In propria causa nemo judex

Позбавлення права розпоряджатися грішми жодним чином не може призвести до втрати незалежності

Наближається час підбиття підсумків пілотного проекту щодо передання функцій розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня від Господарського суду Вінницької області до Територіального управління ДСА у Вінницькій області. І чим ближче цей час, тим більше галасу здіймається навколо питання. Це й зрозуміло, адже на кону — право самостійно розпоряджатися грішми.

Спочатку — асигнування, потім — договори

Цій темі була присвячена публікація в «ЗіБ». Як безпосередній учасник експерименту вважаю за доцільне висловити свою думку із цього приводу та навести конкретні факти, які свідчать про належне забезпечення територіальним управлінням роботи господарського суду.

Першим і головним зауваженням є несвоєчасність укладення договорів щодо матеріально-технічного забезпечення діяльності суду. Дійсно, такі договори були укладені дещо пізніше, ніж угоди щодо забезпечення діяльності місцевих загальних судів області. Але строки тут не мають суттєвого значення, головне — забезпечення безперебійної роботи установи, тобто своєчасне надання необхідних товарів, робіт та послуг. І ця мета територіальним управлінням була досягнута.

Тепер про причини «несвоєчасності». Для будь-якого розпорядника бюджетних коштів є очевидним, що укладення угоди — це взяття на себе юридичних і фінансових зобов’язань. Відповідно до ст.48 Бюджетного кодексу взяття зобов’язань без відповідних бюджетних асигнувань є недійсним. Крім того, у ч.4 даної статті такі дії визнаються порушенням бюджетного законодавства.

Отже, перш ніж укладати договори щодо забезпечення життєдіяльності Господарського суду Вінницької області, теруправлінню необхідно було отримати від ДСАУ бюджетні асигнування (призначення). Адже господарський суд, який самостійно в травні — червні 2016 року формував проект індивідуального кошторису, видатків на своє утримання не передбачив. Як наслідок, не були виділені гроші на облаштування системи відеоспостереження, придбання запчастин до автомобілів, меблів, обслуговування ліфтів, протипожежної та охоронної сигналізації, облаштування прилеглої до будівлі суду території тощо. Отже, «самостійним та незалежним» судом не планувалися видатки на забезпечення власних потреб.

Аудит покаже

Висновки щодо втрати спеціалізованими судами  незалежності, знищення системи їх фінансування є мінімум передчасними. Адже аудит ефективності організаційного та фінансового забезпечення Господарського суду Вінницької області ще не проведено. А порівняти його результати буде із чим, оскільки на початку експерименту проведено перевірку попередньої діяльності установи та виявлено низку суттєвих порушень бюджетного законодавства.

Зокрема, в суді, в якому начебто лише один раз за 15 років зафіксовано збій у роботі Інтернету, бухгалтерський облік усіх господарських операцій вівся без застосування комп’ютерних програм. Це призводило до значних витрат часу та виконання подвійної роботи.

Бухгалтерський облік переміщення грошових документів здійснювався з грубими порушеннями вимог Типової кореспонденції субрахунків бухгалтерського обліку для відображення операцій з активами, капіталом та зобов’язаннями розпорядниками бюджетних коштів та державними цільовими коштами, затвердженої наказом Міністерства фінансів від 29.12.2015 №1219.

Облік основних засобів та необоротних активів належно не проводився. Як наслідок, не обліковано матеріальних цінностей на суму понад 1 млн грн.

Попри заборону нарахування премій до свят, суд торік працівникам апарату незаконно виплатив майже 370 тис. грн.

Крім того, ремонт нового приміщення установи тривав майже 13 років. На це витрачено понад 10 млн грн. І це при тому, що суд у 2004-му отримав недавно збудоване та відремонтоване приміщення колишнього банку «Україна». На мою думку, якби суд залишався розпорядником бюджетних коштів, то ремонт тривав би ще не один рік. Про це свідчить той факт, що при формуванні бюджетного запиту на 2017-ий суд узагалі не планував видатків на утримання нового приміщення.

Господарство — господарникам, правосуддя — суддям

Як зазначено у Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015—2020 рр., одним з основних чинників, що призводять до невиконання поставлених перед системою правосуддя завдань, є недосконалість бюджетного планування та відсутність єдиних методологічних підходів до видатків судів. Законодавець цей недолік усунув шляхом закріплення в ст.148 закону «Про судоустрій і статус суддів» нових засад фінансування судів.

Дана новела викликала неабиякі хвилювання серед суддів спеціалізованих судів. Зокрема, висловлювалася думка, що зміна розпорядника бюджетних коштів упливатиме на їх незалежність. Проте позбавлення права розпоряджатися грішми ніяким чином не може призвести до втрати незалежності судами та суддями. Як тоді пояснити функціонування місцевих загальних судів (а їх в Україні налічується 663), які не є розпорядниками бюджетних коштів? Фінансове та матеріально-технічне забезпечення цих судів здійснюють теруправління ДСАУ. Усі 29 місцевих загальних судів Вінниччини завжди забезпечені необхідними матеріально-технічними засобами, навіть у роки, коли з держбюджету виділялося 50% від потреби.

Позбавлення права розпоряджатися грошима аж ніяк не позначилося на незалежності. Навпаки, судді й голови судів можуть зосередитися на підвищенні професійного рівня, процесуальній діяльності, а не вирішувати господарські питання. Адже останні — це прямі повноваження апарату суду та ТУ ДСАУ.

Тож припущення щодо втрати незалежності є хибними. Фінансово-господарська діяльність жодним чином не може вплинути на незалежність і неупередженість судді під час розгляду справи. Адже здійснення правосуддя й судове адміністрування чітко розмежовані. Це світовий тренд.

Проте зі змісту публікації можна зробити висновок, що всі 663 місцеві загальні суди опосередковано вважаються «залежними».

Коментуючи судження про «втрату незалежності», звернімо увагу на п.12 висновку №2 Консультативної ради європейських суддів, доведений до відома Комітету міністрів Ради Європи, щодо фінансування та управління судами у контексті ефективності судової влади та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у вказаному пункті відзначаються переваги систем, в яких управління здійснюють судові установи або особи чи органи, підзвітні судовій владі. Безперечно, такими органами в Україні є Державна судова адміністрація та її територіальні управління, які, між іншим, із 2010 року є органами у системі судової влади.

Отже, механізм фінансування судів через спеціально уповноважені органи є дієвим, відпрацьованим у низці демократичних країн.

Співпраця на позитиві

За весь період експерименту з боку господарського суду не було жодних звернень з приводу неналежного виконання територіальним управлінням своїх обов’язків щодо забезпечення роботи суду. А з боку теруправління — жодного ігнорування звернень інституції з будь-яких питань. Усі вони були своєчасно розглянуті та вирішені шляхом листування або спілкування на нарадах чи в телефонному режимі. Більше того, саме теруправління усунуло виявлені при проведенні аудиту порушення: у стислі строки провело автоматизацію бухгалтерського обліку із застосуванням комп’ютерної програми «ІС-ПРО», з метою взяття на облік виявлених лишків ініціювало перед ДСАУ внесення змін до кошторису тощо.

Отримавши наприкінці грудня наказ щодо зміни розпорядників бюджетних коштів, територіальне управління вже 13 січня забезпечило виплату авансу суддям і працівникам установи. А це потребувало величезних зусиль, оскільки до цього часу використовувалося різне програмне забезпечення. Дотепер не було жодної затримки зарплати та інших нарахувань суддям і працівникам апарату не тільки господарського, а й місцевих загальних судів.

Що стосується контролю за видатками на заробітну плату, то за погодженням з господарським судом територіальне управління провело розрахунок відповідних витрат, де були зазначені й відсотки стимулюючих виплат. При цьому теруправління не зменшувало зазначених у розрахунку відсотків, а навіть збільшувало їх.

Уся інформація щодо фінансового та матеріально-технічного забезпечення суду доводилася до відома керівництва своєчасно та в повному обсязі. Висновок про позбавлення суду можливості контролювати свої видатки абсолютно не відповідає дійсності. Як і те, що суд позбавлений можливості розподіляти видатки та подавати пропозиції до кошторису.

Контроль, а не дублювання

Що стосується контролю за підготовкою та поверненням без оплати договорів із завищеними цінами, то така політика була сформована ТУ із часу його утворення. Дана форма роботи використовується щодо всіх судових установ регіону та сприяє максимальній економії бюджетних коштів.

Аналіз показує, що придбання товарно-матеріальних цінностей великими партіями (централізовано) у рамках допорогових та післяпорогових закупівель забезпечує значну економію. Більшість важливих для діяльності господарського суду договорів уклали саме працівники теруправління. Це при тому, що в суді функціонує відділ планування та господарського забезпечення, що налічує 5 працівників.

Навряд чи можна вважати зайвим і нераціональним дублюванням ведення обліку матеріальних цінностей. Адже відповідно до Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів суб’єктів державного сектору, затверджених наказом Міністерства фінансів від 23.01.2015 №11, ведення складського обліку за місцем зберігання матеріальних цінностей є обов’язковим, і для спеціалізованих судів у тому числі. В усіх місцевих загальних судах такий облік ведеться. При цьому ці обов’язки покладені не на відділ, а на  одного працівника апарату, навіть в установах, де кількість суддів значно перевищує штат господарського суду.

Раціональне й нераціональне

Так, можна погодитися, що доставка кур’єром документів до теруправління є нераціональним використанням робочого часу працівників господарського суду. Але це виключно ініціатива керівництва установи. Адже за наявності засобів електронного та факсимільного зв’язку немає необхідності особисто приносити кожен документ до управління. Як же із цим справляються суди, розташовані за 100 км від обласного центру?

Стосовно думки про те, що зміна розпорядника бюджетних коштів «є нераціональним та неефективним способом матеріально-технічного забезпечення суду». Наведу лише один приклад «раціонального» використання бюджетних коштів судом. Він наполягав на збільшенні швидкості Інтернету з 50 до 100 Мб/с (саме це й стало причиною тимчасового «уперше за 15 років» від’єднання від мережі). Швидкість Інтернету в місцевих загальних судах області — до 30 Мб/с, і цього цілком достатньо для роботи автоматизованої системи документообігу та проведення судових засідань у режимі відеоконференцзв’язку.

Наприклад, у Вінницькому міському суді зі штатною чисельністю 43 судді швидкість Інтернету — 30 Мб/с. Усі зали судових засідань працюють у штатному режимі, без перебоїв, нарікань на швидкість Інтернету немає. Штатна чисельність господарського суду становить 12 суддів.

Витрати на Інтернет у 29 місцевих загальних судах (разом узятих) дорівнюють 5000 грн. на місяць, а в господарському суді — 2000 грн., що в 11 разів перевищує середню вартість послуг з розрахунку на один суд.

Передбачення щодо суттєвого розширення штату теруправлінь навряд чи здійсниться. ДСАУ такого рішення не приймала, і наразі невідомо, наскільки будуть збільшені штатні розписи теруправлінь. Наприклад, за час експерименту штат ТУ ДСА у Вінницькій області не розширився й  жодної посади в господарському суді не скоротили.

Теруправління успішно забезпечує діяльність 29 місцевих загальних судів (176 суддів та 769 працівників апарату). Тож обслуговування ще двох судів не вплине на якість нашої роботи, хоча й потребуватиме збільшення штатної чисельності працівників у межах 2—3 одиниць.

Нині єдина об’єктивна причина, що сповільнює оплату товарів, робіт або послуг, — це проведення у визначені законом «Про публічні закупівлі» строки тендерних закупівель (допорогових та післяпорогових). Все інше — суб’єктивні оцінки, що мають на меті повернути можливість самостійно вирішувати питання фінансово-господарської діяльності.

Перші підсумки

Враховуючи вищевикладене, я вважаю, результати експерименту мають обговорюватися на рівні Вищої ради правосуддя та ДСАУ, а не в кулуарах господарського судочинства. На мою думку, даний пілотний проект довів, що зміна розпорядника бюджетних коштів:

• оновила порядок фінансування господарського суду, однак забезпечення його потреб здійснюється належним чином і в повному обсязі;

• не вплинула на незалежність та неупередженість суддів;

• забезпечила економію бюджетних коштів, передбачених на оплату товарів, робіт та послуг, завдяки тендерним закупівлям та системі Prozоrro;

• вивела на вищий рівень господарську діяльність суду та забезпечила належний облік матеріальних цінностей;

• значно зменшила навантаження на керівництво та апарат суду.

Зміна розпорядника бюджетних коштів викликала резонанс серед представників господарських та адміністративних судів. Однак почасти вони досить суб’єктивно та однобоко аналізують результати даних змін. І це передбачувано, адже іn propria causa nemo judex (ніхто не може бути суддею у власній справі).

Головне те, що закон є закон і його треба виконувати. Переконаний: територіальні управління виконають поставлене завдання. А плідна співпраця зі спеціалізованими судами дозволить це зробити на найвищому рівні.