Не встановивши окремих ознак складу злочину, не можна порушувати кримінальну справу
Над проблемою по¬няття «доказування» працювало чимало вчених-юристів. Проте остаточного визначення ще й досі не дано. Водночас залежно від цього окреслюються мета, завдання, а отже, й обсяги досудового слідства, що, своєю чергою, за певних обставин може зменшити роботу та витрати.
З чого починається доказування?
Окремі вчені вважають, що доказування, власне, не юридичне питання, а належить до галузі логіки й антропології, а його підгрунтям є філософія. Інші під доказуванням розуміють викладення думок у процесі спілкування одного індивіда з іншим або процесуальні дії слідчих і судових органів зі збирання та за¬кріплення доказів.
Дещо оригінальне та «свіже» визначення навів М.Костін, який розкриває доказування як «діяльність у порушеній кримінальній справі судді, прокурора, слідчого, дізнавача, інших уповноважених кримінально-процесуальним законом суб’єктів, основу якої складають логічно-аналітичні операції з перевірки й оцін¬ки сформованих доказів з метою встановлення під¬став для кримінальної відповідальності і застосування покарання, захисту невинних осіб від необгрунтованого засудження, шляхом використання доказів для обгрунтування і мотивування відповідних процесуальних рішень».
Проте і цьому визначенню притаманні деякі недоречності. Адже доказування починається ще до порушення справи, оскільки під час проведення перевірки в порядку ст.97 Кримінально-процесуального кодексу особа, яка її проводить, учиняє певні дії, збирає інформацію, аналізує її, дає оцінку, приймає процесуальні рішення. Перевірка проводиться задля встановлення наявності чи відсутності складу злочину. Таким чином, уже з моменту початку проведення перевірки збирається інформація, що містить дані, на основі яких буде прийнято одне з трьох рішень, передбачених ст.97 КПК.
Крім того, дещо помилково називати метою «встановлення підстав для кримінальної відповідальності». Адже існує лише одна підстава для такої відповідальності — скоєння особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбачений Кримінальним кодексом. До того ж підстава відповідальності на момент порушення справи вже встановлена.
Більш удалою вбачається точка зору російського вченого Анатолія Бєлкіна, який визначає доказування як процес установлення істини в судочинстві, її пізнання та обгрунтування уявлень про її зміст. Суть цього процесу полягає в збиранні, дослідженні, оцінці і використанні доказів, а як діяльність він є єдністю пізнавального і стверджувального моменту.
Завдання першочергові та другорядні
Під час проведення перевірки заяв чи повідомлень про злочини або перевірки інших підстав, передбачених ст.94 КПК, на особу, яка уповноважена здійснити таку перевірку, або на особу, на яку покладається обов’язок провести перевірку в порядку ст.97 КПК, покладається низка завдань, вирішення яких на стадії порушення кримінальної справи є обов’язковим. Саме ці завдання і складають сукупність фактичних даних, необхідність у встановленні яких викликана завданнями кримінального процесу.
Стаття 2 КПК визначає основні завдання кримінального судочинства, а саме: «охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний».
Процесуальні завдання стадії порушення справи можна умовно поділити на дві групи: першочергові та другорядні.
До першочергових слід віднести такі:
- перевірка законності приводів та підстав для порушення справи;
- наявність чи від¬сут¬ність ознак конкретного складу злочину;
- наявність чи відсут¬ність обставин, що виключають можливість порушення справи.
До другорядних завдань належать:
- прийняття інформа¬ції про злочин;
- реєстрація джерел інформації про злочин;
- перевірка цих джерел;
- фіксація слідів злочину;
- вжиття необхідних заходів, спрямованих на зупинення продовжуваних злочинів;
- вжиття заходів, спря¬мованих на усунення причин та умов, що сприяли скоєнню злочину;
- прийняття відповідного кінцевого для даної стадії рішення.
На припущеннях справу не порушиш
Установлення наявності чи відсутності приводів і підстави для порушення справи та проведення досудового слідства є основним, але не єдиним завданням на цій стадії. Так, особа, яка проводить досудове слід¬ство, зобов’язана перевірити наявність чи від¬сутність обставин, що виключають провадження у справі. При цьому виникає питання щодо обов’язковості перевірки таких обставин.
Окремі вчені-юристи вважають, що це є факультативним завданням, яке підлягає виконанню лише в тому випадку, коли в матеріалах перевірки містяться дані, які ставлять під сумнів наявність підстав, котрі виключають провадження у справі.
Встановлення підстави для порушення справи передбачає з’ясування таких ознак злочину, як суспільна небезпека й протиправність діяння. У деяких випадках слідчому необхідно встановити ознаки, що характеризують особу як спеціального суб’єкта, передбаченого ч.2 ст.18 КК. Підставою для порушення справи відповід¬но до ч.2 ст.94 КПК визнаються достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину. Проте в термінологічному словнику не розкрито значення поняття «достатні дані». Достатніми можна вважати такі фактичні дані, що вказують на наявність ознак конкретного діяння, визначеного КК як злочин.
Оскільки справу можна порушити тільки за наявності достатніх приводів та підстави для цього, їх установлення є обов’язковим першочерговим завданням. Під¬ставою не можуть слугувати припущення або дані, які не містять інформації про злочин. Водночас на практиці трапляються випадки, коли справу порушують на основі власних припущень та неправильного внутрішнього переконання, що, своєю чергою, призводить до порушення прав людини.
Так, Апеляційний суд м.Києва ухвалою від 29.12.2005 залишив апеляцію прокурора без задоволення, а постанову Печерського районного суду м.Києва від 19.10.2005 з розгляду скарги гр. П. на постанову прокурора відділу Генеральної прокуратури від 22.07.2005 про порушення кримінальної справи — без змін. Своє рішення суд мотивував тим, що в постанові прокурора порушено вимоги стст.94, 98 КПК, оскільки не наведено підстави для порушення справи щодо гр. П., в матеріалах прокурорської перевірки не досліджені всі обставини, які можуть вплинути на висновок стосовно наявності чи відсутності підстав для її порушення, а викладені в постанові ви¬сновки прокурора не під¬тверджуються зібраними матеріалами перевірки щодо спричинення діями гр. П. істотної шкоди державі.
Отже, необхідність установлення приводів та підстави на стадії порушення справи є першочерговим завданням доказування, оскільки непроведення таких дій є порушенням норм законодавства та може спричинити скасування постанови про відкриття кримінальної справи.
Що є і чого бракує
Іншим завданням доказування на стадії порушення справи є встановлення наявності чи відсутності ознак складу злочину.
У випадках, коли справа порушується відносно особи, необхідно встановити суб’єкт злочину. Якщо цей суб’єкт є спеціальним, то перевірити, чи справді він є таким. Також необхідно встановити суб’єктивну та об’єктивну сторони злочину й об’єкт останнього.
Коли ж справа порушується за фактом, необхід¬ності з’ясовувати наявність усіх елементів складу злочину не виникає. Достатньо встановити об’єктивну сторону та об’єкт. Тому на цій стадії достатньо встановити лише деякі ознаки складу злочину, адже з’ясування об’єктивної сторони є обов’язковим. Інші ознаки встановлюються залежно від складу злочину.
Наявність чи відсутність обставин, що виключають можливість порушення справи, є третім елементом доказування на цій стадії. Деякі юристи вважають, що вказаний елемент не є обов’язковим для доказування на цій стадії, але вказівка на встановлення чи невстановлення повинна зазначатись у процесуальному документі.
Вбачається, що обставини, які виключають провадження у справі, мають бути встановлені за наявності такої можливості. Адже ст.6 КПК указує, що за наявності передбачених підстав справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю. Тому невстановлення таких обставин потягне за собою непотрібну роботу та фінансові витрати.
Отже, перед тим, як порушити кримінальну справу, прокурор, слідчий, орган дізнання чи суддя повинні перевірити наявність де¬яких обставин і тільки після цього приймати таке відповідальне рішення.
Олег ОСТРІЙЧУК, помічник прокурора Хорольського району Полтавської області
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!