Секретар дисциплінарної секції ВРЮ, суддя ВСС А. Лесько:

«Про вибірковість рішень Ради можна говорити лише за однієї умови — якщо не знаєш обставин кожної конкретної дисциплінарної справи»

Вища рада юстиції відзначає 18-ту річницю свого створення. Проте на постійній основі колегіальний орган працює менше року. Однак під час розгляду висновків Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції до діяльності Ради була прикута увага ЗМІ, суспільства та, власне, самих суддів. Про те, яких результатів було досягнуто завдяки нововведенням, як змінилося навантаження на її членів і організація роботи та з якими труднощами доводиться стикатися колегіальному органу, «ЗіБ» вирішив дізнатися у секретаря дисциплінарної секції ВРЮ, судді Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ Алли ЛЕСЬКО.

«Після переходу до ВРЮ робоче навантаження не збільшилось. Але й не зменшилось»

— Алло Олексіївно, нинішній склад ВРЮ — перший, що працює на постійній основі. На вашу думку, це позитивне нововведення, чи Рада могла б працювати і за старими правилами?

— На моє переконання, відповідні зміни були позитивними. Коли ми починали працювати, з’ясувалося, що на розгляді у ВРЮ перебувають матеріали, які стосувалися подій 2010, 2004 і навіть 2002 рр. У деяких випадках минуло кілька років відтоді, як секція Ради розглядала матеріали, але ВРЮ своє рішення так і не ухвалила.

Наразі значно скоротилися строки притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, тому можливість застосувати санкції до суддів, що допустили порушення, уже втрачена. Якби ці факти вдалося своєчасно розглянути й прийняти відповідне рішення, можливо, рівень довіри до судової системи був би більшим.

Зараз, коли ми працюємо на постійній основі, подібне затягування розгляду неможливе. Одразу після надходження скарга для перевірки розподіляється члену ВРЮ, визначеному автоматизованою системою. Ми щодня працюємо з матеріалами, послідовно виносимо їх на розгляд. Судді знають, що неналежна поведінка стане предметом розгляду ВРЮ. Напевно, це дисциплінує.

Завдяки тому, що ми працюємо на постійній основі, вдається розглядати справи всебічно й об’єктивно, адже на це потрібен час. До того ж ми багато спілкуємося зі ЗМІ, беремо участь у публічних заходах, долучаємося до обговорення законопроектів. Якби це все мені довелося робити, паралельно розглядаючи справи на посаді судді, то навряд чи можна було б працювати якісно. Тому зміни до законодавства, безперечно, мали позитивні наслідки.

— Робота на постійній основі допоможе  впоратись із навантаженням чи існує ризик того, що через велику кількість скарг усе одно виникатимуть випадки порушення строків?

— Думаю, що ми встигатимемо. Закон визначає трирічний строк притягнення до відповідальності — і це достатній термін, щоб відреагувати на поведінку судді.

Звісно, наразі нам доводиться розглядати ті звернення, які накопичились, і це забирає деякий час. Таким чином, коло питань, які ми вирішуємо, доволі велике за обсягом. Однак, незважаючи на це, нинішній строк притягнення до дисциплінарної відповідальності цілком достатній.

— Як змінився ваш робочий графік після переходу до ВРЮ? Де більше навантаження — у Раді чи у Вищому спеціалізованому суді з розгляду цивільних і кримінальних справ?

— Мій особистий робочий графік істотно не змінився. Під час роботи у ВССУ мені на розгляд протягом року надходило приблизно 1400 касаційних скарг, а середньоденне навантаження в І півріччі 2015 р. становило десь 12 скарг. У певній кількості з них я ухвалювала рішення одноособово, в інших — у складі колегії з 3 чи 5 суддів. На розгляд же колегії в день могло припадати від 40 до 50 справ, тому до роботи з таким фізичним і психологічним навантаженням, як у ВРЮ, я була готова. Так само я була готова й до роботи у складі колегіального органу, оскільки тривалий час колегіально розглядала справи, а тому вмію слухати інших, враховувати їхню позицію. Таким чином, після переходу до ВРЮ навантаження не збільшилось. Але й не зменшилось.

Єдина відмінність — це можливість спілкуватися зі ЗМІ, відкрито говорити про свою діяльність, чого судді тривалий час були позбавлені. Та й наразі відкритість суддів значно менша, ніж у членів ВРЮ. Адже вони не можуть обговорювати справи, в розгляді яких беруть участь. За час роботи суддею, а це 20 років, жоден представник мас-медіа не запропонував мені висловитися з будь-якого питання.

— Час дозволяє членам Ради самостійно готувати всі матеріали чи ця робота перекладається на працівників секретаріату?

— Питання не в тому, чи дозволяє нам це робити час. Ми зобов’язані це робити. Звичайно, певну технічну підготовку виконують помічники, проте безпосередньо вивчати матеріали, формувати правову позицію, викладати головні тези правового обґрунтування член ВРЮ має самостійно. І я вас запевняю, що члени Ради всю цю роботу виконують, адже дуже відповідально ставляться до своїх обов’язків. Хоча й доводиться засиджуватися на роботі.

«Перегляд рішень ВРЮ має здійснюватися лише з підстав недодержання порядку розгляду»

— Голова Вищого адміністративного суду Олександр Нечитайло звернув увагу на те, що переглядом рішень ВРЮ займаються судді, яких Рада теоретично може притягнути до дисциплінарної відповідальності. Чи не бачите ви в цьому конфлікт інтересів? Чи повинні судді ВАС мати певну «броню»?

— На мою думку, така «броня» не потрібна. Ми діємо виключно в правовому полі: оскаржуємо рішення ВАС до Верховного Суду, а скарги на суддів розглядаємо об’єктивно. Якщо ви стежите за нашою роботою, то маєте знати, що фактів безпідставного притягнення до відповідальності чи відкриття дисциплінарних справ стосовно судів ВАС не було й не буде.

Разом з тим ситуація, що склалася з оскарженням вердиктів ВРЮ, потребує вирішення на законодавчому рівні. Нелогічно, коли рішення конституційного органу, в якому 9 суддів, і з них 6 — судді вищих судів і Голова ВС — переглядається колегією із 5 суддів. До того ж до складу ВРЮ входять науковці, представники адвокатської спільноти.

Я високої думки про професійний рівень суддів ВАС, проте в кожній країні, де існує дисциплінарна відповідальність суддів, такі рішення не переглядаються меншою кількістю суддів, ніж брали участь у прийнятті рішення. Це нелогічно та потребує змін.

До речі, слід звернути увагу на те, що ВРЮ є конституційним органом, до повноважень якого належить здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів. Отже, визначати, чи є в діях судді ознаки порушення присяги, чи мав місце дисциплінарний проступок, визначати вид стягнення має саме Рада. Це її дискреційні повноваження. Таким чином, перегляд рішень ВРЮ має здійснюватися лише з підстав недодержання порядку розгляду. Наприклад, був неповноважний склад, не заявлено самовідводу, було порушено права судді. Проте вказувати, чи достатньо даних, які свідчать про порушення присяги, чи правильно обрано вид дисциплінарного стягнення, ВАС не має, тому це питання також потребує законодавчого врегулювання.

— Якщо проаналізувати рішення ВРЮ щодо законників, які розглядали справи учасників подій на майдані, то можна помітити, що низка рішень не скасовувалась у вищих інстанціях. Чи можна зробити висновок, що ВРЮ є «квазісудовим» органом, який фактично переглядає судові рішення й вказує, які дії були правильні, а які ні?

— На мою думку, ВРЮ дійсно є «квазісудовим» органом, але не в тому сенсі, який прозвучав у вашому запитанні. Ми не є судом четвертої чи п’ятої інстанції, не здійснюємо перегляду рішень по суті. ВРЮ є «квазісудовим» органом, оскільки розглядає певну категорію справ  — дисциплінарні справи, і застосовує відповідну процедуру, дуже подібну до розгляду справ у суді. Вона ґрунтується на тих самих засадах: презумпції невинуватості, змагальності, відкритості тощо.

Щодо оцінки дій суддів у тих випадках, коли ухвалені ними рішення не стали предметом перегляду вищої інстанції або не були змінені чи скасовані, то ми виходили з такого.

До повноважень слідчого судді належить здійснення контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. Саме для цього й був запроваджений цей інститут. Адже раніше ці питання вирішувалися без судового контролю. Основним грубим порушенням, яке слугувало підставою для звільнення окремих суддів, було недодержання ними норм чч. 6—9 ст. 206 Кримінального процесуального кодексу, які чітко зобов’язують суддю відповідно реагувати на факти застосування до особи насильства під час затримання та попереднього розслідування.

Ось чому, незважаючи на те, що суд апеляційної інстанції міг погодитись із обранням запобіжного заходу, ігнорування фактів жорстокого побиття особи, на нашу думку, є достатнім для того, щоб дійти висновку про порушення присяги. Особливо якщо такі факти повторювались при обранні запобіжного заходу щодо кількох осіб.

— Що саме мав зробити слідчий суддя у такому разі?

— У ст. 206 КПК сказано: якщо під час будь-якого судового засідання особа заявляє про застосування до неї насильства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, слідчий суддя зобов’язаний зафіксувати таку заяву або прийняти від особи письмову заяву та забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи. Наголошую: саме судово-медичне обстеження. Далі відповідно до цієї статті слід доручити органу досудового розслідування дослідити факти, викладені в заяві, та вжити необхідних заходів для гарантування безпеки особи. Те саме слідчий суддя зобов’язаний зробити «незалежно від наявності заяви особи, якщо її зовнішній вигляд, стан чи інші відомі слідчому судді обставини дають підстави для обґрунтованої підозри щодо порушення вимог законодавства під час затримання або тримання».

На практиці ж у багатьох випадках такого не відбулося. І пояснювалося це тим, що особа доставлялася з лікарні. Проте це, навпаки, свідчило про те, що до неї могло застосовуватися  фізичне насильство. І є суттєва різниця між перебуванням у лікарні й призначенням судово-медичного обстеження: цей огляд, зокрема, в подальшому дасть змогу особі спростувати свої показання. Адже в тяжкому фізичному стані вона може давати не зовсім адекватні пояснення, неправильно відповідати на запитання, не може протистояти чинникам впливу.

ВРЮ не вказує, що треба було обирати той чи інший запобіжний захід. Але коли затримані були жорстоко побиті, а слідчі судді не зробили того, що від них вимагає КПК, ми реагуємо відповідно.

«Суддя вправі ухвалити рішення за своїм внутрішнім переконанням, але має забезпечити додержання прав особи»

— Заступник Голови ВРЮ Олексій Муравйов відзначав, що Рада може підготувати узагальнення, в яких указати, що саме вважається порушенням присяги. З огляду на практику останнього року, які основні порушення ви могли б назвати?

— Так, дійсно, ми плануємо зробити таке узагальнення й уже почали його підготовку. Порушенням присяги ми вважаємо грубе порушення суддею прав особи як у кримінальному, так і в провадженні про адміністративні правопорушення, що, безумовно, порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя.

На одне з них я вже вказала. Іншим грубим проступком ми вважаємо розгляд справ про адміністративні правопорушення без участі особи та за відсутності відомостей про її належне повідомлення про час і місце розгляду. При цьому інколи в таких випадках судді обирали найсуворіший вид адміністративного стягнення, фактично не перевіривши, чи саме ця особа була за кермом автомобіля та чи вчиняла вона правопорушення.

Неправильно сприймати ці рішення ВРЮ як втручання у незалежність судді. Так, суддя правомочний сам визначитись із видом запобіжного заходу чи видом стягнення, вправі на підставі досліджених доказів ухвалити рішення за своїм внутрішнім переконанням, але має обґрунтувати його, має забезпечити додержання прав особи.

За результатами узагальнення ми зможемо більш чітко вказати, на які норми мають звертати увагу судді, щоб не наразитися на небезпеку вчинення дисциплінарного проступку.

— Аналізуючи рішення ВРЮ, можна помітити, що в подібних справах Рада ухвалювала протилежні вердикти. Зокрема, в діях окремих суддів, які позбавляли посвідчень водія учасників «Автомайдану», було вказано на порушення присяги. А ось у діях Світлани Захарчук і Миколи Чауса — ні. У чому принципова відмінність цих справ від інших? Чи не можуть ці випадки стати прецедентом, який дозволить звільненим суддям говорити про вибірковість рішень Ради?

— Ви щойно згадали дві дисциплінарні справи. Можливо, тому що вони є предметом активного обговорення. Однак справ, у яких ВРЮ не виявила ознак порушення присяги, більше. Це, зокрема, дисциплінарні справи стосовно суддів Бориспільського міськрайонного суду Київської області Ігоря Криворучка, Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Володимира Сливки, Бобринецького районного суду Кіровоградської області Олега Бевза та інших. Ці справи, можливо, не привернули уваги громадськості, але вони свідчать про певну практику правозастосування. Тож справи згаданих вами суддів не вибиваються із загального ряду.

 Предметом розгляду у цих справах була поведінка суддів при розгляді однієї справи про адміністративне правопорушення. У всіх випадках особи, яких звинувачували в порушенні, брали участь у засіданні, деякі скористалися правовою допомогою адвокатів, давали пояснення, мали можливість заявити клопотання щодо дослідження доказів.

Судді розглядали справи без грубих порушень прав цих осіб, надали оцінку доказам і ухвалили рішення про притягнення осіб до адміністративної відповідальності в межах санкції статті. За таких обставин, виходячи з принципу незалежності суду, ми не знайшли достатніх фактів, які свідчили б про порушення присяги. Допущена ж неправильна оцінка доказів, на нашу думку, не була достатньою підставою для застосування найсуворішого виду дисциплінарної відповідальності.

Інші ж випадки мали суттєву відмінність. Зокрема, судді протягом кількох днів ухвалювали по п’ять рішень без виклику осіб, не встановлюючи обставин справи й не враховуючи даних про правопорушників. За таких обставин упередженість була очевидною, що дозволило нам зробити відповідні висновки.

Ось чому про вибірковість рішень Ради можна говорити лише за однієї умови — якщо не знаєш обставин кожної конкретної дисциплінарної справи. Припускаю, що так може здаватися на перший погляд. Однак ми ретельно вивчали кожен матеріал й указували на порушення присяги, якщо такі факти дійсно мали місце.

«Не варто виключати можливість, що дисциплінарна справа використовуватиметься як тиск на суддю»

— Кілька членів Ради зазначили, що інколи ВРЮ не може звільнити суддю, хоча проти цього лише кілька учасників засідання. На вашу думку, чи слід змінити правила голосування членів Ради, аби рішення ухвалювались більшістю присутніх на засіданні?

— Я дуже поважаю своїх колег, які висловили таку позицію. Це дуже фахові та грамотні люди, які мають власне бачення. Однак я не погоджуюсь із позицією, що рішення ВРЮ ухвалюються меншістю, а не більшістю.  За такою логікою рішення майже всіх колегіальних органів, для ухвалення яких потрібна кваліфікована більшість, приймаються меншістю.

Візьмімо, наприклад, Верховну Раду. Для внесення змін до Конституції потрібні голоси 2/3 народних депутатів від конституційного складу парламенту. Тобто, якщо із 450 парламентарів 298 голосує «за», а 152 — «проти», невже ми вважатимемо, що рішення прийняла меншість? Ні, ми вважатимемо, що рішення не набрало необхідної кількості голосів. І, напевне, це дуже важливе рішення, якщо для його ухвалення потрібна така значна підтримка.

Безперечно, рішення про звільнення судді теж є значущим і для його ухвалення потрібна відповідна кількість голосів. Інколи деяких обставин, на думку частини членів Ради, бракує для того, щоб указати на порушення присяги. А в більшості випадків необхідна кількість голосів набирається. Тобто в цих випадках ситуація є очевидною, а порушення — доведеним. Тому я не робила б акцент на тому, що рішення фактично приймає меншість.

Проте, оскільки це питання стало предметом обговорення, ми працюємо над можливістю вдосконалення законодавства із цього питання. Хоча про конкретні пропозиції ще говорити рано.

— Нині голосування щодо звільнення законника відбуваються таємно. Чи погоджуєтеся ви з такою практикою? Чи готові до відкритих голосувань?

— Моє ставлення до цієї процедури не пов’язане з особистою готовністю чи неготовністю до відкритого голосування. Яку процедуру голосування встановить законодавець, таку Рада й застосовуватиме.

Разом з тим я сприймаю відповідну норму закону як одну з гарантій незалежності ВРЮ. До того ж це додаткова гарантія й для судді, стосовно якого ухвалюється рішення. Адже не варто виключати теоретичну можливість, що дисциплінарна справа використовуватиметься як тиск на суддю, намагання безпідставно притягнути його до відповідальності. За таких умов вибір кожного члена Ради буде захищений від стороннього впливу саме завдяки процедурі таємного голосування.

— Більшість скарг до ТСК подали не громадяни, які притягалися до відповідальності, а представники прокуратури. Чи не складається у вас враження, що ці матеріали перетворилися на інструмент відсіювання неугодних суддів? А ті, на кого скаргу так і не було подано, зобов’язані органам влади тим, що їх залишили на посаді?

— Дійсно, вивчення матеріалів показало, що більшість скарг подали саме представники прокуратури. Більше того, кілька громадян при розгляді матеріалів у ВРЮ не підтримали звинувачень проти суддів або взагалі не висували їх.

Показовою, зокрема, була дисциплінарна справа стосовно судді Світлани Льон. Особа була притягнена до адміністративної відповідальності, але оскаржила рішення до апеляційної інстанції. Апеляційний суд змінив цю постанову в частині визначення виду стягнення. При цьому громадянин не мав претензій до судді, потерпілим себе не вважав та не бажав притягнення С.Льон до відповідальності.

Разом з тим у мене не склалося враження, що матеріали за зверненням представників прокуратури перетворилися на інструмент відсіювання неугодних суддів. Адже остаточне рішення за результатом дисциплінарної справи ухвалює ВРЮ.

Висновок ТСК про наявність у діях судді ознак порушення присяги ми розглядали як безумовну підставу для відкриття дисциплінарної справи. Як наслідок — ми погодилася з 23 висновками комісії стосовно наявності ознак порушення присяги. Але говорити про тиск на суддів недоречно, адже всі факти були перевірені та проаналізовані ВРЮ.

— Чи мають вагоме значення для ВРЮ заяви громадян, які не бажають притягнення суддів до відповідальності? Адже, як пояснював голова ТСК Володимир Мойсик, Комісія має розглядати сам факт порушення прав особи, а не її ставлення до цього випадку.

— Безумовно, позиція учасника процесу не є вирішальним чинником. Однак закон «Про судоустрій і статус суддів» зобов’язує нас ураховувати характер правопорушення, його наслідки, ступінь вини та інші наслідки, які стосуються вчиненого суддею дисциплінарного правопорушення.  Тому  так само значення може мати й ставлення самої особи: чи вдалося їй, на її думку, захистити свої права.

«Не повинен бути покараний суддя, який  діяв сумлінно, проте припустився помилки»

— Підсумовуючи практику, ВРЮ стала органом, який захищає суддів, чи каральним стосовно них?

— Я не розглядала б ВРЮ як каральний орган, чи, навпаки, — орган для захисту суддів. Наше завдання — об’єктивно розглянути справу й встановити, чи дійсно суддя діяв неправомірно, або, можливо, скарга на його дії є безпідставною. Не має бути покараний суддя, який діяв сумлінно, проте припустився помилки. Адже саме для таких випадків законом передбачено апеляційний і касаційний перегляд. Так само не може притягатися до відповідальності суддя, який безпідставно звинувачується чи має власну, хоча й помилкову, правову позицію.

Однак суддя, який діє неправомірно, порочить своє звання й цим шкодить колегам, підриваючи авторитет судової влади в цілому, має бути притягнутий до відповідальності, тому я бачу ВРЮ не каральним органом, і не органом захисту, а органом справедливості, що, власне, і закладено в його назві.

Зауважу, що й судді не захищають колег, які порочать систему. Вони й самі хотіли б позбутись їх. Та й мої колеги з ВССУ сподіваються, що ми зможемо розібратися, де судді допускають помилки, а де діють несумлінно. Від колег я не чула негативної оцінки нашої роботи.

— На вашу думку, чи зміниться практика ВРЮ, якщо більшість в її складі сформують судді, обрані колегами? Адже, можливо, з’їзд підтримає тих кандидатів, які пообіцяють захищати суддів і не допускати їх звільнень.

— Мені здається вдалою концепція формування Ради, закладена в проекті судової реформи. Відповідно до неї Вища рада правосуддя, яка замінить ВРЮ, складатиметься з 21 члена, 10 з яких обиратиме з’їзд суддів. І це мають бути саме судді або судді у відставці.  Однак навряд чи це змінить практику Ради. Адже і сьогодні до її складу входить 9 суддів, які фактично становлять більшість.

На мій погляд, неправильним є уявлення, що судді не бажають очищення системи правосуддя і чинником обрання стане обіцянка «нікого не звільняти». Мені відомий випадок, коли збори одного з районних судів направили відкрите звернення до Верховної Ради з клопотанням пришвидшити розгляд подання ВРЮ про звільнення їхнього колеги. Я знаю інші факти обурення суддів випадками, коли парламент не голосував за звільнення колеги. Якщо звільняється суддя, який учинив протиправні дії, це завжди матиме підтримку всієї системи.