Знищення під личиною очищення

ЄСПЛ має всі підстави визнати, що притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності набуло репресивного характеру

Вища рада правосуддя чи не щотижня звітує про відсторонення від посад суддів, які розглядали справи «активістів майдану». Це виправдовується нібито запитами суспільства, а насправді може призвести до підпорядкування судової влади, аж до її повного знищення.

Акт за сумнівним підписом

Початок розвалу судової системи почався у 2014 році — після ухвалення закону «Про відновлення довіри до судової влади в Україні». Ним утворювалася тимчасова спеціальна комісія, яка вирішувала питання, чи є в діях окремих суддів порушення присяги, а також чи є підстави для їх притягнення до відповідальності. Вельми сумнівний орган з не менш сумнівними повноваженнями.

Головна мета закону фактично полягала в помсті суддям, котрі виконували свої обов’язки під час подій, що відбувалися в Україні наприкінці 2013 — на початку 2014 років. Адже перевірка стосувалася лише тих, хто ухвалював у цей період певні рішення.

Якщо подивитися на зазначений акт з точки зору відповідності Основному Закону (дивно, що Конституційний Суд дотепер не висловився із цього приводу), то насамперед виникають сумніви щодо можливості його підписання в.о. Президента. Тобто особою, статус якої взагалі не визначений актом найвищої юридичної сили.

Більшість не погодиться із цим твердженням, посилаючись на ст.112 Конституції, яка визначає, що в разі дострокового припинення повноважень Президента виконання його обов’язків тимчасово покладається на Голову Верховної Ради. Однак покладання обов’язків не створює самої посади, а лише визначає певне функціональне виконання й делегування прав та обов’язків.

Таким чином, в Україні не існує та не могло існувати такої посади, як в.о. Президента. Тому закон «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» підписаний неповноважною особою. Саме цю обставину належним чином дослідить Європейський суд з прав людини, коли розглядатиме скарги суддів, які постраждали від реалізації акта.

Також викликає здивування й процедура розгляду заяв ТСК. Відповідно до ч.2 ст.2 закону «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) подаються юридичними або фізичними особами в письмовій формі.

Велику кількість таких заяв подав заступник Генерального прокурора Олег Бачун. Натомість посаду заступника не можна ототожнювати з посадою керівника юридичної особи. Відповідно до відомостей про юридичну особу її керівником є Генеральний прокурор, а не його заступник.

Покарання без констатації порушень

А чи може ВРП або її дисциплінарна секція взагалі розглядати питання про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності за рішення, ухвалені ними в той період?

Нагадаємо, що більшість справ, які дотепер розглядає дисциплінарна секція ВРП, стосуються притягнення осіб до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху та винесення ухвал про обрання запобіжного заходу щодо учасників масових заворушень 2013—2014 років.

Зупинимося на суддях, котрі розглядали клопотання про обрання запобіжного заходу стосовно осіб, підозрюваних у скоєнні злочину, відповідальність за який передбачено ч.2 ст.294 («Масові заворушення») Кримінального кодексу. Вказана категорія злочинів належить до особливо тяжких, тобто покарання пов’язане з позбавленням волі на строк від 8 до 15 років.

Що саме могли порушити судді, задовольняючи вказані клопотання? Насамперед відзначимо, що немає відомостей про жодну окрему ухвалу колегії суддів апеляційної інстанції, яка б таким чином відреагувала на порушення з боку слідчих судів під час винесення відповідних ухвал. Пояснення дуже просте: слідчі судді дотримувалися вимог чинного процесуального законодавства.

Аби виправдати розправу над ними, в ст.3 закону «Про відновлення довіри до органів судової влади України» поняття «масові заворушення» підмінили визначенням «масові акції протесту». Та чи правильно це з юридичного, а не політичного погляду?

Під активною участю в масових заворушеннях розуміється безпосереднє вчинення дій, вичерпний перелік яких наведено в диспозиції ч.1 ст.294 КК, а також виконання вказівок організаторів та залучення до цього інших осіб.

Наприклад, насильство над особою означає фізичний вплив на організм потерпілого, який полягає в заподіянні тілесних ушкоджень, побоях, позбавленні або обмеженні волі, зґвалтуванні, вбивстві тощо. Погроми — це виступи проти якоїсь групи населення, які супроводжуються руйнуванням і пограбуванням майна, насильницьким вигнанням людей, масовими вбивствами. Насильницьке виселення громадян — це примусові, поєднані із застосуванням насильства дії, внаслідок яких громадян примушують покинути займане житло чи взагалі виселитися з певного населеного пункту, місцевості.

Таким чином, масові акції протесту як законний спосіб вираження своїх поглядів аж ніяк не можна ототожнювати з масовими заворушеннями.

Разом з тим дії слідчого судді під час обрання запобіжного заходу чітко регламентовані законодавством. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може застосовуватися тільки у випадках, визначених у ч.2 ст.183 Кримінального процесуального кодексу. Підозра в скоєнні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання — до 15 років позбавлення волі, належить до цього переліку.

Суто особливий підхід

Вочевидь, ВРП — не той орган, який згідно з чинним законодавством може самостійно давати оцінку та аналізувати докази, на підставі яких ухвалювалися судові рішення, зокрема щодо обрання запобіжного заходу.

Якщо послідовно застосовувати підхід, який обрала для себе ВРП, то вона повинна відкривати дисциплінарні справи щодо всіх слідчих суддів, які обирали запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Навіть якщо в клопотанні йдеться про осіб, які підозрювались у скоєнні вбивств та інших особливо тяжких злочинів. Інакше особливий підхід до окремих суддів з боку ВРП та її дисциплінарних палат набуватиме репресивного характеру.

Україна вже визнана винною в недотриманні гарантій, передбачених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, щодо представників вітчизняної судової системи. Зокрема — у рішеннях ЄСПЛ у справах «Олександр Волков проти України», «Куликов та інші проти України». Можна бути впевненим, що аналогічні порушення Страсбург констатує й у випадках із ганебним голосуванням 29.09.2016 у Верховній Раді, і з репресіями щодо суддів, які вже відбулися та відбуваються сьогодні. Принаймні для цього є всі підстави…