Позашлюбні вигоди

Як захистити власність та законний інтерес під час розлучення?

Апеляційний суд Кіровоградської області узагальнив практику розгляду майнових спорів між подружжям за 2014 - 2015 роки. Хоча в окремих випадках судді місцевих загальних судів при ухваленні рішень допускали помилки, аналіз вивчених справ свідчить про те, що в цілому суди першої інстанції правильно застосовують норми права при розгляді справ зазначеної категорії.

Критерії спільної сумісності

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, а й спільною участю подружжя в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (ст.60 Сімейного кодексу) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, а й те, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є час набуття такого майна, кошти, за які таке майно було придбане, мета купівлі майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Так, рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 30.09.2014 позов про поділ майна подружжя задоволено частково. Спільно нажите під час шлюбу майно поділено між сторонами.

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 15.01.2015 рішення суду першої інстанції у цій справі скасоване та ухвалене нове, в якому апеляційний суд дійшов висновку, що, на порушення норм СК, суд першої інстанції не з’ясував обсягу спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, джерел і часу його придбання. Також жодними доказами не було підтверджено вартість майна, вказаного позивачем.

Нерівні частки

Специфікою спорів щодо поділу спільного майна подружжя є те, що вони, як правило, розглядаються разом з вимогами про розірвання шлюбу, що не суперечить закону, але в цілому такий поділ може бути здійснено і під час шлюбу, а також після його розірвання.

При проведенні поділу майна суд ураховує не тільки інтереси сторін спору — чоловіка та дружини, а й дітей (абз.2 ч.1 ст.71 СК). При цьому Верховний Суд відзначив, що «інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дочки, сина або другого з подружжя, що заслуговують на увагу, можуть враховуватися судом при визначенні способу поділу спільного майна в натурі й у тому разі, коли суд не відступив від засади щодо рівності часток» (абз.5 п.30 постанови Пленуму ВС «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»).

Однак у деяких судах виникають складні питання при розгляді вказаних позовів.

Наприклад, рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 13.08.2014 за позивачем визнано право власності на будинок з господарсько-побутовими будівлями.

Частково задовольняючи відповідний позов, суд першої інстанції з урахуванням того, що на утриманні позивача перебуває неповнолітня донька, а також що в нього відсутнє інше житло, визнав право власності на спірний будинок за позивачем та відмовив у задоволенні вимоги щодо виділення відповідачу квартири, розташованої у Німеччині.

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 10.12.2014 рішення суду першої інстанції скасоване в частині задоволення позовних вимог та ухвалено нове, яким визнано за позивачем право власності на 1/2 частини будинку та залишено у власності відповідача 1/2 частини будинку. В іншій частині рішення залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач не надав належних доказів, які підтверджували б наявність істотних обставин або підстав для відступлення від засади щодо рівності часток подружжя, а тому будинок є спільною сумісною власністю подружжя.

Неподільні речі

Не належать до спільної сумісної власності:

• майно одного з подружжя, яке:

• набуте особою до шлюбу;

• набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

• набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто;

• речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя;

• кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди;

• страхові суми, одержані за обов’язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Що стосується премій, нагород, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв їх одержанню.

Вирішуючи питання про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення чч.4, 5 ст.71 СК щодо обов’язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст.365 Цивільного кодексу, за умови звернення одного з подружжя до суду з таким позовом (ст.11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду визначеної суми.

Якщо ж жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу й залишає майно в їх спільній частковій власності.

Однак деякі районні суди неправильно застосовують норми матеріального права у справах про поділ указаного майна.

Так, заочним рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 4.02.2015 у задоволенні позовних вимог про поділ майна відмовлено, оскільки суд дійшов висновку, що позивачка не надала будь-яких переконливих доказів, які свідчили б про те, що на придбання спірного автомобіля вона витратила гроші, належні їй особисто, а відповідач не вніс на депозитний рахунок суду відповідної суми.

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 8.04.2015 заочне рішення суду першої інстанції скасоване та ухвалене нове, яким позов задоволено та стягнуто вартість 1/2 частки автомобіля в розмірі 41750 грн. на користь одного з подружжя.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що автомобіль, придбаний сторонами у шлюбі, є об’єктом спільної сумісної власності подружжя.

Крім того, позивачка просила стягнути з відповідача її частку в грошовому еквіваленті зі спільної власності, проти чого не заперечував відповідач. При цьому обов’язкова згода другого з подружжя в цьому випадку законом не передбачена.

Суд першої інстанції безпідставно застосував постанову ВС від 2.10.2013 (справа №6-79цс13) щодо надання доказів, які свідчили б про придбання спірного автомобіля за особисті кошти, оскільки така правова позиція регулює інші правовідносини.

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 5.06.2014 позов про припинення права на частку в спільному майні задоволено та зобов’язано територіальне управління ДСА в Кіровоградській області переказати відповідачеві з депозитного рахунку компенсацію в розмірі 38336 грн. за його частку в квартирі, внесену позивачкою згідно з квитанцією.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції визнав: оскільки спірна квартира є неподільною, частку співвласника неможливо виділити в натурі, спільне користування цією квартирою також є неможливим, а на депозитний рахунок унесена вартість частки співвласника, то можна припинити право власності відповідача на 1/3 частки квартири, тому що це не завдасть істотної шкоди інтересам сторін.

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 16.07.2014 рішення суду першої інстанції від 5.06.2014 скасоване та ухвалене нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Апеляційний суд Кіровоградської області дійшов висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував ст.365 ЦК, оскільки відповідно до цієї норми, зокрема п.4 ч.1 ст.365 ЦК, право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинене, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї (правова позиція визначена в постанові ВС від 2.07.2014).

Суд першої інстанції не звернув уваги на ці обставини й не перевірив належним чином, чи буде заподіяна істотна шкода інтересам відповідача у випадку припинення права власності на його частку в спільному майні. Крім того, спірна квартира є постійним місцем проживання відповідача, іншого помешкання в нього немає, тому позбавлення його права власності на частину спірної квартири завдасть йому істотної шкоди.

Рішенням Ленінського районного суду м.Кіровограда від 21.01.2014 в задоволенні позову про поділ спільного майна подружжя, за участю ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» як третьої особи, відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції визнав, що на автомобіль накладено арешт та оголошено заборону на його відчуження, а тому вважає обгрунтованими твердження банку, що задоволення вимог позивача унеможливить виконання рішення суду щодо стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за кредитом.

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 27.03.2014 рішення суду першої інстанції скасоване, позов задоволено частково. Визнано за позивачем та відповідачем право власності в порядку спільного майна подружжя на 1/2 частини автомобіля. В іншій частині позову відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зауважив, що придбання майна в кредит не означає, що в судовому порядку не можна виділити спільне майно подружжя шляхом визнання права власності на нього, тому позивач має право на 1/2 частини автомобіля.

Корпоративні права

При вирішенні питання про поділ майна у вигляді акцій, частки у фондах корпоративних господарських організацій судам слід виходити з того, що їх поділ відбувається залежно від виду юридичної особи, організаційно-правової форми її діяльності, характеру правовідносин подружжя із цим суб’єктом.

Відповідно до ст.177 ЦК об’єктами цивільних прав є речі, в тому числі гроші та цінні папери.

Згідно зі ст.6 закону «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 №3480-IV акція є іменним цінним папером, який посвідчує майнові права його власника щодо акціонерного товариства, а також немайнові права, передбачені законодавчими актами, що регулюють питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

Акції можуть бути об’єктом права спільної сумісної власності й предметом поділу між подружжям, якщо вони були придбані за їх спільні кошти.

Стаття 12 закону «Про господарські товариства» від 19.09.91 №1576-XII установлює, що власником майна, переданого йому засновниками і учасниками, є саме товариство. Вклад до статутного фонду господарського товариства не є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Виходячи зі змісту чч.2, 3 ст.61 СК, якщо вклад до статутного фонду господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя в інтересах сім’ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів.

У разі використання одним з подружжя спільних коштів усупереч ст.65 СК інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки.

Відповідно до положень стст.57, 61 СК, ст.52 ЦК майно приватного підприємства чи фізичної особи — підприємця не є об’єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший з подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності.

Рішенням Ленінського районного суду м.Кіровограда від 13.02.2015 позов про стягнення частини доходу, отриманого під час комерційного використання майна, яке перебуває у спільній сумісній власності, задоволено частково.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення частини доходу, отриманого під час комерційного використання майна, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до вимог ст.368 ЦК спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Частиною 1 ст.369 ЦК передбачено, що співвласники майна, яке є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, а тому є підстави для стягнення з відповідача частини доходів від використання майна.

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 21.05.2015 рішення суду першої інстанції скасоване. У задоволенні позовних вимог відмовлено. Суд апеляційної інстанції ухвалив, що позовні вимоги є безпідставними, оскільки не доведені жодними належними та допустимими доказами. Підстави для стягнення частини доходу, отриманого відповідачем у результаті комерційного використання майна, відсутні. Висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову за відсутності в матеріалах справи доказів будь-яких домовленостей про спільну діяльність між сторонами є недоведеним та грунтується на припущеннях.

Рішенням Кіровського районного суду м.Кіровограда від 28.05.2014 позов про розподіл доходів від спільного сумісного майна подружжя задоволено частково. Визнано за позивачем право на отримання 1/2 частини доходів, отриманих відповідачем від володіння спільним сумісним майном подружжя — комплексом будівель. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1/2 частини доходів, одержаних від володіння та розпорядження спільним сумісним майном подружжя за період з 1.01.2007 до 30.06.2011 в сумі 300814,25 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на 1/2 частини доходів, отриманих відповідачем від користування комплексом будівель. Крім того, суд уважав доведеним розмір одержаного відповідачем у такий спосіб доходу та виходив з того, що згідно із ст.359 ЦК доходи від використання майна, що є у спільній частковій власності, розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності, а також з того, що фактично позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування упущеної вигоди (п.2 ч.2 ст.22 ЦК).

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 12.08.2014 рішення суду першої інстанції від 28.05.2014 скасовано, в позові відмовлено.

Суд апеляційної інстанції зауважив, що суд першої інстанції, на порушення вимог ст.212 Цивільного процесуального кодексу, дав неналежну оцінку висновку експерта та безпідставно вважав, що отримана суб’єктом підприємницької діяльності виручка в сумі 601628 грн. є доходом від використання спільного майна подружжя. Суд ухвалив рішення про стягнення на користь позивача отриманої виручки від підприємницької діяльності фізичної особи за період після розірвання шлюбу.

Суд першої інстанції не врахував правової позиції ВС, викладеної в постанові від 2.10.2013 (справа №6-79цс13), згідно з якою майно фізичної особи — підприємця, що придбане та використовується в його підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку, слід розглядати як його особисту приватну власність (відповідно до ст.57 СК), а не як об’єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання стст.60, 61 СК. Інший же з подружжя має право тільки на частку одержаних у період шлюбу доходів від цієї діяльності.