Чи можна провести реформи, не відхиляючись від вимог Основного Закону?
Реформувати завжди важко, адже суспільство (українське — навіть більшою мірою) апріорі є консервативним і не налаштоване на кардинальні зміни. Законодавчі трансформації, які не сприймаються суспільством, виводять людей на майдани і називаються «непопулярними».
Хоча до деяких ідей влади більшість виборців, навпаки, можуть поставитися схвально, проте на заваді таким реформам може стати Конституція. Тому й не дивно, що Основний Закон сам по собі є непопулярним серед можновладців.
Зворотна дія —в ігнорі
Дотримання акта найвищої юридичної сили — ахіл¬лесова п’ята будь-якого Уряду та парламенту з будь-якою коаліцією. І на минулому тижні влада вчергове продемонструвала, що конституційні норми в неї не в пошані. Принаймні тоді, коли йдеться про бюджетні видатки.
Так, 3 грудня парламент тишком-нишком ухвалив норми, аналогічні яким напередодні були оголошені неконституційними згідно з рішенням КС від 30.11.2010 №22-рп/2010. Наступного дня документ набув чинності, але в ньому застережено, що відновлені положення застосовуються з 30 листопада і діють до кінця року.
Доповідаючи проект, ні його автор, Олександр Пеклушенко, ні голова Бюджетного комітету Валерій Баранов, словом не обмовилися про те, що в такий спосіб поновлюється дія норм, які щойно втратили силу через недотримання конституційної техніки їх прийняття. Як не зауважили зворотної дії в часі, що закладена в законі, й відповідне застереження парламентських експертів.
Намагання окремих нар¬депів переконати колег у неприпустимості подібних відхилень від Конституції наражалися на мовчазне натискання кнопок «за». Адже вимоги Основного Закону не можуть конкурувати з вимогами партійної дисципліни. Податковий кодекс, в якому з другого підходу виправили неконституційні норми, — свіжий тому приклад.
Не знаю, чи зазнала б краху за тиждень економіка країни, якби цей закон набув чинності в належний строк, але на конституційному обличчі точно не з’явився б ще один слід від такої відповіді законотворців. І не чим іншим, як бажанням продемонструвати, хто в домі господар, цього не пояснити. Тим більше що скасувати цей акт уже не буде часу: після 1 січня КС відмовиться аналізувати його як такий, що втратив чинність.
Обмеження… незалежності
На тлі такого «шанобливого» ставлення до конституційних правил не дивує завдання, яке поставив перед головою Пенсійного фонду Борисом Зайчуком Прем’єр Микола Азаров: терміново розробити законопроект, яким обмежити максимальний розмір пенсій для окремих категорій держслужбовців.
«Абсолютно неправильно і несправедливо, що одні люди в нас отримують по 800 грн. пенсії, а інші — по 50 тис., причому отримують із солідарного фонду… Поміркуйте, як обгрунтовано обмежити максимальний розмір пенсії, можливо, 10—12 мінімальних пенсій, і порахуйте, яку економію коштів це дасть», — наказав М.Азаров. Доручення узгодити ці кроки з актом найвищої юрсили не прозвучало.
Так, соціальна несправедливість системи пен¬сійного забезпечення — на поверхні. Й таку реформу виборці сприймуть на ура. Але як бути з ст.22 Конституції та кількома рішеннями КС, в яких аналогічним спробам уже давали червоне світло?
Звісно, в Кабміні розу¬міють, що самостійно такі питання не вирішать. Хоча за часів прем’єрства Юлії Тимошенко світ побачила постанова КМ «Деякі питання соціального захисту окре¬мих категорій громадян» від 28.05.2008 №530, якою максимальні пенсії обмежувалися 10 тис. грн. Більш ніж за рік КС визнав такі дії Уряду неконституційними і вказав на преюдиціальність свого рішення від 8.09.2009 №19-рп/2009.
Проте ця постанова впала не зі стелі прем’єрського кабінету: за тиждень до її ухвалення КС визнав неконституційними низку положень закону «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 №107-VI. З-по¬між іншого Верховний Суд у поданні до колег з вул. Жи¬лянської відзначав, що встановлення максимального розміру грошового утримання на рівні 10 тис. грн. «знижує досягнутий рівень гарантій незалежності суддів».
У рішенні від 22.05.2008 №10-рп/2008 КС погодився з тим, що Конституція не допускає звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних актів. Згадав і своє попереднє рішення від 18.06.2007 №4-рп/2007 у справі про гарантії незалежності суддів, яким визнавалися неконституційними аналогічні положення держбюджету на 2007 рік. На цих самих правових позиціях Суд залишався й у 1999-му, і 2002-му, й двічі у 2004 році, розглядаючи «пільгові» питання.
Усі шляхи ведуть до народу
Що може змусити нинішній склад Суду змінити розуміння головного документа країни, якщо в Пенсійному фонді, не довго думаючи (адже часу на міркування немає, запропонують піти старим шляхом? Залишимо політикам припущення щодо бажання правників догодити владним органам, оскільки не повинні навіть припускати думку про таку можливість відносно представників єдиного органу конституційної юрисдикції.
Крім того, дедалі частіше озвучуються наміри подов¬жити на 5 років робоче життя для українців, як для жінок, так і для чоловіків. Франція, КС якої не знайшов перешкод для збільшення пенсійного віку, для нас не приклад, адже в конституції п’ятої респуб¬ліки немає такої норми, яку містить наша ст.22.
Як у такому разі мав би діяти Уряд, який ставиться з повагою до головного документа країни? Напевне, залишається єдиний шлях: звернення до думки Українського народу як єдиного джерела влади. Ні, не для того, аби скасувати ст.22 Основного Закону, — такий проект не дозволить ухвалити Конституційний Суд, оскільки, очевидно, це призведе до звуження обсягів прав і свобод.
Як відомо з позиції того ж Суду, будь-який закон може бути ухвалений на референдумі. Якщо не чіпати бюджет, а тільки привести норми щодо призначення пенсій державним службовцям у відповідність до загальних правил соціального забезпечення громадян, то популярність такого кроку забезпечить необхідну кількість голосів за схвалення відпо¬відного акта. Водночас закон, прийнятий джерелом влади, має бути захищений від наступного конституційного контролю, що також слід застерегти в Основному Законі за допомогою всенародного волевиявлення.
Так, шлях не близький, але він принаймні не заводить у хащі конституційного нігілізму і зберігає довіру народу до влади. Адже один раз проігнорувавши закон, можна повторити пройдене.
Роман ЧИМНИЙ
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!