Конкурсне моделювання

Від готовності Вищої кваліфікаційної комісії суддів сприйняти об’єктивну дійсність і кардинально змінити модель проведення змагань за суддівські крісла, залежить те, яким буде вираз обличчя майбутнього українського правосуддя: щирим і розумним чи зарозумілим і хитрим.

Процедура не оптимальна

Тема реформування системи правосуддя вже котрий рік поспіль турбує всіх свідомих українців, починаючи з громадських активістів і закінчуючи прогресивно налаштованими представниками всіх трьох гілок влади. Звісно, кожна з означених категорій громадян має власне бачення напрямку руху та механізмів, які повинні привести до значного покращення роботи судової системи, однак об’єднавчим фактором виступає спільне бажання позитивних змін.

Не маючи наміру стояти осторонь та користуючись власним досвідом неодноразової участі в конкурсах на заміщення суддівських посад, хотілося б унести й свою невеличку частку конструктиву в професійний дискурс щодо вдосконалення процедури. 

Свого часу видатний британський політичний діяч Вінстон Черчилль слушно зауважив: «Удосконалюватись означає змінюватись, бути досконалим означає змінюватися часто». Якщо дивитися на порядок добору кандидатів на посади суддів через призму цього мудрого вислову, то можна говорити про таке. Досконалість добору залежить від своєчасності внесення відповідальними за формування належного суддівського корпусу органами інноваційних змін до внутрішніх нормативних актів, а також від послідовності цих органів у відмові від тих механізмів, неефективність яких була доведена на практиці.

У зв’язку із цим не зайвим буде нагадати, що конкурсна процедура зайняття посади судді загального місцевого суду вперше з’явилася в первинній редакції закону «Про судоустрій і статус суддів» ще у 2010 році. З того часу суддями стали більш ніж тисяча кандидатів. Приблизно такій самій кількості осіб не вдалося здобути перемогу в жодному з конкурсів. Проте, незважаючи на різницю в отриманих результатах, напевно, всі кандидати, які брали участь у доборі, погодяться з тим, що модель проведення конкурсу не є оптимальною та потребує вдосконалення.

Особиста присутність

Положеннями ст.73 вищезгаданого закону визначено, що конкурс на заміщення вакантних посад суддів полягає в доборі для зайняття вакантної посади судді кандидатом, який серед інших учасників конкурсу має вищу позицію за рейтингом. Кандидати на посаду судді, які виявили бажання взяти участь у конкурсі на заміщення вакантних посад, у встановлений строк подають до ВККС письмові заяви. Інформація про подання заяви для участі в конкурсі оприлюднюється на офіційному веб-сайті комісії.

Закон також наділяє комісію повноваженнями самостійно визначати загальний порядок подання такої заяви. Нині нормативно-правовим актом, який врегульовує процедуру добору, є затверджене рішенням ВККС від 23.04.2015 Положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді місцевого суду загальної юрисдикції серед кандидатів на посаду судді вперше, зарахованих до резерву на заміщення вакантних посад суддів.

За правилами, встановленими документом, для участі в конкурсі кандидат на посаду судді особисто подає до комісії власноручно написану заяву та інші необхідні документи в строк, зазначений у відповідному оголошенні. У цьому контексті варто зазначити, що правило особистого подання документів запроваджено ВККС ще у 2011 році (при проведенні першого конкурсу) і вже 5-ий рік викликає обгрунтовані нарікання кандидатів.

Уявіть собі ситуацію, коли для участі в доборі щоразу потрібно їхати в столицю, нести витрати, пов’язані з проїздом і проживанням (мова йде про претендентів з віддалених куточків України). Крім того, конкурс можуть оголосити в будь-який момент, тоді як кандидат може бути на лікуванні, у закордонному службовому відрядженні або у відпустці. У зв’язку із цим усе більшої ваги набувають питання надання претендентам можливості брати участь у конкурсі дистанційно (в електронній формі).

Для прикладу: така система прекрасно себе зарекомендувала при проведенні відбору вступників до вищих навчальних закладів (відповідні умови затверджені наказом Міністерства освіти і науки від 15.10.2015 №1085). Запровадження порядку, згідно з яким подання заяв на участь у конкурсі на зайняття вакантних посад суддів здійснюватиметься в електронній формі, забезпечить оперативність не лише подання, а й опрацювання таких заяв у секретаріаті ВККС.

Синдром останнього дня

Утім, вимога особистого подання документів для участі в конкурсі — не єдиний спадок від попередніх редакцій положення. Пунктом 3.4 цього документа передбачено: у межах оголошеного конкурсу кандидат подає одну заяву про участь у конкурсі для заміщення однієї вакантної посади судді незалежно від спеціалізації суду. Тобто діє формула: один конкурс — одна заява — один суд. Однак існування такого, здавалось би, простого правила зумовило появу відразу низки суттєвих проблем вищезазначеної базової моделі. Вони виявилися на всіх проведених комісією конкурсах, у тому числі й останніх, і вже набули системного характеру.

Так, створення ситуації, коли велика кількість претендентів з різними балами в один проміжок часу звертається із заявами про участь у конкурсі, призвело до того, що, визначаючись із майбутнім місцем роботи та побоюючись програти, багато хто намагався втримати в руках легендарну синицю та подавав необхідні документи у віддалений від місця свого проживання, менш популярний, але гарантовано прохідний суд.

У подальшому, не маючи власного житла, соціальних зв’язків і перебуваючи далеко від сім’ї, такі судді відразу ж намагалися перевестися в установи, розташовані ближче до рідної оселі. Вирішення ж питання «кочівлі» суддів по країні може затягнутися на довгі роки, що, своєю чергою, призведе до дисфункції всієї судової системи. Як наслідок, постануть проблеми:

• необхідності проведення повторних конкурсів на заміщення посад суддів;
• тривалого існування вакансій та підвищення середнього навантаження на інших суддів;
• перерозподілу справ та фактично повторного їх розгляду;
• нестабільності суддівських колективів, напруженого психологічного клімату в установах тощо.

Ще одним недоліком став так званий синдром останнього дня, тобто характерна для кожного конкурсу ситуація, коли чимало кандидатів намагаються подати заяви про участь у конкурсі в останній можливий для цього момент. Таку обставину можна раціонально пояснити тільки наявністю в таких осіб доступу до «витоку» з ВККС найактуальнішої на момент подання заяви на участь у конкурсі інформації щодо судів, у яких вони можуть розраховувати на перемогу. Подається відповідна заява в останні хвилини робочого часу комісії з метою запобігти виникненню ситуації можливого подання заяви на той же суд кандидата з вищим балом.

Викликає нарікання й можливість відкликання кандидатом своєї заяви, що на практиці призводить до зловживань правом на участь у конкурсі деякими його переможцями. Є велика ймовірність, що відкликання заяв такими претендентами відбувається за попередньою домовленістю з тими кандидатами, які в переліку учасників конкурсу стоять слідом за ними. Це створює передумови для можливості торгівлі зацікавленими в цьому особами своїм місцем.

У зворотному порядку

За таких обставин стає очевидним: настав час для запровадження нових умов проведення конкурсу, які забезпечать його відкритість, прозорість і будуть максимально справедливими. З огляду на закладені в нинішній моделі конкурсу функціональні та корупційні ризики, необхідно запропонувати на розгляд юридичної спільноти варіант розв’язання вказаних проблем, який змінить традиційне уявлення про таке таємниче дійство, як суддівський конкурс.

По-перше, варто було б кардинально змінити підхід до вирішення питання щодо черговості подання учасниками добору заяв. Так, замість закладеного комісією в положенні принципу подання заяв «від геніального кандидата до розумного», більш об’єктивним було б надати можливість першими подавати заяви про участь у конкурсі кандидатам, які мають найменший рейтинговий бал. При цьому виходити потрібно з того, що найсправедливішим у ситуації з конкурентним середовищем, до якого апріорі належать резервісти та судді, котрі пройшли кваліфікаційне оцінювання, є надання переваги у виборі суду особам, які за кількістю набраних балів довели свій більш високий рівень знань і професійних навичок на іспиті. Маючи можливість спостерігати за менш «рейтинговими» кандидатами, вони обиратимуть саме той суд, на який «заслуговують».

Також зворотний порядок направлення заяв дозволить уникнути подання документів у останній день і зведе до мінімуму ймовірність виникнення недоброчесних домовленостей між претендентами у зв’язку з неможливістю прорахувати всі варіанти подання заяв іншими кандидатами.

Запропонувати вибір

По-друге, необхідно запровадити практику, відповідно до якої особа матиме право подавати заяву про участь у конкурсі на заміщення вакантних посад одночасно в кількох місцевих судах (не більш ніж у п’яти). При цьому слід чітко визначити пріоритет і черговість судів, для призначення на посади в яких людина бажає бути рекомендованою.

Прикметно, що наведена пропозиція не є новаторською, вона вже знаходила своє відображення в умовах проведення конкурсу (рішення ВККС від 19.07.2011 №2499/пп-11). Утім, напевно, через очевидну трудомісткість процедури у 2011 році їй так і не судилося бути реалізованою. Водночас зі спливом років бачимо: справедливість первісної редакції умов є безсумнівною.

Відомий канадський філософ Борис Крігер слушно зазначає: «Вибір — це найвиснажливіший вид діяльності». Із психологічної точки зору, обрання майбутнього місця роботи за нинішньою безальтернативною формулою «один з-поміж ста» є виснажливим і бентежним. Тому очевидно, що в інтересах як комісії, так і кандидатів зробити процес спокійнішим. Резервіст, маючи 5 варіантів вибору, зможе визначити пріоритет: від найбільш бажаного місця роботи до найменш привабливого, але допустимого.

Запропонований порядок подання заяв мотивуватиме претендентів здійснювати вибір жаданих для них судів, виходячи передусім з юрисдикції, місця проживання, а також інших важливих для таких осіб чинників. У будь-якому випадку основним вигодонабувачем у цих відносинах виступатиме судова система країни в особі ВККС, яка отримає на вакантні місця найкращих кандидатів.

По-третє, варто визначити порядок та строки звернення із заявою про участь у конкурсі таким чином, щоб претенденти, які відповідно до рейтингового списку мають однаковий бал, подавали заяви в один чітко визначений часовий проміжок. Для прикладу: якщо система оцінювання передбачатиме цілі числа отриманих кандидатами балів, заяви доцільно подавати кожного дня протягом 25 робочих днів. У тому ж випадку, якщо система оцінювання матиме як цілі числа, так і дроби, то відповідно до отриманого бала — в першій чи другій половині робочого дня.

Йти в ногу з часом

По-четверте, потрібно запровадити електронну систему подання заяв для участі в конкурсі через Інтернет на сайті ВККС. При цьому обов’язковою умовою варто передбачити внесення відповідної інформації в режимі он-лайн, щоб уникнути будь-якого можливого втручання в систему з боку зацікавлених осіб, а також запобігти витоку інформації.

З наведених причин сприймаються критично нещодавні пропозиції щодо подання кандидатами заяв на участь у конкурсі в запечатаних конвертах із наступним одночасним їх відкриттям на засіданні комісії (на кшталт тендерних процедур). З огляду на розвиток в Україні концепції електронного врядування вважаємо, що ВККС повинна стати флагманом електронних конкурсних новацій.

Разом з тим, оскільки існує вимога надання разом із заявою інших документів, а результатом добору є індивідуальна для кожного кандидата рекомендація ВККС на зайняття посади в конкретному місцевому суді (п.4.3 положення), доцільно також передбачити умову, згідно з якою особа, котра виявить бажання взяти участь у конкурсі за допомогою електронних засобів зв’язку, за необхідності буде зобов’язана надати оригінали відповідних документів на першу вимогу комісії.

По-п’яте, справедливим є запровадження правила, відповідно до якого в разі відкликання переможцем заяви або виявлення обставин, які його компрометують, для уникнення потреби в проведенні нового добору варто передбачити можливість надання рекомендації про призначення на посаду судді наступному за рейтинговим балом учаснику конкурсу. Як зразкова в такому випадку може слугувати конкурсна процедура зайняття посади державного службовця, визначена в ст.29 закону «Про державну службу».

І наостанок. Потрібно заборонити відкликання поданої кандидатом на посаду судді заяви на етапі їх прийняття комісією, а також передбачити застереження стосовно неможливості її часткового відкликання шляхом вилучення з пріоритетного списку конкретного суду на інших етапах конкурсу. У такому разі заява повинна відкликатися в цілому. Якщо в першому випадку таке обмеження прав кандидатів є суто технічним — у зв’язку з неможливістю ВККС оперативно відреагувати на заяву шляхом прийняття відповідного рішення, то друга заборона пов’язана із запобіганням можливим зловживанням. Ризик полягає в тому, що особа, яка є потенційним переможцем конкурсів на заміщення посад у кількох судах одночасно, нині має змогу вилучити із заяви більш пріоритетний суд на користь іншого претендента.

Тож від того, чи піде ВККС на певні зміни в процедурі проведення конкурсу, залежить, якою в майбутньому буде вітчизняна Феміда.

Р: коментар «З&Б»

ДМИТРО МОВЧАН, суддя-спікер Ленінського районного суду м.Дніпропетровська:

— Реформування судової системи невід’ємно пов’язане з формуванням суддівського корпусу. Сьогодні Феміда фактично балансує на межі колапсу через нестачу кадрів. Окремі суди першої інстанції взагалі не працюють, а більш ніж у 200 установ фактично відсутня половина штатної чисельності суддів, що врешті-решт або зумовлює відсутність у громадян доступу до правосуддя, або робить такий доступ надто ускладненим. А тому проблема заповнення кадрового вакууму в судах є такою, що потребує негайного розв’язання. Адже навіть найдосконаліші реформаторські новації не дадуть очікуваних результатів, якщо суди залишатимуться недоукомплектованими.

Реалізуючи намір увійти в європейську спільноту, Україна намагається відшукати оптимальні механізми модернізації системи добору суддів, які б одночасно відповідали як новим умовам, котрі виникли в соціально-економічній системі держави, так і потребам дотримання певних європейських стандартів. Однак реалізація моделі конкурсного добору суддів може потребувати певного вдосконалення її окремих елементів або взагалі потребувати впровадження нового інструментарію. Тому розв’язанню проблем варто приділяти належну увагу, адже практичне впровадження дієвих механізмів нарешті дозволить наблизитися до мети.

ТЕТЯНА ШЕВЧЕНКО, суддя Верховного Суду у відставці:

— Дуже важливо, щоб конкурси відбувалися прозоро у значенні «як за склом». Коли не тільки рухи кожного будуть на видноті, а й наміри стануть зрозумілими. Наприклад, готуються тести для кваліфікаційного оцінювання в конкурсі до ВС. На мою думку, ВККС має дієві заходи для уникнення того, щоб тести з відповідями «розійшлися по людях» до того, як вони будуть опубліковані.

До того ж публічною має бути й процедура прийняття документів. Зауваження авторів статті стосовно архаїчності процесу подання документів особисто кандидатом, що вимагає додаткових витрат та супроводжується довжелезними чергами, є слушним. Розумію, що це може бути непоганим засобом відсіювання та тестом на стресостійкість. Але чи не варто винайти спосіб, який зменшить незручності для кандидатів. Наприклад, виклик тих, хто направив заяву про участь у конкурсі, за черговістю, на конкретну дату.

Перевірка робіт, проведення співбесіди, визначення рейтингів, а потім і переможців конкурсів — усе це має відбуватись як за склом. Розробити такі механізми проведення конкурсів, щоб ні в кого не виникло жодного сумніву в їхній прозорості, є надзавданням та випробуванням для ВККС. Бо йдеться про подальшу долю нашого правосуддя на довгі роки. Тому й конкурс до ВС та всі інші не повинні мати ні найменшого шлейфу підозр у нечесності, заангажованості та корупційності.