Угода про права

Укладання корпоративного договору є доцільним у будь-якій юрособі, де є два та більше учасників

Запровадження на законодавчому рівні інституту корпоративного договору в товариствах з обмеженою відповідальністю та акціонерних товариствах — прогресивний крок. Однак говорити про ефективність його застосування на практиці в нашій країні поки що зарано.

Поштовх до розвитку

Ухвалення закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо корпоративних договорів» (№4470, наразі очікує підпису Президента) дозволяє суттєво розширити сферу застосування цього інституту та його можливості. Оскільки до прийняття акта укладення такого роду договорів було можливим лише в АТ тільки у випадках, якщо це передбачено статутом товариства (ст.29 закону «Про акціонерні товариства»).

Хоча й раніше прямої заборони на укладення корпоративних договорів в Україні не було. Проте судова практика визначала: у разі відхилення змісту таких договорів від норм законодавства суди застосовували імперативні норми, ігноруючи положення угоди.

Як наслідок, в українських реаліях корпоративний договір не мав дієвої сили та не міг гарантувати примусове виконання його положень, а тому не викликав довіри в підприємців, котрі були змушені створювати та підтримувати складну корпоративну структуру за участю іноземних холдингових компаній для укладення корпоративних договорів за кордоном і їх гарантованого примусового виконання.

Сьогодні ж завдяки новому закону учасники та акціонери господарських товариств отримали дієвий інструмент для врегулювання особливостей корпоративного управління, захисту прав інвесторів і розв’язання багатьох корпоративних конфліктів, а також запобігання майбутнім, навіть незважаючи на деякі законодавчі прогалини та огріхи.

Однак робити висновки, наскільки таке нововведення в нашій країні виявиться ефективним, ще зарано. Поки немає ні норм законодавства, які б установлювали порядок укладення та виконання договорів між акціонерами, ані практики застосування таких договорів у корпоративних відносинах.

Прийнятий закон не містить вичерпних відповідей на питання порядку укладання корпоративних договорів та має значні недоліки. Разом з тим нововведення в цілому мають позитивно вплинути на відносини між учасниками відносин та дати поштовх їх якісному розвитку.

Запровадження нового інституту створить багато юридичних питань щодо використання корпоративного договору в українських реаліях. Це, у свою чергу, сприятиме подальшому розвитку корпоративного права в юридичних фірмах.

Сфера застосування

Укладання корпоративного договору є доцільним для будь-якої юридичної особи (в нашому випадку — в ТОВ та АТ), в якій є два та більше учасників/акціонерів, незалежно від сфери діяльності. Адже корпоративні конфлікти можуть виникнути в будь-якій компанії.

Звичайно, корпоративний договір особливо необхідний для великих товариств, оскільки дозволяє вивести процес управління на якісно новий рівень, детально врегулювавши проблемні аспекти управління. Зокрема, укладення такого договору дозволяє уникнути потрапляння в глухий кут, коли прийняття будь-якого рішення загальними зборами або наглядовою радою є неможливим через відмінності позицій учасників/акціонерів, які володіють однаковою кількістю голосів (50/50). Обравши один із класичних методів виходу з таких ситуацій (російська рулетка, техаський метод, голландський аукціон) або прописавши свій варіант дій, підприємці запобігають виникненню можливих проблем та забезпечують безперебійну роботу підприємства.

Крім того, особливо актуальним застосування цього інституту є в компаніях із великою кількістю міноритарних учасників, які шляхом укладання корпоративного договору мають можливість узгодити свої дії для забезпечення власних інтересів у відносинах із мажоритарними акціонерами. Так само мажоритарії мають змогу укласти корпоративний договір для узгодження своїх дій з метою створення контрольного пакета акцій та розроблення єдиного підходу до управління компанією.

Корпоративний договір дає можливість детально врегулювати порядок продажу часток та акцій, обмежити розпорядження акціями компанії, будь-які інші питання, пов’язані з управлінням та голосуванням з певних питань (додаткові порівняно з положеннями статуту умови призначення та звільнення директора та членів виконавчого органу товариства та/або додаткові умови для прийняття тих чи інших рішень, особливий порядок їх ухвалення загальними зборами, порядок скликання зборів/засідань відповідного органу з метою запобігання конфліктним ситуаціям, а також домовитися про механізми розв’язання конфліктів у разі їх виникнення. Усе це дає змогу вивести процес управління компанією на якісно новий рівень.

Ризики перебільшені

Деякі юристи, посилаючись на закордонний досвід, зазначають, що інститут корпоративного договору, крім позитивних моментів, несе й певні загрози. Зокрема, він може бути використаний для утиску одних акціонерів/учасників іншими або навіть для рейдерського захоплення підприємства.

Такі ситуації, звичайно, можливі, все залежить від домовленостей, викладених в корпоративному договорі. Разом з тим не варто забувати, що така угода визначає не стільки права, скільки спосіб реалізації прав учасників/акціонерів товариства, тому ризик можна звести до мінімуму завдяки грамотному викладенню її положень.

Крім того, корпоративний договір є доволі гнучким інструментом, складається в простій письмовій форм. А тому може бути легко зміненим у зв’язку з досягненням нових домовленостей між сторонами. Зрозуміло, що документ не може містити всіх відповідей на питання, які виникають в учасників/акціонерів товариства. Саме тому, швидше за все, він буде неодноразово змінюватися та доповнюватися, можливо навіть перед голосуванням.

Лише для сторін

Також інколи висловлюються побоювання, що корпоративний договір, укладений між певними акціонерами/учасниками, стане обов’язковим для всіх членів товариства. Втім, у законі передбачено, що така угода обов’язкова тільки для її сторін. Для інших учасників/акціонерів і третіх осіб вона не має юридичної сили.

Тому порушення положень корпоративного договору не може бути підставою для визнання недійсним рішення загальних зборів, а договір, укладений учасником/акціонером усупереч положенням такої угоди, може бути визнаний недійсним, лише якщо буде доведено, що друга сторона знала або могла знати про положення корпоративного договору.

З одного боку, ця норма є логічною, зважаючи на конфіденційність корпоративного договору, адже відносини його окремих підписантів не повинні негативно впливати на рішення, прийнятті, наприклад, більшістю голосів на загальних зборах. З другого — припис не посилює значимості корпоративного договору, оскільки дозволяє стороні легко ухилитися від його виконання, незважаючи на пряму в ньому заборону, та, наприклад, укласти угоду про відчуження корпоративних прав. Цим самим підривається основна мета договору, яка полягає в установленні єдиного підходу до прийняття рішень.

Примусове виконання

Для захисту своїх прав та інтересів можна використовувати цивільні способи забезпечення зобов’язань і заходи цивільно-правової відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов’язань. Так, сторони корпоративного договору можуть передбачити, зокрема, штраф для учасника (засновника) за відсутність його на загальних зборах (не з поважних причин) або нарахування пені за несвоєчасну сплату своєї частини в статутному капіталі. Не відкидається також можливість передбачити умови, які надають учасникам (засновникам) право вимагати від порушника договору продажу їм своєї частини (частки) в статутному капіталі ТОВ за номінальною вартістю (у чітко встановлених випадках).

Крім того, у разі порушення стороною договору обов’язку придбати чи продати частку/акції за заздалегідь визначеною ціною та/або в разі настання визначених у договорі обставин зацікавлена сторона може подати позов про примусове виконання цього обов’язку шляхом зобов’язання сторони корпоративного договору придбати (продати) частку на умовах, ним визначених. Сторони договору повинні розробити механізми захисту від ухилення іншими учасниками від виконання обов’язків.

Отже, запровадження нового інституту на законодавчому рівні, безумовно, є кроком у напрямку світової практики. Те, наскільки він стане ефективним та як масово застосовуватиметься з урахуванням вітчизняної специфіки, залежить від самих суб’єктів господарювання й національних судів.

ОПИТУВАННЯ «ЗіБ»

З якими проблемами можуть стикнутися власники акцій/часток, які спробують застосувати нововведення?

Соломія СЛИЖУК, 
юрист ЮК «Пронін та партнери»:

— У світовій практиці корпоративний договір давно став дієвим засобом регулювання та захисту прав учасників товариства. Де-факто укладення такого роду угод уже існує на українському ринку.

Оскільки законодавча база не дає можливості суб’єктам господарювання кристалізувати свою роботу, впровадження в українське законодавство такого правового інструменту, як корпоративний договір, дає акціонерам/учасникам змогу закріпити норми, які дозволять їм визначити шляхи управління товариством на внутрішньому рівні.

Таким чином, вирішення важливих питань, що стосуються господарської діяльності, можна закріпити в договорі й не доводити розв’язання конфліктів до судового процесу, тим самим скорочуючи строки розгляду тих чи інших питань.

Галина ЗАГОРОДНЮК, 
партнер DLA Piper Україна:

— Саме відсутність таких договорів була основною причиною, чому вітчизняні власники бізнесу рідко структурували управління ним в Україні, натомість створювали холдинги за кордоном. Звичайно, перша причина — це недовіра до судової системи України. Друга, не менш важлива, — неможливість закріпити в договорі домовленості між партнерами щодо управління компанією.

Не виключаю, що товариства, які почнуть укладати корпоративні договори, стикнуться з проблемами застосування нових норм на практиці. Концепції нові й незвичні — хтось не буде готовий сприйняти їх миттєво. Проте не думаю, що укладання таких договорів погіршить ситуацію, наприклад призведе до збільшення рейдерських атак тощо. Навпаки, можливість укладення таких договорів за участі кредиторів покращить дисципліну виконання зобов’язань.

Анастасія НГУЄН, 
юрист ЮФ «Юрлайн»:

— При виборі місця заснування компанії українське право важко назвати зручним не тільки через обмеження валютного контролю й заплутаність податкового законодавства, а й через негнучкість корпоративного управління. Тож розширення арсеналу корпоративного регулювання за рахунок спочатку конструкції похідного позову, а тепер — корпоративного договору є позитивною тенденцією.

Проте, з одного боку, суперечливими вбачаються положення про конфіденційність корпоративного договору, а з другого — про можливість його визнання недійсним тільки у випадках, якщо буде доведено, що інша сторона знала або мала знати про передбачені обмеження. Таким чином, при повній забороні розкриття змісту корпоративного договору, який діє за умовчанням, потерпіла сторона може зіткнутися з труднощами при доведенні несумлінності обох сторін договору, укладеного на порушення корпоративного договору, та при визнанні його недійсним, що веде до обмеження можливостей реалізації корпоративного договору.

Ще одним неоднозначним моментом є поширення дії такого договору на осіб, які придбали акції/частку в сторони корпоративного договору, а також на потенційних покупців. Закон не забороняє долучення третіх осіб, але долучення потенційного покупця акцій/часток буде ускладнено, якщо корпоративний договір не містить спеціального застереження, а також коли сам він конфіденційний.

Наталія СПИРИДОНОВА, 
старший юрист практики злиттів і поглинань та корпоративного права ЄПАП Україна:

— На жаль, закон обмежився визнанням загальної можливості застосування корпоративних договорів та закріпленням їх рамкового регулювання.

Нечіткі формулювання залишають без відповіді важливі питання щодо функціонування корпоративних договорів, серед яких можливість змінювати кворум і показники кваліфікованої більшості. Наприклад, чи вправі сторони корпоративного договору встановити підвищений кворум або домовитися про одностайне голосування замість голосування за принципом кваліфікованої більшості? Незрозуміло, чи будуть такі домовленості підпадати під «голосування в спосіб, визначений договором», або під «інші дії, пов’язані з управлінням товариством», як установлено новим законом.

Через неврегульованість багатьох питань функціонування корпоративних догорів, а також імперативність загальних норм корпоративного управління, введення цього інституту може виявитися лише символічним кроком та призвести на практиці до дуже незначного використання корпоративних договорів або порушення прав міноритаріїв чи учасників/акціонерів, які не є сторонами корпоративного договору.

Олена БУГАЙОВА, 
юрист київського офісу АФ «Династія»:

— Нарешті корпоративний договір стає частиною і правової реальності України. Раніше вже була спроба ввести договір в корпоративне право, однак лише щодо акціонерних товариств (ст.29 закону «Про акціонерні товариства»), але через відсутність чіткого законодавчого визначення та єдиної позиції судів механізм не набув поширення.

Віддамо належне: закон (№4470) ураховує попередні прорахунки, є досить зрозумілим з точки зору використання та позитивно сприймається в юридичних колах. Проте про його ефективність говорити зарано, все залежатиме від судової практики.