Гра на випередження

Обмеження прав власності боржника є гарантією справедливої сатисфакції

Законодавець збалансував права особи, котра ініціює питання про застосування заходів забезпечення позову, й особи, щодо якої такі заходи застосовано. Та іноді суди вимагають від позивача завеликої застави. Питання, на які потрібно звертати увагу в такому разі, проаналізували в Апеляційному суді Тернопільської області.

Єдина підстава

В узагальненні практики розгляду судами заяв про забезпечення позову сказано, що, виходячи з інформації, наданої судами області, а також даних апеляційного суду, можемо зробити висновок: більшість заяв про забезпечення позову розглядали у справах про стягнення заборгованості за кредитним договором, за договором позики та про поділ спільного майна подружжя.

Найчастіше застосовувалися заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно чи заборони вчиняти дії щодо його відчуження. Забезпечували позови й у справах про визнання недійсними договорів, визнання недійсними результатів прилюдних торгів, усунення перешкод у користуванні майном.

Забезпечення позову — це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. За змістом ч.1 ст.151 Цивільного процесуального кодексу, єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі.

За заявою заінтересованої особи суд може забезпечити позов до подання позовної заяви з метою запобігання порушенню права інтелектуальної власності. У такому разі потрібно подати відповідну позовну заяву протягом трьох днів із дня постановлення ухвали про забезпечення позову.

У ст.152 ЦПК передбачені такі види забезпечення позову:

• накладення арешту на майно або кошти, що належать відповідачеві та є в нього або інших осіб;

• заборона вчиняти певні дії;

• установлення обов’язку вчинити певні дії;

• заборона іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов’язання;

• зупинення продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту;

• зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;

• передача речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам.

Вирішуючи питання щодо застосування певного виду забезпечення позову, суди повинні виходити з того, що перелік видів такого забезпечення не є вичерпним. Тому за наявності відповідного клопотання можуть бути застосовані й інші його види, але з урахуванням обмежень, установлених у ч.4 зазначеної статті.

Недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили.

Відповідно до ч.3 ст.152 ЦПК види забезпечення позову мають бути сумірними із заявленими позивачем вимогами. Крім того, слід ураховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка провадить таку діяльність і зареєстрована як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв’язку із застосуванням відповідних заходів.

Законодавчий баланс

Аналіз положень ЦПК дає підстави для висновку, що законодавець збалансував права як особи, котра ініціює питання про застосування заходів забезпечення позову, так і особи, щодо якої такі заходи застосовано. Можливість суду, допускаючи забезпечення позову, вимагати забезпечити вимогу заставою, достатньою для того, щоб запобігти зловживанню забезпеченням, передбачена в ч.4 ст.153 ЦПК.

Згідно з роз’ясненнями, викладеними в п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 №9 вимога про внесення застави позивачем є правом суду. Відповідно до п.6 цієї постанови особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при розгляді заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик заподіяння їм збитків у разі, якщо сам позов або пов’язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи щодо його забезпечення виявляться необґрунтованими.

Тому, допускаючи забезпечення позову, суд відповідно до ч.4 ст.153 ЦПК вправі покласти на позивача обов’язок унести на депозитний рахунок суду заставу, достатню для того, щоб запобігти зловживанню забезпеченням позову. За змістом цієї норми, суд, визначивши вид забезпечення позову та розмір застави, повинен зазначити у відповідній ухвалі, що остання звертається до виконання негайно після внесення предмета застави в повному розмірі.

Однак суди області в окремих випадках неправильно застосовували цю процесуальну норму. Так, Збаразький районний суд Тернопільської області задовольнив заяву про забезпечення позову. Заборонено вчиняти реєстраційні дії щодо переходу права власності на приміщення торгового центру.

В апеляційній скарзі, поданій із цього приводу, скаржник, посилаючись на постановлення ухвали з порушенням норм процесуального права, просив її змінити, виключивши умову про зобов’язання внести заставу за забезпечення позову в розмірі 300 тис. грн. Людина вважала, що вказаною ухвалою її позбавлено права захисту законних прав, оскільки сума застави є неспівмірною із ціною позову, котрий має немайновий характер.

Колегія суддів вирішила, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала місцевого суду — зміні, виходячи з такого. Під час розгляду позову в суді позивач просив забезпечити позов у вищезазначений спосіб, указуючи, що існує реальна загроза реалізації іпотечних застережень.

Врахувавши вид забезпечення позову, котрий є немайновим, відсутність ризику спричинення збитків відповідачеві в разі, якщо сам позов або пов’язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи щодо його забезпечення виявляться необґрунтованими, колегія суддів визнала, що в суду не було підстав для постановлення ухвали про зобов’язання позивача внести на депозитний рахунок Державної судової адміністрації застави.

У чч.4—9 ст.152 ЦПК визначено випадки, за яких забезпечення позову не допускається.

Процесуальні вимоги

Згідно із чч.1—5 ст.153 ЦПК заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, у день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть у ній участь. Заява про забезпечення позову, подана до подання позовної заяви, розглядається судом не пізніше ніж через 2 дні з дня її подання. У разі обґрунтованої вимоги заява про забезпечення позову, подана до подання позовної заяви, розглядається лише за його участю без повідомлення особи, щодо якої просять ужити заходи забезпечення позову.

Суд, розглядаючи таку заяву, може вимагати від заявника подати додаткові документи та інші докази, що підтверджують необхідність забезпечення позову. Суд, допускаючи забезпечення позову, може вимагати від позивача забезпечити його вимогу заставою, достатньою для того, щоб запобігти зловживанню забезпеченням позову, яка вноситься на депозитний рахунок суду. Розмір застави визначається з урахуванням обставин справи, але не повинен бути більшим за розмір ціни позову. Про вжиття заходів забезпечення позову суд постановляє ухвалу, в якій зазначає вид забезпечення позову й підстави його обрання, порядок виконання, розмір застави, якщо така призначена. Копія ухвали надсилається заявнику та зацікавленим особам негайно після її постановлення.

Проте зазначені вимоги процесуального закону не завжди були дотримані судами області при вирішенні питань про забезпечення позову. Так, Тернопільський міськрайонний суд задовольнив заяву товариства з обмеженою відповідальністю про забезпечення позову. У порядку забезпечення накладено арешт на рухоме та нерухоме майно, яке належить на праві власності двом приватним особам.

ТОВ подало до суду позовну заяву, а через 15 днів — заяву про забезпечення позову. Таким чином, заява про забезпечення позову була розглянута після пред’явлення позову, відкриття провадження у справі та призначення її до розгляду.

Згідно з п.7 постанови Пленуму ВСУ №9 питання про забезпечення позову вирішує суддя одноособово або суд на судовому засіданні (залежно від стадії розгляду справи) у день надходження заяви. Вирішення питання про забезпечення позову суддею одноособово після відкриття провадження у справі та призначення її до розгляду без проведення засідання — це порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, а тому ухвала суду першої інстанції мала би підлягати скасуванню в повному обсязі.

Разом з тим відповідно до п.4 вказаної вище постанови, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має:

• з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи можливого утруднення виконання рішення суду про задоволення позову;

• з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Зазначені вимоги виконані судом неповно. Зокрема, позивач не зазначив того, що постановою головного державного виконавця ДВС Тернопільського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження про звернення стягнення на авто однієї з осіб, на майно яких був накладений арешт. Тобто суд першої інстанції не врахував, що із цієї особи вже проводиться стягнення в примусовому порядку та накладено арешт на її рухоме майно.

Оскільки місцевий суд порушив порядок, установлений для вирішення питання про забезпечення позову, його ухвала була скасована, а питання про забезпечення позову передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Різний підхід

Відповідно до чч.5—7 ст.154 ЦПК питання про скасування заходів забезпечення позову вирішується на судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неявка цих осіб не перешкоджає розгляду питання про скасування заходів забезпечення позову. Якщо в задоволенні позову було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з прийняттям рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову. Такі заходи, вжиті до подання позовної заяви, скасовуються також у разі:

• неподання відповідної позовної заяви згідно з вимогами ч.5 ст.151 ЦПК;

• повернення позовної заяви;

• відмови у відкритті провадження у справі.

Проте питання про скасування заходів забезпечення позову суди не завжди вирішували правильно.

Так, Кременецький районний суд скасував заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на гроші, все рухоме й нерухоме майно, які належать відповідачу. На ухвалу надійшла скарга. Апеляційна інстанція вирішила, що скарга підлягає частковому задоволенню.

Суд установив, що районний суд у позові відмовив. Указане рішення було оскаржено в апеляційному порядку, отже, воно не набрало законної сили.

Згодом позивач подав заяву про скасування заходів забезпечення позову, накладених районним судом. Скасовуючи їх, суд першої інстанції виходив з того, що вони є недоцільними у зв’язку зі зміною умов — відмовою в задоволенні позову.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погодилася з таким висновком. Скасування заходів забезпечення позову після ухвалення рішення, яке не набрало законної сили, є необґрунтованим. Крім того, як убачається з матеріалів справи, позивача належним чином не повідомили про розгляд заяви про скасування заходів.

Зупинення реалізації

Місцеві суди допускали помилки й при розгляді заяв про забезпечення позову шляхом зупинення реалізації майна як виконавчої дії під час примусового виконання судового рішення.

У п.2 постанови Пленуму ВСУ №9 зазначено, що недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, які набрали законної сили.

Відповідно до роз’яснень, які містяться в п.15 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 7.02.2014 №6, при розгляді такої скарги суд не вправі вживати заходів забезпечення скарги (аналогічно забезпеченню позову) шляхом зупинення виконавчого провадження, зупинення дії оскаржуваного рішення тощо, оскільки зазначене не є повноваженнями суду, а є повноваженням державного виконавця.

Так, Тернопільський міськрайонний суд у справі за позовом про поділ майна подружжя заяву позивача про забезпечення позову задовольнив частково. Зупинено продаж приміщення станції технічного обслуговування автомобілів, у тому числі реалізацію останніх у ході виконавчого провадження. У задоволенні решти вимог заяви відмовлено.

Відповідно до матеріалів справи позивач на обґрунтування своїх вимог посилався на те, що вказане майно є предметом спору у справі про поділ майна подружжя й у випадку його відчуження буде унеможливлено в подальшому виконання майбутнього рішення.

Апеляційна інстанція ухвалу місцевого суду скасувала та винесла нову, якою в задоволенні заяви позивача відмовлено. Зазначено, що місцевий суд, постановляючи ухвалу, допустив утручання в примусове виконання рішення й безпідставно забезпечив позов шляхом зупинення виконання рішення, що набрало законної сили. Крім того, суд першої інстанції, постановивши ухвалу про зупинення продажу станції технічного обслуговування та автомобіля, у тому числі зупинивши їх реалізацію в ході виконавчого провадження, вийшов за межі вимог позивача, оскільки в заяві про забезпечення позову такої вимоги, як зупинення продажу, не ставилося.

З’ясовано, що між сторонами дійсно існує спір щодо поділу майна, який розглядає суд. В апеляційній інстанції позивач пояснив, що із заявою про забезпечення позову звернувся з метою уникнення загрози невиконання в майбутньому рішення суду про поділ майна подружжя. Проте не надано жодного доказу реальної загрози невиконання чи можливого утруднення виконання майбутнього рішення.