No, синьйоре Ренці!

Глава італійського уряду Маттео Ренці, ініціатор конституційної реформи, поставив на карту майбутнє країни та власну кар’єру. І програв. Громадяни не погодилися на масштабні зміни в політичному устрої держави. У чому полягала суть цих пропозицій та що тепер чекає Італію?

Політичний сумбур

«Навіть якщо ти хочеш змінити в законі одну кому, це повинна схвалити друга палата парламенту. Цій проблемі в Італії вже кілька десятиліть», — зазначив у одному з інтерв’ю професор Римського університету ім. Дж.Кабота Франко Павончелло. Надскладна система ухвалення законів змушує обговорювати їх роками.

«Парламент в Італії поділений на дві абсолютно рівноцінні палати, які мають рівні права, включаючи право вето на зміни, внесені в другій палаті. Проходження будь-якого закону через таку систему — дуже важка процедура. І дуже часто бувало так, що та чи інша ініціатива не діставала схвалення до закінчення строку депутатських повноважень парламентарів поточного скликання», — розповів італійський журналіст і публіцист Авреліо Монтіджеллі.

Цими й іншими обставинами було продиктоване бажання прем’єр-міністра провести конституційну реформу. Проте його ініціатива від самого початку просувалася зі скрипом. Відповідний законопроект був запропонований урядом ще 2 роки тому. Тільки в нинішньому році його схвалили обидві палати парламенту й винесли на референдум. Можна було б обійтись і без усенародного голосування, якби законодавці прийняли пропозицію кваліфікованою, а не простою більшістю.

Суть перебудови

У проекті було заплановано кардинальним чином змінити роботу Сенату — верхньої палати парламенту. Нині обидві палати формуються на одних і тих самих принципах (загальні вибори) й багато в чому дублюють одна одну.

До Сенату довічно входять усі колишні президенти республіки. Крім того, до нього довічно можуть бути призначені будь-які громадяни, яких президент визнав гідними. Нова схема припускала перетворення Сенату на палату регіонів, у ній мали засідати представники регіональних урядів — мери й радники. Зберігалися б в її складі (але не більш ніж 5 чоловік) і громадяни, призначені президентом. У результаті чисельність верхньої палати скоротилася б із 315 до 100 чоловік.

Крім цього, реформа припускала урізування повноважень регіонів: за запропонованими правилами, питання енергетики, стратегічної інфраструктури та громадянської оборони переходили до компетенції президента. Також Сенат позбувся б можливості виносити вотум недовіри прем’єр-міністрові.

Зміни мали торкнутись і нижньої палати: передбачалося, що депутатів обиратимуть за мажоритарною системою (гарантуючи більшість партії, яка перемогла на виборах). Крім того, ця складова парламенту отримувала право приймати закони, навіть якщо Сенат проголосував проти.

Політичне шоу

Агітуючи за свої ідеї, М.Ренці провів турне регіонами. Ще на старті кампанії він пообіцяв піти у відставку, якщо зазнає невдачі. Проте незабаром перестав розкидатися подібними заявами, вважаючи за краще апелювати до розуму, а не емоцій виборців. «Майбутнє голосування — це унікальна можливість, якою варто скористатися. На кону — Італія, її майбутнє», — заявив прем’єр, виступаючи в Прато на підтримку референдуму. Він підкреслив, що голосування — це не вотум довіри йому особисто або політиці, яка проводилася ним, і закликав представників опозиційних партій, навіть якщо вони не згодні з ним в інших питаннях, не дозволити цим розбіжностям позначитися на ставленні до реформи.

Втім, противники запропонованих нововведень теж агітували вельми активно. Колишній італійський прем’єр Сильвіо Берлусконі назвав запропонований референдум М.Ренці «прямим шляхом до відмови від демократії», а лідер руху «П’ять зірок» Беппе Грілло прямо заявив: «М.Ренці наперед програв референдум». На думку Б.Грілло, уряд діє, проводячи закони виключно як надзвичайні заходи. «90% законів було прийнято цим способом. І який тоді сенс реформувати Сенат?» — обурювався він. Лідер іншої опозиційної партії «Ліга Півночі» Маттео Сальвіні закликав своїх прихильників голосувати проти, щоб «дати дзвінкий ляпас» Європейському Союзу. Як наслідок, ці аргументи виявилися вагомішими.

Що далі

М.Ренці, як і обіцяв, демонстративно подав у відставку. Проте далеко не факт, що заяві дадуть хід. У президента Італії Серджо Маттарелли широке поле для маневру: він може не прийняти відставку, а може і прийняти, але зробити М.Ренці виконувачем обов’язків голови Кабінету міністрів до наступних парламентських виборів у 2018 році. Також можливий варіант, при якому гарант приймає відставку й тут же знову доручає М.Ренці сформувати новий уряд. До речі, ще в жовтні міністр внутрішніх справ Анджеліно Альфано заявив, що незалежно від результатів референдуму нинішній орган виконавчої влади продовжить роботу.

У будь-якому випадку в Італії виникає ситуація політичної нестабільності. Це означає різке послаблення позицій Рима на й без того важких переговорах із Брюсселем. Зокрема, Євросоюз вимагає від Апеннін неухильного виконання положень пакту про стабільність, згідно з яким дефіцит бюджету не може перевищувати 3% ВВП, інакше країні загрожують багатомільйонні штрафи. Тепер вимога італійської влади збільшити фінансування із загальноєвропейської скарбниці на утримання мігрантів опиниться під великим питанням.

Натхненна перемогою, активізується опозиція. Рух «П’ять зірок» напевно скористається осічкою М.Ренці та спробує провести наступний референдум про членство Італії в ЄС. Мер Рима Вірджинія Раджі, котра представляє «П’ять зірок», заявила, що негативний результат референдуму «поховає уряд». А М.Сальвіні ще до оголошення підсумків волевиявлення пообіцяв не тільки ініціювати дострокові парламентські вибори, а й провести референдум щодо участі Італії в зоні євро.