Невиплачена винагорода

Посадовий оклад має обчислюватися з огляду на мінімальну зарплату, а не розрахункову величину

Питання матеріального забезпечення, мабуть, одне з визначальних, яке відіграє важливу роль при виборі роботи чи навіть професії. Звісно, кожен, хто пропрацював не один десяток років, розраховує на достойну винагороду. Проте те, чи отримуватиме він її, як виявилося, залежить від бажання держави.

Колізія норм

Стаття 130 Конституції передбачає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Відповідно до ст.135 закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пункт 23 розд.XII «Прикінцеві та перехідні положення» закону №1402-VIII встановлює, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує винагороду, визначену відповідно до положень закону «Про судоустрій і статус суддів» від 7.07.2010 №2453-VI.

Так, згідно зі ст.133 закону №2453-VI посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється на рівні 10 мінімальних заробітних плат. Для суддів вищих інстанцій — ті самі 10 «мінімалок», помножені на відповідний коефіцієнт. Від посадового окладу залежить і розмір вихідної допомоги та довічного грошового утримання.

Передбачені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід’ємним елементом їхнього статусу (рішення Конституційного Суду від 3.06.2013 №3-рп/2013). Однією з них є матеріальне забезпечення. Суддівська винагорода одночасно виступає і запобіжним механізмом від вчинення корупційних правопорушень.

Відповідно до Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10.07.98 рівень винагороди за виконання суддями професійних обов’язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (п.6.1).

Як зазначається в рекомендаціях Комітету міністрів Ради Європи від 13.10.94 №(94)12, від 17.11.2010 №(2010)12, кожна держава має забезпечити узгодженість між статусом, винагородою суддів і гідністю їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе; суддівська винагорода має бути достатньою, щоб захистити суддів від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення.

Водночас 6.12.2016 прийнято закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VІІІ. У його п.3 розд.ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказано, що мінімальна зарплата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної зарплати як розрахункової величини слід виходити з розміру 1600 грн.

У цьому випадку має місце певна колізія норм двох різних нормативно-правових актів.

Спеціальна чи загальна?

Так, закон №2453-VI передбачає, що посадовий оклад судді визначається залежно від розміру мінімальної зарплати. Натомість закон №1774-VІІІ установлює замість неї «розрахункову величину».

Обидві норми закріплені законами, тому подолати колізію, визначивши їхню ієрархічну ступінь, неможливо. Щодо можливості подолання колізії шляхом надання переваги спеціальній нормі стосовно загальної слід зазначити таке.

Передусім закон №1774-VІІІ передбачав зміни до десятків законів, тобто явно не був спеціальним щодо регулювання питання судоустрою та статусу суддів. Крім того, п.53 не містить змін до закону №2453-VI щодо необхідності застосування розрахункової величини в розмірі 1600 грн. для визначення посадового окладу судді.

Ця розрахункова величина встановлена «Прикінцевими та перехідними положеннями» закону №1774-VІІІ і стосується будь-яких посадових окладів і заробітних плат працівників та інших виплат. Тобто норма закону №1774-VІІІ є загальною, а закону №2453-VI — спеціальною. Тому виключно останньою мають бути врегульовані спірні питання стосовно визначення розміру посадового окладу судді.

Відповідно до ч.1 ст.135 закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Це також свідчить про те, що норма закону №1774-VІІІ є загальною і не може застосовуватися за наявності спеціальної норми.

Зауважимо, що норми законів №1402-VIII і №2453-VI при визначенні розміру суддівської винагороди не оперують таким поняттям, як «розрахункова величина». Тому посадовий оклад судді має обчислюватися, виходячи з розміру мінімальної зарплати.

Lex posterior derogat priori? 

Конституційний Суд у рішенні від 8.06.2016 №4-рп/2016 (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці) зауважив таке:

«Гарантії незалежності суддів встановлено у стст.48, 52 розд.III, ст.117 розд.VII, розд.IX, X закону №2453-VI у редакції закону №192, зі змісту яких вбачається, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці — щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією гарантій незалежності суддів».

У рішенні від 3.06.2013 №3-рп/2013 КС констатував, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі щодо неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить ч.1 ст.55 Конституції (абз.2 п.3 мотивувальної частини).

Основні принципи незалежності судових органів, схвалені резолюціями №40/32 та №40/146 Генеральної асамблеї ООН від 29.11.85 та 13.12.85, передбачають, що термін повноважень суддів, їхня незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, розмір пенсії і вік виходу на пенсію повинні гарантуватися законом.

Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя також установлює, що строк перебування суддів на посаді, їхня незалежність, соціальні гарантії, адекватна оплата і умови праці гарантуються законом і не можуть скорочуватися.

Закони про державний бюджет установлювали такий розмір мінімальної зарплати: з 1.12.2016 — 1600 грн., з 1.01.2017 — 3200 грн., а з 1.01.2018 —3723 грн.

Тобто починаючи з 1.01.2017 розрахункова величина у розмірі 1600 грн. явно знизила рівень гарантій незалежності суддів, оскільки посадовий оклад обчислюється не з огляду на правомірні очікування (виходячи з розміру мінімальної зарплати), а з розрахункової величини у розмірі 1600 грн.

Отже, норма закону №1774-VІІІ не може бути застосована як така, що прийнята пізніше, оскільки знижує рівень гарантій незалежності судді, що суперечить Конституції. Також вона не зупиняє дію законів №№1402-VIII та2453-VI у частині визначення посадового окладу судді.

Перевірка на незалежність

Як складеться практика з цього питання — невідомо. Однак вона залежить не лише від суддів, які розглядатимуть такі справи, а й від тих, хто наважиться захистити свої права і заявити про свої гарантії.

Наразі не йдеться про той «хабар», який отримали судді Верховного Суду (без України) від держави у вигляді надвисокого розриву між їхніми посадовими окладами та винагородою усіх інших служителів Феміди. Його досить важко вважати суддівською винагородою, швидше — платою за лояльність і підтримку будь-яких забаганок чинної влади.

Така ситуація, як лакмусовий папірець, дозволить з’ясувати, чи дійсно судова влада є незалежною й захищатиме порушені права, а не приватні інтереси.