У ВСС розповіли, як вирішити проблему розмежування юрисдикцій

Проблема розмежування компетенції суду існує в багатьох країнах. В Україні це перш за все пов’язано із відсутністю єдності термінології у законодавстві. У ВСС пояснили, як це питання вирішується у проектах нових процесуальних кодексів.

Про це під час конференції в Києво-Могилянській академії розповів секретар Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ Дмитро Луспеник, який є членом робочої групи при Президентові з реформування процесуального законодавства, передає «Закон і Бізнес».

У його доповіді йшлося про гостродискусійне питання у доктрині та практиці щодо розмежування предметної юрисдикції загальних і спеціалізованих судів та його вирішення у проектах процесуальних кодексів.

«Інститут судової юрисдикції є фундаментальним з точки зору забезпечення доступності правосуддя у цивільних справах та реалізації повноти судової влади, яка відбивається у забезпеченні кожному рівних можливостей у здійсненні права на судових захист», — констатує суддя ВСС.

Д.Луспеник також зазначив, що Європейський суд з прав людини приділяє увагу питанням судової юрисдикції та розмежуванню її видів у контексті принаймні двох статей: п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Секретар пленуму ВСС пояснює, що звернення не в той суд, який за законом уповноважений розглядати по суті правову вимогу заявника у цивільному, господарському чи адміністративному процесі тягне за собою негативні для нього наслідки, оскільки неналежний суд не зможе здійснити захист порушеного права. Результатом відсутності чітко визначених законодавцем правил компетенції є проблема доступності правосуддя.

«Варто зазначити, що сьогодні законодавство не містить чітких критеріїв, які б дозволяли віднести ту чи іншу справу до певного виду юрисдикції, що, по-перше, створює складнощі у реалізації особою права на судовий захист та порушує її право на доступ до суду та, по-друге, призводить до зниження ефективності цивільного судочинства через неправильне застосування судами процесуальних норм, що регулюють інститут судової юрисдикції», — пояснив суддя.

Він нагадав, що традиційним є виокремлення двох критеріїв для розмежування юрисдикції цивільних, господарських та адміністративних судів, якими є: а) суб’єктний склад; б) характер спірних правовідносин. Проте, незважаючи на певний рівень усталеності зазначених критеріїв, вони однак не дозволяють подолати усі колізії юрисдикцій, що виникають на практиці.

Говорячи про інститут юрисдикції у проектах процесуальних кодексів, Д.Луспеник зазначив, що проект ЦПК цей недолік усуває і розмежування юрисдикції між спеціалізованими і загальними судами відбуватиметься лише за одним критерієм – це предметний або характер спору, який дозволить уникнути конфлікту юрисдикції.

Він зауважив, що нові процесуальні кодекси потрібні не лише для того, щоб запрацював новий Верховний Суд, а й для всього судочинства, для всіх судових інстанцій, адже процесуальними кодексами «упорядковується» судовий процес, встановлюються нові стандарти та правила судочинства.

На думку секретаря Пленуму ВСС, ідеальний процесуальний кодекс повинен визначатися певною системністю, узгодженістю, взаємопов’язаністю та уніфікованістю його норм як у самому кодексі, так і щодо певних інших процесуальних кодексів. Саме таким хочуть бачити процесуальний кодекс як всі судді, так і громадяни.

У підтвердження цього Д.Луспеник зауважив, що з часу прийняття нового ЦПК у 2004 році до нього вже внесено 69 змін і доповнень, було кілька рішень КСУ щодо офіційного тлумачення його норм.  Зазначене є однією з причин відсутності єдності судової практики.

У цьому зв’язку він розповів, чим відрізняється проект нового ЦПК та чи варто чекати українцям європейського рівня захисту прав.

«Насамперед ми матимемо концептуальні новації, які підказала судова практика і процесуальні інституції та які вже давно й доволі успішно застосовуються в інших країнах. А також: чіткі розмежування юрисдикцій між судами різних спеціалізацій з урахуванням об’єднання з похідними вимогами іншої юрисдикції; через зміну формули ст. 124 КУ (т.з. всеосяжність судової юрисдикції) вводяться фільтри доступу до суду, у т.ч. й щодо інституту перегляду судових рішень, оскільки  суд повинен вирішувати правові питання, а не сутяжницькі безспірні питання; компенсацією цьому є розширення сфери способів судового захисту; уніфіковуються принципи доказування й удосконалена процедура розкриття доказів; закладаються основи «електронного суду»; інститут зустрічного забезпечення позову; спрощуються судові процедури; визначено критерії зловживання процесуальними правами та, як на мою думку, запроваджено дієві механізми протидії цим процесуальним диверсіям; розширення та посилення альтернативних способів вирішення спорів (медіація); широкий набір інструментів судової підтримки міжнародного арбітражу і третейського суду та інші», — розповів Д.Луспеник.

Закон і Бізнес