Борг без додаткових зобов’язань

Через недоліки регуляторних норм страхові компанії не поспішають компенсувати витрати своїх колег. Пеня їм не загрожує

Проблеми застосування законодавства та неоднозначність вирішення спорів на спільному круглому столі обговорили судді та представники страхових компаній. Однією з ключових проблем у цій сфері є повернення коштів страховиком потерпілої особи від страховика винуватця подій. Наявна практика свідчить про те, що боржнику вигідно затягувати вирішення цього питання. Адже він нічим не ризикує, а інфляція «з’їсть» частину його зобов’язань. Така ситуація призводить до того, що навіть доброчесні представники бізнесу починають використовувати цей механізм на свою користь.

Хто кому кредитор

Круглий стіл, присвячений складним питанням судової практики при вирішенні спорів щодо страхування цивільно-правової відповідальності власниками наземних транспортних засобів, відбувся у Господарському суді м.Києва. На захід було запрошено як представників суддівського корпусу, так і експертів та юристів страхових компаній, які стикаються з проблемами регулювання у своїй повсякденній роботі.

«Захід організовується з метою комплексного аналізу проблемних питань», — відзначив заступник голови Господарського суду м.Києва Сергій Стасюк. Адже, за його словами, ні для кого не є секретом, що при застосуванні в судах норм законодавства, які регулюють правовідносини із стягнення страхового відшкодування, виникають певні колізії й труднощі.

Так, досить складним є отримання коштів страховою компанією потерпілої особи від страховика винуватця. Адже громадянин одержує гроші безпосередньо від тієї структури, з якою укладав договір, а та у свою чергу намагається компенсувати свої витрати. При цьому повернення цих коштів може займати кілька років, а відповідно до нинішньої практики страховик не може розраховувати навіть на компенсацію інфляційних втрат.

Разом з тим, відзначив суддя Господарського суду м.Києва Роман Бойко, донедавна судова практика щодо вирішення даного питання була протилежною теперішній.

Зокрема, відповідно до ст.625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора має сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Як пояснив Р.Бойко, ще кілька років тому в судах не було жодних сумнівів з приводу того, що в спорі двох страхових компаній стосовно виплачених клієнту коштів інфляційні відсотки мають бути компенсовані. Так само й касаційна інстанція ще у 2012—2014 рр. підтверджувала необхідність стягнення такої компенсації.

«Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних та процентів за користування чужими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним коштами, належними до сплати кредиторові», — йшлось у правовому висновку, викладеному у кількох постановах Вищого господарського суду в 2012 р.

«Договір полісу фактично є договором про заміну боржника з відкладальною умовою при настанні цих вимог», — пояснив трактування норм законодавства Р.Бойко. Тобто страхова компанія потерпілої особи фактично виступає як кредитор, а страховик винуватця ДТП — як боржник. Тому ця норма ЦК мала б поширюватися на їх відносини.

Спіраль практики

Свою позицію щодо виплати інфляційного відшкодування ВГС та Судова палата у господарських справах Верхов-
ного Суду змінили у 2014—2015 рр. Так, повідомив Р.Бойко, у вищих інстанціях вказали, що компенсація шкоди є цивільно-правовою відповідальністю, а не борговим (чи грошовим) зобов’язанням. Тож ст.625 ЦК у цих правовідносинах не використовується. Тому, мовляв, застосування норм зобов’язального права є помилковим.

Крім цього, противники виплати «інфляційних» наголошували, що в таких випадках цивільні права та обов’язки сторін виникли з позадоговірних відносин, які регулюються нормами права, закріпленими в гл.82 ЦК, та законодавством про страхування. А тому застосування норм зобов’язального права, в тому числі ст.625 ЦК, до позадоговірних відносин є помилковим. «На жаль, судова практика у нас рухається по спіралі», — підсумував суддя Господарського суду м.Києва Ростислав Сташків.

На переконання судді, у цих відносинах необхідно використовувати ст.625 ЦК. Це стимулюватиме боржника належним чином виконати зобов’язання. Більше того, законодавство вибудоване таким чином, щоб страховики з’ясовували всі відносини між собою самостійно.

«В умовах, коли інфляційна компенсація не повинна сплачуватися, страхова компанія може не поспішати з поверненням боргу. Немає жодної відповідальності, і скільки б страхова компанія не затягувала із виплатою, все одно буде винна ту саму суму», — вказав Р.Бойко. Крім того, тривалі судові спори вигідні боржнику, адже поки кошти не повернуті, він може використовувати їх на власний розсуд, а інфляція кожного року «з’їдатиме» частину зобов’язань.

Після того як таким механізмом економії почали послуговуватися недобросовісні компанії, його швидко взяли на озброєння й інші. Це не спричиняє суттєвих збитків, адже кожен із страховиків у різних випадках виступає як боржником, так і кредитором. Водночас така практика додає роботи суддям, адже доводиться розглядати штучно створені спори.

Додаткова компенсація

Так само дискусійним є й питання стягнення пені. Відповідно до ч.36.5 ст.36 закону «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»: за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Разом з тим згідно із судовою практикою під «особою» не визнається страховик потерпілої сторони. А значить, і розраховувати на сплату пені така компанія не може. Адже, наголосив суддя Бойко Р., якщо на користь страхової компанії стягується відшкодування, то вона підпадає під диспозицію цієї норми.

Очевидно, найпростішим способом змінити практику є внесення змін до законодавства та пряме врегулювання всіх спірних моментів. Нині в парламенті триває робота над унесенням відповідних змін. При цьому ключову роль у розробленні новацій відіграють саме представники бізнесу. «На засіданнях робочої групи 80% присутніх — це представники страхових компаній. І саме вони вирішують, яким буде закон. Недоліки чинного акта — це провина саме страховиків. Хоча для деяких з них цей закон — такий самий головний біль», — відзначив голова правління громадської організації «Страховий захист» Василь Дарков.

Таким чином, якщо після внесення змін недобросовісні учасники ринку використовуватимуть нормативні акти на свою користь, звинувачувати страховики зможуть тільки себе. Адже судова практика швидко відкоригується відповідно до нововведень.