Голова ВРЮ намагався відмовитися від позову проти газети, але все-таки програв у апеляційній інстанції
У спорі між головою ВРЮ Володимиром Колесниченком і «ЗіБ» Апеляційний суд м.Києва підтримав позицію газети. Він залишив рішення Печерського районного суду без змін, відхиливши апеляційну скаргу держслужбовця, який близько місяця тому подав позов про захист честі, гідності та ділової репутації.
«Вікіпедія» на допомогу
Найдивовижніше, що на судове засідання столичного апеляційного суду в справі «Колесниченко проти ТОВ «Редакція газети «Закон і Бізнес» ні сам голова ВРЮ, здавалося б, рішуче налаштований відстоювати своє осоромлене ім’я, ні його представник Андрій Федур так і не з’явилися. Тому судова колегія під головуванням Бориса Левенця оголосила вступну й резолютивну частину рішення за їх відсутності: «...керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ст.308, п.1 ч.1 ст.314, стст.315, 317, 319 ЦПК... апеляційну скаргу відхилити, рішення Печерського райсуду м.Києва від 3 жовтня 2012 р. залишити без змін».
Нагадаємо, що приводом для подання В.Колесниченком позову про захист честі, гідності та ділової репутації стало розміщення на сайті газети низки повідомлень, в яких, зокрема, йшлося про те, що «голові ВРЮ приписують фінансові зловживання». Мова йшла про те, що Володимир Миколайович міг бути причетним до можливого відмивання грошей при проведенні ремонту адміністративних приміщень ВРЮ. Печерський райсуд столиці залишив позов без задоволення. У рішенні говорилося, що аналіз наведених тверджень свідчить, що вони «не містять фактичних даних, а лише припущення про настання в майбутньому подій і не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності. Тому на підставі ч.2 ст.30 закону «Про інформацію» є оціночними судженнями». А згідно із Цивільним кодексом оціночні думки не є предметом судового захисту.
Як аргумент також була наведена практика Європейського суду з прав людини. Скажімо, в «справі Лінгенс проти Австрії» ЄСПЛ відзначає, що вимога довести правдивість оціночних думок є нездійсненною та порушує свободу висловлювання думки, що є фундаментальною частиною права й охороняється ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. А в рішеннях ЄСПЛ у справах «Обершлік проти Австрії», «Прагер і Обершлік проти Австрії» мовиться про те, що журналістська свобода передбачає також використання висловів, деякою мірою перебільшених або навіть провокаційних.
В.Колесниченко категорично не погодився з доводами райсуду. В апеляційній скарзі він називає рішення незаконним через «наявність істотного порушення вимог процесуального закону, пов’язаних з неповнотою встановлення обставин справи», «порушення рівності учасників судового процесу та принципу змагальності сторін і невідповідності висновків суду обставинам справи», «відсутність мотивування й обгрунтування ухваленого рішення» і т.д. Наведені судом докази В.Колесниченко визнав слабкими, а на підтвердження своєї правоти навіть процитував визначення наклепу й образи, які дає «Вікіпедія». Отже, його позов може деякою мірою слугувати своєрідною допомогою для чиновників, котрих надихнуло можливе ухвалення закону «Про наклеп».
Визнати недостовірною та спростувати опубліковану в ЗМІ інформацію — такою була викладена в апеляційній скарзі вимога Володимира Миколайовича (до речі, цього він домагався і в позовній заяві, поданій до Печерського райсуду столиці).
На жаль, ні В.Колесниченко, ні А.Федур пояснити свою точку зору суду особисто не побажали. Тож судові дебати цього разу вийшли незвичними — виступала тільки одна сторона. Адвокат Юрій Петренко, котрий представляє інтереси «ЗіБ», ще раз підкреслив, що, по-перше, розміщена на сайті інформація була отримана з офіційного джерела — відправленого на адресу редакції депутатського звернення (з долученою до нього схемою розкрадання бюджетних коштів, виділених на реконструкцію адміністративних приміщень ВРЮ), по-друге, «В.Колесниченко є державним службовцем першої категорії, тобто публічною особою, і межі допустимої критики стосовно нього ширші, ніж стосовно приватної особи», по-третє, «позивач обрав неналежний спосіб захисту свого права, яке, на його думку, було порушене». До того ж, як уже було згадано, більшість наведених у публікаціях висловів є оціночними судженнями.
За відсутності позивача
До речі, судовий спір повернув (точніше, ледве не повернув) на несподіване. Як з’ясувалося на початку засідання, напередодні розгляду позову в другій інстанції В.Колесниченко звернувся до апеляційного суду із заявою про відмову від нього, пославшись на відповідні процесуальні норми. При цьому рішення своє він ніяк не мотивував. Що за цим стоїть?
На думку Ю.Петренка, такий крок свідчить про слабкість позиції В.Колесниченка в цій справі. «Швидше за все, позивач і його представник усвідомили слабкість і неправильність своєї позиції. Якби вони були впевнені в законності своїх вимог, їх обгрунтованості, у них не було б необхідності відмовлятися від позову», — впевнений адвокат.
Ю.Петренко з таким поворотом подій не погодився й зажадав продовжити розгляд справи по суті: дуже вже важливе та принципове це питання для газети, як-не-як зачеплено ділову репутацію видання. Порадившись, суд став на бік відповідача. А все... через відсутність позивача. «Суд не може роз’яснити позивачеві наслідки прийняття судом відмови від позову, зокрема неможливість звернення надалі з аналогічними вимогами до суду», — пояснив головуючий Б.Левенець.
«Швидше за все, В.Колесниченко й А.Федур просто розраховували на те, що, якщо вони подадуть заяву про відмову від позову, суд беззастережно погодиться з їхніми доводами, зазначеними в заяві, скасує рішення суду першої інстанції та закриє провадження у справі. Але в цьому випадку В.Колесниченко не отримує належної сатисфакції згідно зі своєю вимогою, яку спочатку було пред’явлено в суді першої інстанції, а суд позбавлений можливості роз’яснити йому наслідки ухвалення такого рішення. До того ж позивач до суду не з’явився і не повідомив про причини нез’явлення, хоча зобов’язаний був це зробити. Для редакції ж газети дуже важливим було продовження розгляду цього спору по суті, враховуючи резонанс справи, інтерес до неї громадськості, не тільки журналістської, а й юридичної, та те, що ділова репутація газети повинна бути бездоганною. Для газети було принципово, щоб суд прийняв точку зору тієї чи іншої сторони. Це було б справедливо та об’єктивно, на що й розраховують сторони, звертаючись до суду. Така європейська практика, спір у більшості випадків завершується рішенням по суті. Як висновок: суд учинив абсолютно законно, відмовивши в прийнятті відмови від позову та продовживши розгляд апеляційної скарги В.Колесниченка», — прокоментував ситуацію Ю.Петренко.
У результаті суд визнав аргументи відповідача переконливішими і поставив у справі «апеляційну» крапку, а «ЗіБ» виграв у битві з головою ВРЮ ще один раунд, який, швидше за все, стане останнім. В усякому разі, так вважає Ю.Петренко. «Я думаю, що касаційної скарги не буде, інакше в діях позивача та його адвоката, А.Федура, буде взагалі відсутня будь-яка логіка», — сказав правник.
Суддівська колегія оголосила свій вердикт: позов — відхилити.
Матеріали за темою
З посад пішли ще два судді (прізвища)
14.03.2024
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!