У 2010 році Київ заклав фундамент нових зовнішніх зносин
З новорічним боєм курантів наша держава перейде на наступний етап у своїй зовнішньополітичній діяльності. Проте цей перехід відбуватиметься за старими правилами, на основі здобутих у 2010 р.
дипломатичних «трофеїв». Які ж досягнення Києва на міжнародній арені визначатимуть курс нашої держави на най¬ближчі роки? Чи вдалося Вікторові Януковичу покращити реноме України? На ці питання можна відповісти, підбивши підсумки зовнішньополітичної діяльності Києва та проаналізувавши результати візитів до нас іноземних гостей.
Топ-події року
Ще навесні українське МЗС з гордістю відзначало, що за час перебування Віктора Федоровича на посаді Президента «динаміка наших відносин з основними стратегічними партнерами набула зовсім іншого вигляду».
Український гарант, перебуваючи в тій чи іншій країні, не робив маленьких дипломатичних ставок. Він одразу йшов ва-банк. Завдяки такому тактичному ходу про нас частіше почали говорити.
Варто лише згадати участь української делегації в саміті з ядерної безпеки в Америці і першу «інформаційну бомбу» — заяву В.Януковича про відмову від високозбагаченого урану.
Питання перебування Чорноморського флоту в Криму стало визначальним в українсько-російських відносинах. Після підписання харківських угод багато хто заговорив про повернення схем обміну геополітичних преференцій з боку Києва на економічну вигоду з боку Москви.
Та й про відносини з Євросоюзом наша країна не забула: Києву нарешті вдалося отримати план скасування візового режиму з ЄС.
Віктор Федорович заповнив дипломатичний «вакуум» з багатьма державами. Він навів мости з країнами Азійсько-Тихоокеанського регіону та Близького Сходу. За цей рік Президент встиг відвідати Китай, який востаннє приймав гостей з України ще в 2002 р. — тодішнього главу держави Леоніда Кучму.
В.Януковичу вдалося «спіймати на гачок» близькосхідного партнера, який ще жодного разу не був в Україні, — президента Сирії Башара аль Асада. У 2002 р. Л.Кучма, перебуваючи з візитом у Дамаску, запросив Б.аль Асада до Києва. Проте останній приїхав до нас тільки в цьому році на запрошення Віктора Федоровича.
Орієнтація на євробезпеку
Однією з найголовніших подій 2010 р. стало визначення засад зовнішньої по¬літики України. Світ дізнався, що ми хочемо в Європу, оголосили себе позаблоковою країною і прагнемо співробітництва з усіма зацікавленими партнерами, уникаючи залежності від інших держав чи міжнародних структур. Київ узяв на себе важливу місію — сприяти міжнародному миру і безпеці, брати участь у політичному діалозі для підвищення взаємної довіри держав, подолання старих і нових загроз світовій захищеності.
Пріоритетом наша країна визначила участь у вдосконаленні та розвитку європейської системи колективної безпеки, продовження конструктивного партнерства з Північноатлантичним альянсом та іншими військово-політичними блоками.
І заявлені цілі виявилися зовсім не декларативними. До Києва часто навідувалися представники ОДКБ та ОБСЄ. А Віктор Федорович їздив в Анкару та Астану на саміти Наради зі взаємодії та заходів до¬віри в Азії (азійський аналог ОБСЄ. — Прим. авт.) та Організації з безпеки і співробітництва в Європі відповідно. До того ж через два роки ми удостоїмося честі головувати в ОБСЄ.
До того ж Київ задекларував: потрібно забезпечити інтеграцію країни в європейський політичний, економічний, правовий прос¬тір. Але український гарант обрав дивний шлях до Старого світу — через Кремль. А така траєкторія руху, як уважають деякі експерти, призвела до того, що Україна опинилися на «євроросійському протязі».
З надією на Старий світ
Українські дипломати до останньої «коми і крапки» продумували візити В.Януковича до країн — членів Євросоюзу. Віктор Федорович літав на рандеву до високопосадовців тих держав, які можуть стати потенційними лобістами українських інтересів у Старому світі, — Бельгії, Греції, Литви та Латвії.
Проте найбільш важливим для України є налаго¬дження контактів зі «старожилами» ЄС — Німеччиною та Францією, через «упер¬тість» яких Євросоюзу часто не вдається проголосувати за те чи інше рішення (будь-яка пропозиція в ЄС матиме право на життя лише в разі згоди всіх країн-членів. — Прим. авт.).
Неспроста наприкінці року Київ відвідав і президент Угорщини Пал Шмітт. Справа в тому, що наступні півроку ця країна головуватиме в ЄС. Тому Україна вирішила якнайшвидше завоювати прихильність Будапешта. «Ми, безумовно, розраховуємо, і я впевнений, що це так і буде: Угорщина під час головування в ЄС у 2011 р. стане нашим партнером щодо виконання плану дій для отримання Україною безвізового режиму», — спо¬дівається на сусідську підтримку Вік¬тор Федорович.
«Що стосується Угорщини, то на двосторонньому рівні ми маємо абсолютно безпроблемні відносини. І ми виступаємо за те, щоб максимально відкрилися кордони ЄС в напрямку України, щоб відбувався рух капіталу, щоб безпека і довіра одне до одного найкращим чином зростали», — дипломатично відповів на слова В.Януковича П.Шмітт.
А поміж рядками можна прочитати: Будапешт і Київ — гарні партнери і сусіди. Але Угорщина — член ЄС і Україна, яка прагне до Старого світу, — країни з дещо різними поглядами. І навіть якщо ці погляди будуть однаковими, країни говоритимуть про них з різної висоти політичного польоту.
Взагалі ж протягом усього року головною темою зу¬стрічей з представниками ЄС була інтеграційна перспектива. Київ ділився з ними своїми поглядами на необ¬хідність швидкого підписання домовленостей: про зону вільної торгівлі, асоціацію, відміну віз. Поки що наші відносини з Євросоюзом тримаються на цих китах.
***
Лише в наступному році ми зможемо переконатися в правильності або хибності тих чи інших кроків України на міжнародній арені. Але немає сумнівів, що Київ доклав чимало зусиль, аби закласти нові зовнішньополітичні засади. І справа не в тому, що одним вони подобаються, а іншим — ні. Справа в тому, як Київ зможе застосовувати їх на практиці, залишаючись при цьому в гарних відносинах з усіма партнерами.
Марина ЗАКАБЛУК
Думка експерта
Яка подія в зовнішній політиці України цього року запам’ятається надовго?
Тарас БЕРЕЗОВЕЦЬ:
— Я б виділив дві такі події. Перша — харківські домовленості Віктора Януковича і Дмитра Медведєва щодо продовження на 25 ро¬ків перебування Чорноморського флоту в Криму. Ця подія вплинула на зовнішню політику нашої держави. Друга, не менш важлива, — переговори Києва з Брюсселем щодо створення зони вільної торгівлі з ЄС і договору про асоціацію. Ці переговори в результаті можуть привести Україну до відміни візового режиму з Євросоюзом і відкривають нам перспективу рівноправного членства.
Записала Марина БОЙКО
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!