Тестування тестів

У повному переліку питань для кандидатів на посади у ВС виявлені нові двозначності та неточності у формулюваннях

Оприлюднений 20 січня Вищою кваліфікаційною комісією суддів повний перелік питань для анонімного письмового тестування кандидатів до Верховного Суду спричинив новий шквал обговорень і дискусій. ВККС урахувала частину зауважень до тестів, обнародуваних наприкінці 2016 року: одні питання вилучені, інші відкориговані. Натомість додаткові питання, що з’явились у переліку, теж викликали сумніви в їх однозначності.

Перегляд за нововиявленими обставинами

Тепер у тестах для кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів у касаційних судах міститься по 1000 питань, в яких змішалися:

• раніше оприлюднені для всіх кандидатів загальні питання з конституційного права, антикорупційного законодавства, а також щодо застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;

• дещо оновлені питання, які враховують спеціалізацію касаційного суду, до якого прагне потрапити кандидат;

• досить значна кількість нових питань.

Серед останньої групи викликає подив, наприклад, питання №511 (з  переліку для кандидатів до Касаційного господарського суду): «У разі ухвалення місцевим господарським судом рішення у справі, яке було скасоване апеляційним судом та залишено без змін ухвалою касаційного суду, заява про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами має подаватися до...»

Зі змісту питання вбачається, що про «залишення без змін» касаційною інстанцією винесено «ухвалу», однак згідно з стст.111⁹, 111¹¹ Господарського процесуального кодексу касаційна інстанція має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін тільки за результатами розгляду касаційної скарги. І за наслідками розгляду приймає саме постанову, а не ухвалу…

Крім того, побудова питання уможливлює двояке сприйняття словосполучення «залишено без змін ухвалою касаційного суду». Його можна зрозуміти таким чином, що за наслідками касаційного перегляду залишено без змін рішення місцевого суду або вердикт апеляційної інстанції про скасування рішення місцевого суду. Проте від правильного сприйняття фабули цього питання з огляду на приписи ст.114 ГПК безпосередньо залежить і правильність відповіді.

«Стрибкова» касація

Непорозуміння можуть виникнути в кандидатів також і з питанням №517: «У разі якщо касаційну скаргу на судове рішення місцевого господарського суду надіслано через апеляційний господарський, суд касаційної інстанції...»

З огляду на положення стст.109, п.2 ч.1 ст.111³ ГПК, а також роз’яснення, викладені в п.1 постанови пленуму Вищого господарського суду «Про деякі питання практики застосування розділу XII¹ Господарського процесуального кодексу України» від 24.10.2011 №11, жодної проблеми в тому, що скарга надіслана через апеляційний (як і місцевий) суд немає. Можливо, акцент має бути зроблений на тому, що касаційна скарга подана на рішення саме місцевого суду. Адже зі змісту питання не видно, щоб таке рішення було предметом перегляду в апеляційному порядку. А ГПК наразі не передбачає можливості «стрибкової» касації, оскільки оскарженню підлягають лише ті судові рішення, які були предметом перегляду в апеляційному порядку.

При цьому згідно з роз’ясненнями, викладеними в зазначеній постанові пленуму ВГС №11, якщо касаційну скаргу подано на рішення чи ухвалу місцевого господарського суду, які не переглядалися в апеляційному порядку, то відповідні обставини виключають їх перегляд у касаційному порядку. У таких випадках ВГС відмовляє в прийнятті скарги й виносить із цього приводу відповідну ухвалу з посиланням на стст.107, 111¹³ ГПК.

Проте, можливо, на це питання потрібно дивитися простіше, і правильна відповідь: «Виносить ухвалу про прийняття касаційної скарги до провадження».

Скарга «з іноземним елементом»

Неоднозначним є й питання №518: «У разі якщо при поданні касаційної скарги на судове рішення господарського суду особа не подала доказів надсилання її копії іншій стороні, але надала відповідні копії суду та заявила клопотання про надсилання, суд…»

З першого погляду може видатися, що з огляду на приписи ст.111¹, п.3 ч.1 111³ ГПК правильна відповідь: «Виносить ухвалу про повернення касаційної скарги». Проте, якщо взяти до уваги правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 15.04.2008 №7/296-07-7795, роз’яснення президії ВГС «Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій» від 31.05.2002 №04-5/608 та інформаційний лист ВГС «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у І півріччі 2008 року» від 13.08.2008 №01-8/482, із загального правила, сформульованого в ГПК у вигляді імперативного обов’язку особи, яка подала касаційну скаргу, надіслати іншій стороні копію касаційної скарги, є винятки.

Так, згідно з ст.5 Угоди про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.92, укладеною урядами держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав (набула для України чинності 19.12.92), компетентні суди та інші органи держав — учасниць СНД зобов’язуються надавати взаємну правову допомогу. Це включає вручення, пересилання документів і виконання процесуальних дій, зокрема проведення експертизи, заслуховування сторін, свідків, експертів та інших осіб. При наданні правової допомоги компетентні суди та інші органи держав — учасниць СНД зносяться один з одним безпосередньо.

Отже, якщо мається на увазі сторона, місцезнаходженням якої є інша держава — учасниця СНД, то суд не може повернути таку скаргу без розгляду. Адже направлення копії касаційної скарги відповідній стороні відбувається разом з ухвалою про відкриття провадження та здійснюється судом. Покладення на скаржника обов’язку щодо надсилання копії касаційної скарги стороні, місцезнаходженням якої є інша держава — учасниця СНД, суперечить положенням названої угоди.

Таким чином, відповідне питання, яке, за своєю фабулою, не передбачає винятків, мало б містити уточнення: «за загальним правилом».

Фактичний правочин

Є сумніви й у коректності питання №552: «Фактично було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу, а оформлено цей правочин лише довіреністю на управління транспортним засобом. Визначте вид правочину».

Якщо врахувати правову позицію, викладену в постанові ВСУ від 16.12.2015 №6-688цс15, та норми стст.235, 244, 392 Цивільного кодексу, видача довіреності на право володіння, користування та розпорядження автомобілем не свідчить про укладення договору купівлі-продажу останнього. Тим часом фабула питання безапеляційно свідчить про укладення такого договору.

Цікаво, що предметом вивчення зазначеної постанови ВСУ якраз і була відмінність у правових підходах. У частині судових рішень відповідні довіреності визнавались удаваним правочином згідно з ст.235 ЦК, але таку позицію ВСУ визнав помилковою.

Проте не виключено, що один із варіантів відповіді на це питання саме й містить сентенцію, що визначити вид правочину неможливо з огляду на його відсутність у даному випадку.

***

У цілому ж, оскільки є питання, які можна трактувати по-різному, й від цього залежатиме правильність відповіді, було б цікаво, якби ВККС пішла далі у своїх демократичних поривах та після складання тестів оприлюднила правильні відповіді.