«Якихось потурань, поблажливості пірати вже точно не заслуговують»
В останні тижні закінчилися два процеси у справах про піратство. У США суд Норфолка (штат Вірджинія) виніс вирок сомалійцю Джаму Айдел Ібрагіму у вигляді 30 років тюрми за участь у нападі на військовий корабель США поблизу берегів Сомалі, а 3 грудня в Москві до 3 років виправної колонії суворого режиму засуджено латвійця Сергейса Демченка за підготовку до захоплення суховантажу Arctic Sea. Проте корсарів не завжди судять.
6 травня 2010 року, наприклад, після штурму танкера «Московський університет» десантною групою з російського військового корабля «Маршал Шапошников» 10 піратів захопили, а потім, згідно з офіційною версією, «відпустили» у відкрите море.
Аналог крилатого вислову, винесеного в заголовок, став символом ситуації, коли однаково логічними здаються прямо протилежні рішення.
У Конвенції ООН з морського права 1982 року нічого не говориться про страту флібустьєрів, тільки про можливість арешту. А що потім? Як арештантів передати місцевим судовим установам, долаючи бюрократичні перешкоди? Передати без будь-яких підстав, без паспортів, без прізвищ?
На ці й інші питання кореспондентові Право.ru відповів член науково-експертної ради морської колегії при уряді РФ, завідувач кафедри міжнародного права МДІМВ МЗС Росії, доктор юридичних наук Олександр ВИЛЕГЖАНІН.
«Викоренити піратство можна і застосуванням зброї на ураження»
— Олександре Миколайовичу, згідно з міжнародним правом сьогодні вже не можна вішати піратів на реях, образно висловлюючись. Отже, держава, яка захопила розбійників, зобов’язана їх судити?
— Не зобов’язана. Будь-яка держава може захопити корсарів. Будь-яка держава може заарештувати корсарів. Проте, повторюю, судити не змушена. Міжнародне право передбачає зобов’язання держав співпрацювати «стосовно припинення піратства». А покласти край піратству можна не тільки за допомогою арешту. Можна, наприклад, і застосуванням зброї на ураження, що не заборонено міжнародним правом.
— Проте в конвенції 1982 року про це, здається, нічого не сказано.
— Не сказано. Але міжнародне право складається не тільки із цієї конвенції. І не тільки з Женевської конвенції про відкрите море 1958 року, в якій теж є положення про припинення піратства (і теж не дуже детальні). Є ще звичайні норми міжнародного права, і реальність полягає в тому, що вони орієнтовані перед¬усім на силове вирішення питання.
Звичайноправові джерела міжнародного права становлять його стрижень, і їх значення оцінюється Міжнародним судом ООН, наприклад, вище, ніж значення договірних норм. Суд якось підкреслив, що норми конвенційні, норми міжнародних договорів можуть застосовуватися тільки на фоні і в контексті міжнародного звичайного права.
Формуються звичайні норми міжнародного права в практиці держав, у їх переконанні, що дотримання такої практики — це правило. А виявляє такі звичайні норми насамперед Міжнародний суд ООН.
— І яка практика боротьби держав з піратами?
— Досить солідна. Пошлюся на кілька її узагальнень. Англійський юрист Дженкінс ще в ХVII ст. відзначав, що цивілізовані держави виходять із того, що «всі корсари перебувають поза законом». Тому кожну державу «уповноважено придушити і викоренити їх». У XIX ст. в одному із судових рішень було передбачено, що «відносно піратів завжди діють надзвичайні права війни».
Саме «надзвичайні». Вони диктують жорсткість, зокрема і в силових діях проти піратів у морі, і, якщо розбійник арештований і судимий, також при призначенні покарання судом уже на березі. До речі, Комісія міжнародного права ООН у 1956 році до проекту статей щодо морського права включила і статтю про піратство. У коментарі ко¬місія підкреслила, що покарання встановлює та ¬держава, яка захопила флібустьєрів. При цьому «комісія не визнала необ¬хідним вникати в подробиці відносно питань про покарання».
Ще раз відзначу: для викоренення піратства є широка міжнародно-правова основа, що складається зі звичайних і договірних норм. Інше питання, що далеко не всі держави мають чіткі правила для командирів військових кораблів, які за визначенням повинні бути готові до припинення піратства. Командир корабля не зобов’язаний копатися в судових рішеннях, виявляючи звичайні норми чи з’ясовуючи суть договірних клаузул. У нього — відповідальність іншого роду. Тому я вважаю, що завдання сьогодні полягає в сильних відомчих грамотних ініціативах для того, аби створити зрозумілі, прості правила для командирів військових кораблів. У США таке керівництво, до речі, є, і непогане.
«Логічно передбачити міжнародний механізм правосуддя над піратами»
— Наскільки досконалий сьогодні міжнародно-правовий режим переслідування корсарів? Багато експертів сходяться на думці щодо недосконалості Конвенції ООН 1982 року.
— Думки юристів, як і думки лікарів, можуть, звичайно, різнитися. Я не бачу в цій частині недосконалості конвенції 1982 року. Інше питання — коректне тлумачення конвенційних положень. Воно мислиме тільки на тлі загального міжнародного права, в його контексті.
— Наскільки необхідне створення міжнародного трибуналу для суду над піратами?
— Ініціатива затребувана реаліями. Достатньо нагадати про шкоду для міжнародного співтовариства, яку заподіюють пірати берегів Сомалі. Дійсно, якщо міжнародне право передбачає зобов’язання держав співпрацювати в питанні припинення піратства, якщо передбачено право будь-якої держави захопити піратське судно, заарештувати осіб, які перебувають на ньому, і майно, то логічно визначити і спеціалізований міжнародний механізм відправлення правосуддя над флібустьєрами.
Позиції окремих держав відносно цієї ідеї стримані. Конвенція 1982 р. говорить тільки про «судові установи тієї держави, яка здійснила» захоплення піратського судна. Тобто про національні судові ¬установи, а не про міжнародні. Та й не всі створені останніми роками міжнародні судові установи здобули авторитет і позитивну оцінку в очах міжнародного співтовариства. Варто нагадати хоча б про спірну безсторонність трибуналу щодо колишньої Югославії. Крім того, останнім часом багато говорять про фрагментацію міжнародного судочинства, тенденцію до розмивання цілісності за¬стосування міжнародного права багатьма судовими й арбітражними органами. На сьогодні найприйнятніше — це національні судові установи.
— Генсек ООН Пан Гі Мун недавно запропонував кілька заходів щодо боротьби з піратством, серед яких — розміщення сомалійського судового органу, що застосовує право цієї країни, на території будь-якої третьої держави в регіоні, а також створення спе¬ціальних палат у рамках національних судових систем однієї чи кількох держав для проведення судових розслідувань актів піратства.
— За загальним правилом, одна держава-суверен не може здійснювати владні, зокрема й судові, повноваження на території іншої держави-суверена. Через це дану пропозицію не можна вважати юридично продуманою. Та й здоровість глузду цієї пропозиції не дуже виявляється. Більш того, такий захід може тільки погіршити ситуацію в Сомалі.
Що стосується спеціальних палат, то оцінювати треба не термін, який, до речі, не новий, а зміст того механізму, котрий пропонується. Проте зміст поки не зрозумілий. Тому нічого тут і оцінювати.
— Могли б ви розповісти про найбільш важливі напрями вдосконалення міжнародно-правових основ викоренення піратства?
— Найбільш перспективною мені здається думка про вдосконалення ре¬гіональних складових міжнародно-правових механізмів боротьби з корсарами. Ми все намагаємося вирішити на глобальному рівні, але, наприклад, ситуація на схід від Африканського Рогу докорінно відрізняється від стану речей у Севморпуті, і те, що годиться тут, абсолютно не годиться там. Михайло Салтиков-Щедрін писав, що не можна видавати указ сіяти всім чечевицю. Десь чечевиця, а десь хай інше щось вирощують.
Можливості регіонального рівня праворегулювання не використовуються сьогодні в достатній мірі.
Крім того, плідна думка про спільні заходи держав стосовно виявлення «схем живлення» сучасного піратства, тобто їх фінансування, про вкорінення агентів спецслужб в їх верхній ешелон і подальше «знеструмлення», тобто позбавлення їх фінансових ресурсів.
«Озброїти приватновласницькі торгові судна — це відкрити скриньку Пандори»
— З погляду Конвенції ООН з морського права, боротися з піратами мають право тільки кораблі ВМС, а не торгові судна. Сама наявність на борту «торговця» озброєних людей чи стрілецької зброї незаконна. Чи справедливо це в нинішніх умовах?
— Таке право мають не тільки військові кораблі чи військові літальні апарати, а й інші судна чи апарати, які можуть бути пізнані як такі, що перебувають на урядовій службі й уповноважені здійснювати захоплення піратів. Чому це уточнення важливе? До військових кораблів не належать, наприклад, судна берегової охорони, поліції тощо, але їх можна впізнати як такі, що перебувають на урядовій службі. І вони теж мають право активно діяти проти морських розбійників.
Чи правильно те, що торгові судна не уповноважені захоплювати пірат¬ські? А де альтернатива? Озброїти приватновласницькі торгові судна, аби уповноважити їх здійснювати захоплення піратських, — це відкрити скриньку Пандори.
Але не треба плутати! Те, що, за міжнародним правом, торгові судна не уповноважені здійснювати захоплення піратських, не означає, що вони не мають права протидіяти флі¬бустьєрам, зокрема й із застосуванням зброї. Міжнародне право не забороняє перебування на борту торгового судна «озброєних людей чи стрілецької зброї». Не є таємницею, що за радянських часів капітани державних суден мали зброю на борту. У порядку самооборони торгове судно може зробити з піратами все, що може, і якщо на його борту є зброя, то воно має право застосувати її проти корсарів, у цьому й суть викоренення піратства.
Завжди до піратів ставлення було суворіше, ніж, скажімо, до розбійників на дорозі, на суші. Чому? Тому що світовий океан — це морська пучина, яка таїть у собі небезпеку, і мореплавці за визначенням піддаються серйозному ризику, пов’язаному з єством океану, — цунамі, айсберги. А тут ще з’являються ті, хто перешкоджає розвитку морських комунікацій. Тому думаю, що якихось потурань, поблажливості пірати вже точно не заслуговують.
Розмову вів Ярослав НІКОЛАЄВ
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!