Рада суддів України

Рішення

3 березня 2017 року            м.Київ              №16

Щодо розгляду звернення суддів, які обіймають штатні посади в місцевих загальних судах Донецької та Луганської областей, що припинили роботу

Заслухавши та обговоривши інформацію члена Ради суддів Б.Моніча щодо розгляду колективного звернення суддів, які обіймають штатні посади в місцевих загальних судах Донецької та Луганської областей, що припинили свою роботу, а також суддів судів Автономної Республіки Крим та м.Севастополя, у тому числі стосовно прикріплення таких суддів до інших судів того ж рівня й спеціалізації в іншій місцевості та виплати суддівської винагороди, Рада суддів

ВСТАНОВИЛА:

Відповідно до рішення РСУ від 4.02.2016 №11 були здійснені заходи для забезпечення гарантій незалежності суддів, які обіймають штатні посади в місцевих загальних судах Донецької та Луганської областей, що припинили свою роботу, а також суддів судів Автономної Республіки Крим та м.Севастополя, у тому числі стосовно прикріплення таких суддів до інших судів того ж рівня й спеціалізації в іншій місцевості та виплати суддівської винагороди.

На підставі вказаного рішення РСУ судді із судів, розташованих:

• в зоні проведення антитерористичної операції, робота яких припинена, прикріплені до Рубіжанського міського суду Луганської області та Слов’янського міського суду Донецької області з виплатою суддівської винагороди;

• на окупованій території Автономної Республіки Крим та м.Севастополя,  прикріплені до Господарського суду Київської області та Господарського суду м.Києва з виплатою суддівської винагороди.

30 вересня 2016 року набув чинності закон «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VIII.

Відповідно до абз.3 п.34 розд.ХII «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного закону суддя, який був прикріплений до іншого суду за рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів відповідно до п.10 розд.II «Прикінцеві та перехідні положення» закону «Про забезпечення права на справедливий суд», вважається прикріпленим до такого суду до дня прийняття ВККС рішення про його відрядження. Строк такого прикріплення не може перевищувати шість місяців з дня набрання чинності цим законом.

Отже, відповідно до даної норми закону строк прикріплення сплине 30 березня 2017 року.

Незважаючи на закінчення строку прикріплення судді до відповідного суду, він не втрачає права на отримання посадового окладу за період з дня закінчення строку такого прикріплення.

Наведене прямо випливає з абз.2 п.34 розд.ХII «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного закону, який передбачає, що суддя, який був прикріплений до іншого суду за рішенням ВККС, має право на отримання посадового окладу за період з дня закінчення строку такого прикріплення до дня прийняття ВККС рішення про його відрядження.

Разом з тим закон не визначає механізму та джерел виплати посадового окладу таким суддям, а це безпосередньо пов’язане з питаннями правового та соціального захисту суддів Донецької та Луганської областей, АРК, які займають штатні одиниці в судах, робота яких припинена.

У цих підстав норми даного закону породжують правову невизначеність статусу суддів, які займають штатну одиницю в структурі суду, розташованого на непідконтрольній території України, після спливу шестимісячного строку з дня набрання чинності цим законом, тобто після 30.03.2017.

Нині у встановленому законом порядку не вирішено питання щодо призначення, переведення чи відрядження таких суддів до іншого суду.

Згідно з пп.1 та 2 розд.III Порядку відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації (як тимчасового переведення), затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 24.01.2017 №54/0/15-17, розгляд питання щодо внесення подання про відрядження судді здійснюється ВККС не пізніше ніж за 30 днів із дня одержання повідомлення Державної судової адміністрації. Оголошення про призначення до розгляду питання щодо внесення подання про відрядження судді у зв’язку з неможливістю здійснення правосуддя розміщується на офіційному веб-сайті ВККС.

ВККС призначено до розгляду питання щодо внесення подання про відрядження суддів до іншого суду того самого рівня і спеціалізації для здійснення правосуддя.

Засідання комісії з вказаного питання відбудуться 13.03.2017.

Разом з тим існують обґрунтовані побоювання, що визначені законодавством процедури переведення суддів не будуть завершені в строк до 30.03.2017.

У частині призначення суддів (обрання безстроково) п.30 розд.XII «Прикінцеві та перехідні положення» закону встановлено, що матеріали та рекомендації ВККС про обрання суддів безстроково, щодо яких на день набрання чинності цим законом Верховною Радою рішення не прийнято, направляються ВР до ВРП протягом десяти днів з дня набрання ним чинності. ВРП на своєму засіданні у пленарному складі вирішує питання щодо кожного судді про його призначення або відмову в призначенні з одночасним поверненням матеріалів ВККС.

Абзацом 5 п.13 розд.ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону «Про Вищу раду юстиції» матеріали та рекомендації ВККС про обрання суддів безстроково, щодо яких на день набрання чинності законом «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» рішення не прийнято, розглядаються ВРП в порядку, встановленому гл.2 розд.II цього закону.

Главою 2 розд.ІІ, передбачено, що ч.2 ст.36 закону «Про Вищу раду правосуддя» визначено, що ВРП ухвалює рішення щодо внесення Президентові подання про призначення судді на посаду за результатами розгляду рекомендації ВККС, до якої обов’язково додається особова справа (досьє) кандидата на посаду судді.

Нині матеріали суддів, які тривалий час чекають на призначення (обрання) чи переведення, також нерозглянуті.

Таким чином, у зв’язку з тривалістю процедури обрання (призначення) безстроково, вирішення питання про відрядження, переведення знову може повторитися ситуація з невиплатою зазначеним вище суддям суддівської винагороди, яка єдиним засобом існування.

Відповідно до ч.2 ст.135 закону «Про судоустрій і статус суддів»: «Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом». Таке ж правило закріплено і в п.3 розд.V, пп.1, 3 розд.VI Порядку відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації.

Судді, про яких іде мова, свого часу були зараховані до штатів відповідних судів, вони не були звільнені в установленому законом порядку і не втратили статуу судді.

Разом з тим норма абз.2 п.34 розд.ХII «Прикінцеві та перехідні положення» також обмежує їхні права, оскільки граничним строком отримання суддівської винагороди визначає день прийняття ВККС рішення про відрядження. Натомість між цією подією та до моменту зарахування судді до штату нового суду може минути значний проміжок часу. При цьому відповідна особа продовжуватиме перебувати у статусі судді.

Подібна ситуація вже мала місце до прийняття Радою суддів рішення від 4.02.2016 №11, коли таким суддям не виплачувалась суддівська винагорода.

Конституційний Суд неодноразово висловлював свою правову позицію стосовно забезпечення гарантій незалежності суддів, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 1.12.2004 №19-рп/2004, від 11.10.2005 №8-рп/2005, від 22.05.2008 №10-рп/2008.

Згідно із зазначеними рішеннями КС визначені Конституцією та законами гарантії незалежності суддів є невід’ємним елементом їх статусу та поширюються на всіх суддів України. Такими гарантіями є, в тому числі, надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівської винагороди, пенсії, щомісячного довічного грошового утримання тощо).

Особливу увагу слід акцентувати на правовій позиції Конституційного Суду, згідно з якою грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу.

Незважаючи на рівний статус усіх суддів перед законом, сьогодні частина суддів потрапила до якоїсь нової, окремої категорії — суддів, які можуть не отримувати суддівської винагороди. Зазначені обставини розмежували суддів на дві категорії: тих, хто отримує суддівську винагороду, та тих, хто змушений виживати, залишившись при цьому як без житла, так і без засобів для існування.

Разом з тим законодавчі обмеження щодо можливості отримувати матеріальні блага за рахунок інших джерел унеможливлюють здійснення останніми будь-якої іншої діяльності та де-факто ставлять суддів перед вибором: або залишатися в статусі судді, не отримуючи суддівської винагороди протягом невизначеного періоду, або подавати заяву про звільнення з посади судді, що порушує базові гарантії незалежності суддів.

Законодавець, у цілому дотримуючись гарантій незалежності суддів, на законодавчому рівні не передбачив можливості та випадків, за яких було б здійснено розмежування та віднесення частини суддів до категорії позбавлених можливості отримувати суддівську винагороду.

Швидко змінюючись, життєві обставини обумовили виникнення нових правовідносин, які не були врегульовані законодавством. Це є сучасним викликом для судової системи та перевіркою на здатність оперативно та ефективно приймати рішення та знаходити механізми запобігання негативним наслідкам порушення передбачених Конституцією гарантій незалежності суддів. Чинне законодавство не завжди встигає прямо передбачати та регулювати нові правовідносини. Разом з тим існування загальних засад та органів суддівського самоврядування забезпечує можливість розраховувати на своєчасне розв’язання будь-яких конфліктних обставин, що виникають, та запобігти порушенню прав суддів.

Тобто через законодавчу прогалину не забезпечується захист прав суддів, які залишилися вірними присязі українському народу та, незважаючи на втрату житла та інших соціальних благ, разом з членами своїх родин переїхали на іншу територію України з метою продовжити працювати на благо України.

За умови законодавчих обмежень щодо сумісництва та наявного незаконного поділу суддів на категорії виникає нагальна потреба вирішення відповідної ситуації з дотриманням основних конституційних засад.

Особливу увагу слід звернути на правову позицію КС, згідно з якою статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Таким чином, порушення статусу судді та невиплата суддівської винагороди становлять триваюче й грубе порушення принципу верховенства права, що, у свою чергу, потребує негайного вирішення не тільки засобами законотворчої діяльності, а й шляхом прийняття інших рішень, спрямованих на приведення даної ситуації до стандартів, за яких у повному обсязі буде дотримано принцип верховенства права та незалежності суддів.

Обмеження прав суддів, які не здійснюють правосуддя у зв’язку з обставинами, що не залежать від них, а так само відсутність законодавчо визначеного порядку їх захисту, є неприпустимим та порушує гарантії їх незалежності, передбачені як Конституцію, так і низкою міжнародно-правових актів.

Здійснення державою фінансування судів має відбуватися тільки через державний бюджет шляхом окремого визначення в ньому видатків на утримання судів (ч.1 ст.130 Конституції).

Відповідно до п.1 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями №№40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї від 29.11 та 13.12.85, «незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни; усі державні та інші установи зобов’язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її».

Згідно з ч.2 ст.1 Загальної (Універсальної) хартії судді незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства, що відповідає вимогам закону. Незалежність є неподільною. Будь-які інституції чи органи влади як на національному, так і на міжнародному рівні повинні поважати, захищати та охороняти цю незалежність.

Звуження матеріальних гарантій для суддів у цілому призводить до порушення права особи на справедливий судовий розгляд.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26.04.2006 у справі «Зубко та інші проти України» зазначено, що, на думку суду, неспроможність держави вчасно виплачувати суддям виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску та впливу на поведінку (п.68). Також ЄСПЛ дійшов висновку, що неспроможність гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, в якій вони залишились, порушують справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном (п.69).

Пункт 42 вказаного рішення також містить витяг з пояснювального меморандуму до рекомендації Комітету міністрів №(94)12 «Незалежність, дієвість та роль суддів», у п.29 якого зазначено, що статус та винагорода є важливими факторами, які визначають належні робочі умови. Статус суддів повинен відповідати високому становищу їх професії, і їх винагорода має становити достатню компенсацію за їх тягар обов’язків. Ці фактори є невід’ємними умовами незалежності суддів, особливо для розуміння важливості їх ролі як суддів, що виражається у вигляді належної поваги та адекватної фінансової винагороди.

Отже, забезпечення державою достойної оплати праці судді є запорукою дотримання гарантій права особи на розгляд справи незалежним і безстороннім судом та збереження справедливого балансу між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права особи.

Статтею 151 закону визначено, що ДСАУ є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

ДСАУ здійснює функції головного розпорядника коштів державного бюджету щодо фінансового забезпечення діяльності судів (ч.3 ст.148 закону).

Згідно з чч.1 та3 ст.126 закону для захисту професійних інтересів суддів та вирішення питань внутрішньої діяльності судів в Україні діє суддівське самоврядування. До питань внутрішньої діяльності судів належать питання організаційного забезпечення судів та діяльності суддів, соціальний захист суддів та їхніх сімей, а також інші питання, що безпосередньо не пов’язані зі здійсненням правосуддя.

Відповідно до ст.133 закону РСУ розглядає питання правового захисту суддів, соціального захисту суддів та їхніх сімей, приймає відповідні рішення з цих питань, розробляє та організовує виконання заходів щодо забезпечення незалежності судів і суддів, поліпшення стану організаційного забезпечення діяльності судів.

З огляду на зазначене РСУ дійшла висновку про необхідність збереження порядку отримання суддівської винагороди окремими суддями, які займають штатну посаду в місцевих загальних судах Донецької та Луганської областей, що припинили свою роботу, судах Автономної Республіки Крим, м.Севастополя та строк прикріплення яких спливає 30.03.2017.

На підставі викладеного, відповідно до ст.124, ч.8 ст.133 закону «Про судоустрій і статус суддів» та положення про РСУ, затвердженого позачерговим X з’їздом суддів 16.09.2010 (зі змінами), РСУ

ВИРІШИЛА:

1. Звернути увагу ДСАУ, що право на отримання суддівської винагороди в розмірі посадового окладу зберігається після спливу 30.03.2017 строку прикріплення за суддями:

— місцевих загальних судів Донецької області, які були прикріплені до Слов’янського міськрайонного суду Донецької області;

— місцевих загальних судів Луганської області, які були прикріплені до Рубіжанського міського суду Луганської області;

— суддів судів Автономної Республіки Крим та м.Севастополя, які були прикріплені до Апеляційного суду Київської області, Господарського суду м.Києва, Господарського суду Київської області.

2. Право на отримання суддівської винагороди за вищевказаними суддями зберігається з 30.03.2017 та до моменту:

— переведення на посаду судді до іншого суду в порядку, передбаченому законом «Про судоустрій і статус суддів» (в тому числі відрядження як тимчасового переведення);

— звільнення судді з посади в порядку, передбаченому законом «Про судоустрій і статус суддів»;

— вирішення питання щодо правового та соціального захисту суддів Донецької, Луганської областей, Автономної Республіки Крим та м.Севастополя в законодавчому порядку.

3. Рекомендувати головам Апеляційного суду Київської області, Слов’янського міськрайонного суду Донецької області, Рубіжанського міського суду Луганської області, Господарського суду м.Києва та Господарського суду Київської області видати відповідні накази щодо фінансового забезпечення вищезазначених суддів у частині виплати їм посадового окладу судді.

4. ДСАУ забезпечити асигнування на виплату суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу (у разі перебування у відпустці) за період, визначений п.2 резолютивної частини цього рішення.

5. Виплати суддям здійснити, відповідно, Територіальному управлінню ДСАУ в Донецькій області через Слов’янський міськрайонний суд Донецької області, Територіальному управлінню ДСАУ в Луганській області через Рубіжанський міський суд Луганської області, Апеляційному суду Київської області, Господарському суду м.Києва, Господарському суду Київської області відповідно.

6. Звернутися до ДСАУ, ВККС, ВРП з вимогою в межах наданих їм повноважень якнайшвидше вирішити питання щодо зазначених у цьому рішенні суддів шляхом обрання безстроково, переведення на посаду судді до іншого суду в порядку, передбаченому законом «Про судоустрій і статус суддів» (в тому числі відрядження як тимчасового переведення), або звільнення з посади в порядку, передбаченому законом «Про судоустрій і статус суддів».

Голова                 В.СІМОНЕНКО