За державу прикро?

Яку відповідальність мають нести судді, якщо ЄСПЛ виявив у їхніх рішеннях порушення прав людини

Відповідно до національного законодавства рішення Європейського суду з прав людини, ухвалене на користь громадянина, є підставою для перегляду справи останнього Верховним Судом. Також громадянину має бути виплачена компенсація у визначеному ЄСПЛ розмірі. Водночас постає запитання: чи мають нести якусь відповідальність володарі мантій, у рішеннях яких Євросуд знайшов порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод?

Відповідачем є країна

Цим питанням переймаються й у Вищому спеціалізованому суді з розгляду цивільних і кримінальних справ. Зокрема, йому було присвячено увагу на конференції «Відповідальність суддів у світлі нового законодавства України», організованій ВСС спільно з проектом Ради Європи «Підтримка впровадженню судової реформи в Україні».

Про практику Євросуду в цій сфері розповіла спеціаліст програм відділу правового співробітництва генерального директорату з прав людини та верховенства права РЄ Олександра Ситник. Тема для неї не нова: жінка повідомила, що 9 років обіймала посаду юриста в секретаріаті Європейського суду та працювала безпосередньо зі скаргами, які надходили від громадян проти України.

Утім, експерт не стала виділяти законників в окрему категорію, а зосередилася на відповідальності за порушення конвенції взагалі. Передусім увагу було акцентовано на тому, що ЄСПЛ встановлює порушення прав людини саме державою, а не особами. «Тут не має бути ніяких інших тлумачень. Відповідачем є держава. У резолютивній частині Суд констатує порушення, якщо воно було, таким чином, що держава не дотрималася певних положень конвенції», — підкреслила О.Ситник.

Матеріальна та процесуальна складові

Проте деякі рішення ЄСПЛ можуть наштовхнути на думку, що посадовців, а також володарів мантій, які приймають рішення іменем України, все ж повинні карати за неправомірні дії чи рішення. До таких можна віднести вердикт у справі «Ушаков та Ушакова проти України».

Її можна назвати тривіальною, оскільки Євросуд розглядав багато подібних випадків. Ідеться про тортури з боку правоохоронців. Заявники скаржилися на те, що у відділку міліції на них чинився психологічний та фізичний тиск, тож, на їхню думку, мало місце порушення ст.3 конвенції.

О.Ситник звернула увагу на те, що стаття має матеріальну та процесуальну складові. Перша полягає в тому, що держава не повинна піддавати громадян нелюдському поводженню, друга зобов’язує розслідувати такі випадки. ЄСПЛ визнав, що, по-перше, було протиправне поводження правоохоронців з громадянами. По-друге, заявники скаржилися на міліціонерів до національних органів, однак останні належно не відреагували. Тому Суд установив, що з боку держави відбулося порушення матеріальної та процесуальної складових ст.3 конвенції, а також зобов’язав Україну виплатити громадянам грошову компенсацію.

Карати чи ні?

Прикметним є те, як саме виконується рішення ЄСПЛ. Експерт розповіла, що воно передається до відділу виконання Суду, а за його реалізацією наглядає Комітет міністрів РЄ. При цьому від України вимагається провести належне відновлення прав заявників на національному рівні.

«Тобто, якщо був висновок про порушення ст.3 конвенції, а розслідування фізичного та психологічного тиску на заявників не було проведене, його необхідно здійснити», — пояснила О.Ситник. При цьому підкреслила, що Євросуд не вказує державі на необхідність покарати певних осіб. Але говорить, що потрібно розглянути належним чином скарги заявників на протиправні дії правоохоронців. Тому, припустила експерт, може скластися враження, нібито ЄСПЛ вимагає покарання державних службовців, причетних до порушень конвенції. Хоча насправді це не зовсім так.

У вказаній справі йшлося про скарги заявників на міліціонерів до прокуратури. Відмова покарати правоохоронців не була оскаржена до суду. Проте, зазначила О.Ситник, бувають ситуації, коли бездіяльність прокуратури оскаржується в судовому порядку. При цьому позивачі надають докази того, що були заподіяні ушкодження, коли особа перебувала під вартою, тощо. Проте суди виносили рішення, які заявники вважали необгрунтованими. Наприклад, не брали до уваги доказів, а просто опитували правоохоронців, які, звичайно, заперечували свою вину.

Іноді Євросуд також може згадати такі обставини, викладені в заяві, у своєму рішенні. Може скластися враження, що в таких випадках відділ виконання рішень ЄСПЛ вимагатиме якщо не покарати, то принаймні провести розслідування щодо судді — за аналогією, як це було з правоохоронцями у справі «Ушаков та Ушакова проти України». «Чи буде в такій ситуації вимога провести розслідування щодо такого судді? Ні, не буде», — розвіяла сумніви О.Ситник.

Дії суддів не контролюються

Також експерт спробувала екстраполювати практику виконання рішень за ст.3 конвенції на інші статті. Наприклад, на ст.5 «Право на свободу та особисту недоторканність», коли суддя виносить ухвалу про взяття особи під варту й потім остання звертається до Євросуду. Згадана стаття передбачає, що таке рішення національного суду має бути обгрунтованим. І ЄСПЛ може визнати, наприклад, що воно таким не було.

«Чи може Європейський суд вимагати від держави Україна не покарати суддю, а провести щодо нього розслідування? Ні, цього вимагатися теж не буде», — зазначила О.Ситник. Також, за її словами, це стосується й інших статей, наприклад ст.6 «Право на справедливий суд». Зокрема, коли йдеться про тривалість розгляду справи. «Ми не можемо перенести досвід ст.3 конвенції на інші статті. Абсолютно ні», — констатувала жінка.

Вона підкреслила, що конвенція покладає обов’язок дотримуватися її положень на держави. А те, яким чином вимоги міжнародного документа будуть реалізовані на національному рівні, — внутрішня справа кожної країни. При цьому експерт припустила, що одним із засобів, яким можна досягти дотримання прав людини, може бути й відповідальність суддів. Проте, якщо такі механізми існують, при їх застосуванні не повинні порушуватися статті конвенції вже стосовно самих суддів.

Приклад не для наслідування

О.Ситник також звернула увагу на негативний досвід Молдови, де було прийнято закон про персональну відповідальність суддів за програні справи в ЄСПЛ. Зокрема, на початку цього року міністр юстиції країни Володимир Чеботар повідомив, що 37 суддів та прокурорів, чиї дії призвели до серйозних порушень конвенції, будуть виплачувати державі суми за задоволеними Євросудом позовами.

Однак у липні цього року закон розкритикувала Венеціанська комісія. У своєму висновку вона наголосила на неможливості притягнення судді до відповідальності без встановлення його вини національним судом.

Суддя ЄСПЛ Ганна Юдківська, коментуючи це рішення, зауважила, що притягнення до відповідальності без будь-якої оцінки індивідуальної вини може призвести до того, що, побоюючись санкцій за порушення, виявлені Євросудом, володарі мантій трактуватимуть закон на користь приватних осіб. Навіть коли об’єктивна оцінка питання може (й навіть повинна) привести до іншого результату. «Крім того, коли суд визнає порушення конвенції, із цього не обов’язково випливає, що судді на національному рівні відповідають за це в першу чергу й мають бути піддані критиці виключно за їх трактування та застосування закону», — сказала тоді Г.Юдківська.

Водночас на конференції у ВСС О.Ситник заявила, що було б цікаво ознайомитися зі статистикою, аби зрозуміти, чи дійсно після запровадження такого закону в Молдові зменшилася кількість заяв до ЄСПЛ проти Молдови. «Але я не знайшла такої статистики. Можливо, про неї зарано говорити, і вона з’явиться пізніше», — припустила спеціаліст.

Висновок для конкретної справи

Також експерт згадала рішення ЄСПЛ у справі «Агрокомплекс» проти України», яке також викликало певні питання. За словами О.Ситник, нині рішення — у Комітеті міністрів РЄ, який прийняв щодо нього резолюцію.

Комітет закликав Україну «вжити конкретних заходів, зокрема шляхом запровадження законодавчих гарантій, щодо забезпечення незалежності суддів, водночас беручи до уваги, що такі гарантії повинні поєднуватися з відповідними дисциплінарними стягненнями або кримінальними санкціями щодо тих представників судової влади, які втручаються у здійснення правосуддя іншими суддями або чинять тиск на них».

Деякі правники трактують цей висновок так, що КМ РЄ закликав Україну запровадити обов’язкову дисциплінарну та кримінальну відповідальність суддів за те, що їхні рішення порушують конвенцію. Однак О.Ситник вважає таке тлумачення «дуже розширеним». Вона підкреслила, що резолюція стосується конкретної справи та конкретної ситуації. Суд висловився саме стосовно цього порушення, оскільки вважає його настільки серйозним, що за допомогою накладення відповідних дисциплінарних або кримінальних санкцій можна вирішити це питання.

Закони є, треба їх виконувати

Втім, говорячи про відповідальність володарів мантій за програні в Євросуді справи, варто брати до уваги, що і дисциплінарні стягнення, і кримінальні санкції за порушення прав людини вже передбачені чинним законодавством. Тому навряд чи доцільно приймати якийсь окремий закон саме для рішень ЄСПЛ.

Наприклад, новий закон «Про судоустрій і статус суддів» розширює підстави притягнення законників до дисциплінарної відповідальності. Стаття 106 цього акта містить аж 19 пунктів. Серед них:

• умисне порушення прав людини і основоположних свобод;

• безпідставне затягування розгляду справи;

• незабезпечення обвинуваченому права на захист;

• утручання в процес здійснення правосуддя іншими суддями.

Відповідно, страсбурзькі висновки можуть стати предметом вивчення Вищою кваліфікаційною комісією суддів.

Якщо ж у діях представника третьої гілки влади вбачаються ознаки кримінального злочину, то Кримінальний кодекс містить низку відповідних статей, аж до ст.375 «Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови». Щоправда, стосовно останньої нині точаться дискусії (див. №39 «ЗіБ»).

Отже, питання полягає не стільки в наявності в законодавстві тих чи інших норм, скільки в їх правозастосуванні компетентними органами та в невідворотності покарання порушників.