконана, що оптимізації роботи варто очікувати не через збільшення чисельності суддів, а через зменшення кількості заяв від громадян, що шукають справедливості у Феміди. Так, формула навантаження проста: що краще працюватиме держава та позасудові інститути врегулювання спорів, то менше осіб звертатиметься до судів по справедливість. До того ж свою роль мають відіграти і фільтри допуску справ до ВС, які заклав законодавець у чинні нормативні акти за прикладом більшості європейських країн, де остаточне рішення переважно виноситься на рівні апеляційної інстанції.

У КАС, зауважив М.Смокович, до використання фільтрів поки що підходять лояльно, адже українське суспільство звикло, що остаточний розгляд справи має здійснюватися саме касаційною інстанцією. Тому всі спірні моменти в застосуванні механізмів, запропонованих законодавцем, судді вирішують на користь касатора, якщо він не є суб’єктом владних повноважень.

Утім, у КАС не відкривають проваджень у справах, в яких оскаржуються рішення апеляційного суду, що не підлягають перегляду. Також відсіюються малозначні справи, рішення в яких не викликають сумніву. Важливим, вважає М.Смокович, є те, що законодавець зобов’язав вирішувати питання допуску чи недопуску колегію суддів, а не суддю одноособово.

Особливо це актуально для справ, що мають значний суспільний інтерес. Такі справи мають допускатися до розгляду незалежно від значущості. Поки що КАС розглянув лише одну таку справу, відповідачем в якій був секретаріат Кабінету Міністрів. Вона стосувалася відмови в доступі до публічної інформації.

Єдність практики

Визначаючи справи, які становлять чималий суспільний інтерес, приймаючи рішення про допуск чи недопуск до провадження тощо, у ВС намагаються застосовувати єдині підходи та формувати єдину практику. Та виходить це не завжди. Багато хто із читачів «ЗіБ» неодноразово звертав увагу на те, що різні колегії касаційних судів приймають рішення щодо схожих питань, які відрізняються одне від одного обґрунтуванням або ж узагалі суперечать одне одному. Тому замість формування єдиної судової практики виникає плутанина з правовими позиціями.

Голова ВС ситуацію критичною не вважає. Вона підкреслила, що навіть Європейський суд з прав людини долає власну практику протилежними рішеннями, якщо йдеться про неможливість захисту прав особи в інший спосіб. Якби метою ВС була лише єдність практики, зауважила В.Данішевська, то можна було б заради неї знехтувати всім іншим. Та єдність практики — лише інструмент, а головна мета — захист прав людини. Тож, якщо Суд побачить, що стала практика не захищає прав особи, він, не розмірковуючи, має відступити від практики в конкретному випадку.

Разом з тим у ВС намагаються застосовувати сталі позиції, якщо справа не вимагає іншого. При цьому легше було б це робити, якби установа мала досконалу систему пошуку й суддям не доводилося б витрачати зайвий час, шукаючи інформацію навмання. Нині технічні спеціалісти працюють над поліпшенням інформаційної системи. Тож у ВС сподіваються, що вже скоро ця проблема буде подолана.

Крім того, на інтернет-ресурсах ВС розміщуються таблиці з позиціями суду в тих чи інших категоріях справ. Та очільниця установи зауважила, що послуговуватися такими позиціями слід надзвичайно обережно. Адже окремий абзац, витягнутий з контексту рішення, може не відобразити суті спору, який розглядався.