Підвищили статус

Генеральна Асамблея ООН визнала Палестину державою

Генеральна Асамблея ООН переважною більшістю голосів прийняла резолюцію, що надає Палестині статус держави-спостерігача в цій Організації. Тепер політики, дипломати й експерти задумалися про те, як поява нової держави може змінити близькосхідний мирний процес.

Символ поразки

Останні чотири роки — з моменту приходу до влади в Ізраїлі Беньяміна Нетаньяху — так званий мирний процес був фактично заморожений. Пояснюється це тим, що сторони висунули взаємно неприйнятні вимоги для початку переговорів.

Палестинці заявляли про готовність обговорювати проблему тільки після закінчення будівництва єврейських поселень на Західному березі. Ізраїль у свою чергу повністю припиняти будівництво відмовлявся, наполягаючи на тому, що Західний берег — територія спірна, тому єврейські переселенці мають на неї право.

Активна діяльність ізраїльського уряду в тому, що стосується освоєння арабських (або спірних — кому як подобається) земель, зіграла з ним злий жарт: палестинці почали шукати нетривіальний спосіб зберегти за собою хоча б те, що залишилося.

Перша спроба домогтися від ООН проголошення Палестини незалежною державою з міжнародно визнаними кордонами була зроблена у 2011 році. Тоді глава Палестинської автономії Махмуд Аббас хотів винести проект відповідної резолюції на розгляд засідання Ради Безпеки ООН. Проте в ході попередніх консультацій з’ясувалося, що більшість з 15 членів Радбезу голосувати за не будуть, а якби й проголосували, то США все одно накладуть вето на відповідну резолюцію. Ця спроба отримати статус повноправної держави провалилася.

Проте палестинці знайшли інший, простіший спосіб домогтися міжнародного визнання: вони звернулися в Генеральну Асамблею з проханням надати їм статус держави-спостерігача в ООН. Такий статус зараз має, наприклад, Ватикан. Держава-спостерігач не може в ООН голосувати, проте має право брати участь в роботі трьох десятків різних оонівських організацій, зокрема подавати позови до Міжнародного кримінального суду в Гаазі.

Оскільки в Генасамблеї ні в кого немає права вето, а палестинців підтримує більше країн, ніж ізраїльтян, домогтися бажаного там було цілком реальне. Так і сталося. За ухвалення резолюції проголосували 138 країн, включаючи Росію, Францію й Китай, а 9 держав, зокрема США, Ізраїль і Канада, висловилися проти. Решта учасників голосування, зокрема Велика Британія і Німеччина, утрималися.

Ізраїль і США тут же назвали це рішення Генасамблеї «непридатним і даремним», оскільки, на їх думку, воно здатне ускладнити мирний процес, що й без того завмер. Пояснюють свою позицію вони так: мир і постійні кордони повинні стати результатом прямих переговорів між сторонами конфлікту, а не підсумком голосування інших країн у Нью-Йорку.

Особливо цікаво було спостерігати за еволюцією реакції ізраїльського керівництва. Спочатку члени ізраїльського уряду Б.Нетаньяху одностайно запевняли, що голосування в ООН нічого не змінить. Визнання називали «фарсом», «політичним театром», «дурістю» і навіть «палестинською поразкою». На адресу палестинського лідера почали звучати насмішки в стилі «старий вижив з розуму, займається якимись нісенітницями». Потім, правда, риторика змінилася. Спробу домогтися визнання стали називати небезпечною, шкідливою і такою, що загострює обстановку, а на адресу Махмуда Аббаса посипалися погрози й обвинувачення в «дипломатичному тероризмі».

Міністр закордонних справ Ізраїлю Авігдор Ліберман запропонував уряду країни повалити М.Аббаса. Решта «всіх варіантів буде рівнозначна визнанню поразки ізраїльського керівництва в цій суперечці», — написали аналітики МЗС.

Після голосування в ООН риторика знову змінилася: новий статус Палестини знову став «всього лише символом», «дрібницею, яка нічого не змінить». Все це підозріло схоже на спробу видати дипломатичну поразку якщо не за перемогу, то хоч би за збереження статусу-кво.

Реакція в перспективі

Незважаючи на цю словесну димову завісу, з визнанням Палестини державою-спостерігачем дещо все-таки змінилося.

Ізраїль не визнає статусу МКС і юрисдикції цього інституту над своїми громадянами, і не видає їх іншим державам або міждержавним структурам. Крім того, керівництво країни завжди заявляло, що ні воно, ні ізраїльські військовослужбовці не причетні до військових злочинів. Виходить, що боятися палестинських позовів їм не слід. Все вірно, але тут можуть з’явитися деякі ускладнення.

Більшість європейських країн МКС поважають і ставляться до його рішень дуже серйозно. Більш того, в Європі далеко не всі поділяють переконаність в абсолютній чистоті методів, до яких деколи вдаються ізраїльські військові. Таким чином, пересування деяких ізраїльських політиків і військових європейськими країнами може бути ускладненим, якщо палестинці отримають ордери на їх арешт. До інших судів можуть бути подані позови про компенсацію збитку, завданого за час окупації, і т.д. Повністю ігнорувати таку ситуацію Ізраїль не зможе.

Про можливість подібного розвитку подій свідчить і реакція США. Американські парламентарі від обох головних партій уже заявили, що порушуватимуть питання про введення проти палестинців санкцій, якщо ті тільки заїкнуться про позови проти громадян Ізраїлю. Британці, пояснюючи своє небажання голосувати за підвищення статусу, також заявили, що не отримали гарантій відсутності таких позовів у майбутньому.

Відтепер будь-які дії ізраїльського керівництва, що не подобаються палестинцям, можуть бути оскаржені в міжнародних судах. Тепер в ізраїльтян не зв’язані руки, або, принаймні, їм доведеться двічі або тричі подумати, перш ніж ухвалити яке-небудь суперечливе рішення.

Але судові справи — це ще найнеприємніше. Набагато гірше для Ізраїлю та обставина, що світова спільнота офіційно визнала Палестину державою, що володіє встановленими межами. Таким чином, спірні землі перестали бути такими. З погляду міжнародного права формально вони стали частиною території незалежної держави, окупованої іншою країною.

Природно, це не приведе до негайної евакуації єврейських поселень або передання Східного Єрусалиму під палестинський контроль. Швидше за все, цього не станеться ніколи. Проте нова юридична реальність позбавляє ізраїльтян морального виправдання подальшої «поселенської активності». Якщо будівництво на спірній території ще якось можна пояснити, то заселення іноземної держави — набагато важче. Палестинці, навпаки, отримали вагомий аргумент, чому вони так хочуть позбавитися від поселень.

Вибір після виборів

Судячи з бурхливої реакції ізраїльського керівництва, воно усвідомило, що по своїй вині опинилося у вельми неприємній ситуації. Пошук виходу з неї, швидше за все, почнеться після виборів до Кнесету, призначених на кінець січня. Перед новим урядом буде три варіанти дій.

По-перше, можна буде залишити все як є. Це, правда, загрожує остаточною маргіналізацією і без того слабких ФАТХ і М.Аббаса і їх заміною на радикалів з ХАМАС або «Ісламського джихаду» зі всіма неприємними наслідками. М.Аббас уже перестає сприйматися палестинцями як серйозний лідер, ос­кільки не може похвалитися ніякими серйозними досягненнями. Якщо його затія з визнанням ООН Палестини державою-спостерігачем не перетвориться на щось більше, то політичного майбутнього в М.Аббаса не буде.

По-друге, Ізраїль може припинити будівництво поселень і почати нарешті серйозні переговори про обмін територіями й встановлення постійних кордонів. До цього варіанту Єрусалим підштовхують і Європа, і США. Проте ізраїльське суспільство не готове відмовитися від поселень в Іудеєві і Самарієві (ізраїльські назви земель на Західному березі річки Йордан). Якщо Б.Нетаньяху й зважиться на такий крок, проти нього можуть підняти повстання.

По-третє, Ізраїль може заявити, що палестинці самі пішли на загострення, і «покарати» їх. Для цього є багато способів. Єрусалим може перекрити фінансові потоки, прискорити будівництво поселень, розпустити палестинські органи влади й навіть формально анексувати Західний берег, почавши добровільно-примусову евакуацію місцевого арабського населення якомога далі.

Останній варіант був би прийнятий на ура ізраїльськими правими, які вже давно для себе вирішили, що араби, котрі живуть в Іудеєві і Самарієві, — це всього лише історичне непорозуміння. У світі, звичайно, за такі фокуси Б.Нетаньяху не похвалять, але ізраїльтяни до критики на свою адресу звикли. Все одно незабаром всі забудуть про події.

Як саме будуватиметься ізраїльська політика щодо палестинців, багато в чому залежатиме від результату січневих виборів. Якщо Б.Нетаньяху й інші праві отримають абсолютну більшість голосів, то палестинська держава на Західному березі, швидше за все, ніколи не з’явиться.