Президент Асоціації адвокатів України Олег Рачук:

«Держава не може гарантувати своїм громадянам право на захист, якщо довіряє його непрофесіоналам»

Напередодні Дня адвокатури, який відзначається 19 грудня, «ЗіБ» вирішив поспілкуватись із президентом Асоціації адвокатів Олегом Рачуком та дізнатись, які перспективи бачать захисники в наступному році і на які зміни сподіваються. Тим більше, що деякі законодавчі ініціативи, які мають суттєво вплинути на представників професії нещодавно були оприлюднені, а попереду може бути і досить суттєве реформування галузі.

«Ми не хочемо преференцій, ми хочемо рівності прав»

— Недавно в парламенті було зареєстровано проект змін до Конституції щодо правосуддя. Попереду, напевне, реформування системи адвокатури. На вашу думку, чи є необхідність у цих змінах? Якщо так, то які саме недоліки потрібно виправляти?

— Реформування адвокатури — це потреба часу, адже впродовж минулих трьох років система адвокатського самоврядування продемонструвала як плюси, так і мінуси. Так само можна побачити недоліки й в організації діяльності самих адвокатів.

Було створено Національну асоціацію адвокатів України, що пояснювалося потребою в забезпеченні самоврядування та відстоюванні прав і гарантій представників професії. Водночас з різних причин адвокатська спільнота не дійшла консенсусу. Тому наріжні питання потребують обговорення й змін.

— Що саме ви відносите до таких питань?

— Метою адвокатури є захист прав і свобод громадян. Чи працюють адвокати для досягнення цієї мети? Безперечно, так. Але чи мають необхідний для цього інструментарій? Безперечно, ні. Проблеми виникають щодо захисту прав адвокатів. Чимало аспектів вимагають удосконалення. Гостро стоїть питання захисту професійних прав.

Ми бачимо, що, попри передбачені законом гарантії, права адвоката нівельовані. Особливо це стосується участі адвоката у кримінальному процесі.

— Це проблеми законодавства чи практики?

— Швидше практики. На жаль, норми, які передбачають змагальність сторін, ігноруються. Відбуваються порушення прав захисників.

— Іншими словами, все, що хоче прокуратура, задовольняється?

— Як не прикро, але так. Ця проблема виникла не сьогодні, вона має історичне підгрунтя. Напевно, це пострадянська ознака кримінального процесу, і її виправлення — питання часу.

Той інструментарій, який починають застосовувати колеги, зокрема висвітлення цих процесів, має дати результати. У ще одному недавньому рішенні (справа «Моріс проти Франції») Європейський суд з прав людини встановив, що адвокат має право привертати увагу громадськості до недоліків судового розгляду, оскільки суспільство має законний інтерес бути поінформованим про кримінальні провадження. Ми не хочемо преференцій, ми хочемо рівності прав та дотримання основних демократичних засад суспільства.

«Професійний адвокат має не тільки високий рівень кваліфікації, а й особливий світогляд»

— Проект, крім іншого, передбачає поступове встановлення адвокатської монополії на представництво в суді. Ви підтримуєте такі новації?

— Так, це нововведення буде прогресивним. Дискусійним залишається питання внесення цих змін саме до Конституції. Адже універсальної відповіді на запитання: «До якого саме документа краще вносити зміни?» немає. Тому частина колег схиляються до думки, що достатньо й змін до законодавства. Але сама реформа, безперечно, — це крок уперед. Адвокатська спільнота виступає за публічний підхід до впровадження змін в адвокатурі.

— Очевидно, від таких змін виграють адвокати…

— Від цього виграють не адвокати, а суспільство. Громадянин, який потребує правової допомоги, знатиме, що адвокат не тільки є носієм правових знань, а і є представником тієї інституції, яка реально може захистити його права.

Професійний адвокат має не тільки високий рівень кваліфікації, а й особливий світогляд. На відміну від інших правників, адвокат зможе задіяти гарантований законом інструментарій, щоб максимально ефективно захистити клієнта. Та й у світлі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод держава не може гарантувати своїм громадянам право на захист, якщо довіряє його непрофесіоналам. До того ж поведінка адвоката завжди ретельно оцінюється на предмет її відповідності певним вимогам чинного законодавства.

— Як адвокатська спільнота оцінює можливість таких змін?

— Більшість адвокатів підтримують їх. Хоча в декого й виникають сумніви, чи доцільні вони саме зараз, особливо з урахуванням майнового стану населення, яке не завжди може дозволити собі довірити ведення своєї справи фахівцю, почасти обмежуючись максимум зверненням за консультацією та при цьому сподіваючись своїми силами добитися справедливості. Водночас, на мій погляд, ті зміни, які пропонуються в частині та строків упровадження, є досить ліберальними. Виключне представництво не вводиться вже завтра. Чітко визначено, що представництво виключно адвокатами у Верховному та вищих судах здійснюватиметься з 2017 р., в апеляційній інстанції — з 2018 р., а в судах першої інстанції — лише з початку 2019-го. А представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами реалізовуватиметься, починаючи з 2020 р.

Так само не можна сказати, що зміни спричинять «монополізацію». Проект передбачає можливість представництва в суді не адвокатами в трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах. Так само до винятків належить представництво малолітніх чи неповнолітніх та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

— Але якщо виникне потреба розширити перелік винятків, зробити це буде проблематично.

— Проект і зараз передбачає значний перелік справ, у яких інтереси сторін зможуть представляти не адвокати. Можна сказати, що він вичерпний. А тому потреба у внесенні змін навряд чи виникне. Доцільним є лише розробка глибокого теоретичного підґрунтя щодо визнання спорів «малозначними» чи «значимими» та його реалізація у положеннях законодавства.

— Доводилося чути критику проекту з приводу того, що юридичні особи та державні органи не зможуть довірити представництво своїх інтересів власним юристам. На вашу думку, це не призведе, з одного боку, до обмеження їхніх прав, а з другого — до невиправданого зростання витрат?

— Якщо виходити з необхідності надання якомога кращої правової допомоги, то все одно ми повернемося до потреби в адвокаті.

Водночас, можливо, доцільним було б надати можливість працівникам юридичних відділів представляти інтереси свого роботодавця. В деяких аспектах юрисконсульт може бути не менш кваліфікованим, ніж адвокати, і навіть краще знати роботу підприємства, ніж людина, яка прийде «зовні». Він може чітко розуміти всі внутрішні процеси господарської діяльності. Водночас ті інструменти, які законодавство дає адвокату, використати не зможе.

— Представники держустанов також могли б становити винятки?

— Так, це можливо. Але, думаю, це питання потребує додаткового обговорення в експертних колах. Якщо представник органу влади чи місцевого самоврядування кваліфікований і йому довіряють, то він цілком міг би представляти інтереси установи в суді. Водночас якщо такий працівник бажає займатися саме захистом інтересів у судах, то, напевне, йому було б доцільно отримати адвокатське свідоцтво.

«Ключове питання полягає не в кількості, а в якості захисників»

— Юристи, які в разі ухвалення змін до Конституції бажатимуть отримати адвокатське свідоцтво, будуть змушені пройти піврічне стажування. Як наслідок, вони не матимуть можливості виконувати свої безпосередні обов’язки. Чи не варто за таких обставин спростити процедуру отримання документа?

— Стажування має плюси й мінуси. В ідеалі воно має показати недоліки в підготовці кандидата в адвокати, продемонструвати, над чим ще варто було б попрацювати. Але інше питання: чи реалізуються на практиці задекларовані цілі. Часто стажування не приносить тієї користі, яку мало б. Сумніваюсь, що всі стажери отримали необхідний рівень кваліфікації, адже почасти навчання лише «паперове».

Альтернативою стажування могло б, наприклад, стати перебування в трудових відносинах з адвокатом. Головне, щоб людина, яка проходить стажування чи працює в адвоката, хотіла навчитись у свого керівника, а той у свою чергу має бути справжнім професіоналом.

— За словами правників, з моменту подання заяви про бажання пройти тестування для отримання адвокатського свідоцтва і до самого іспиту минає близько півроку. При цьому утворюються черги. Лише в Києві запрошення на складання іспиту очікують близько 120 юристів. На ваш погляд, наявність великої кількості охочих і тривалий процес допуску до іспиту не спричинять виникнення корупційних ризиків? Як можна виправити ситуацію?

— Отримання свідоцтва — це питання передусім внутрішнього стану. Коли особа хоче стати адвокатом, то не потрібно зводити все до питання часу. Якщо людина нехтуватиме такими об’єктивними факторами, як порядок черги, намагатиметься прискорити отримання документа, то відразу виникнуть сумніви щодо можливості такої особи працювати адвокатом.

Отримання свідоцтва не повинно ставати самоціллю. Головне — чи відповідає внутрішній стан людини адвокатській роботі. До того ж помічник адвоката також має широкі права для виконання своїх обов’язків. А якщо людина прагне стати адвокатом, то цей шлях вона обов’язково пройде незалежно від перепон.

— У разі запровадження «монополії» збільшиться навантаження на адвокатів. Нинішньої кількості вистачить для того, щоб впоратись з усім потоком справ?

— Якщо подивитися суто «математично», то нинішнє навантаження в різних регіонах може відрізнятися. Навіть невелика концентрація адвокатів у деяких областях відповідає попиту на їхні послуги. Є адвокати, які певний час залишаються без роботи. Хотілося б вірити в покращення економічної ситуації, тоді й кількість адвокатів та навантаження на них відрегулює ринок. «Монополія» тут не матиме основоположного значення. Крім того, не варто забувати, що введення адвокатської монополії на представництво зумовить збільшення кількості охочих отримати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, тому баланс попиту та пропозиції врешті-решт буде знайдено.

Ключове питання полягає не в кількості, а в якості захисників. Головне, щоб, укладаючи угоду з адвокатом, клієнт отримував справді професійного представника своїх інтересів, а не адвоката «за назвою».

— На вашу думку, скільки зараз в Україні адвокатів «за назвою»?

— На це питання ніхто не зможе дати точної відповіді…

Завжди треба починати із себе. Якщо ти самокритичний, відповідально ставишся до своїх обов’язків, то зможеш стати фахівцем. А якщо отримав гонорар — «і все добре», то врешті-решт така буде віддача.

«Якщо людина потрапляє у важку правову ситуацію, то шукає допомоги саме в адвоката»

— Наразі всі адвокати мають бути членами НААУ. Чи не обмежує це право на перебування в професії?

— Ні. На мою думку, існування самоврядної організації є об’єктивною необхідністю. В цій системі багато плюсів. Заходи щодо підвищення кваліфікації, роз’яснення — все це потрібно для зростання рівня адвокатури. Я не відчуваю якихось негативних моментів у існуванні цієї структури.

Інше питання, що НААУ могла не напрацювати механізмів реагування на запити суспільства. Також у послугах, які вона надає, можуть бути недоліки. Але це питання часу.

— Директор Координаційного центру з надання правової допомоги Андрій Вишневський уважає, що треба відмовитися від обов’язкового членства в НААУ, а замість цього мають бути кілька конкуруючих професійних об’єднань. Як ви як президент асоціації, що могла б скласти конкуренцію НААУ, оцінюєте такі ініціативи?

— Я тут не бачу конкуренції. В кожної організації свої цілі та завдання. У НААУ — самоорганізація адвокатів як інституції, в громадських організацій — об’єднання адвокатів за тими чи іншими ознаками: за світоглядом, для реалізації спільних проектів. Перетинаються лише завдання щодо підвищення кваліфікації адвокатів, але це «здорова конкуренція». Головне, щоб адвокатура була єдиною й монолітною, тоді питання членства в об’єднаннях відпаде саме по собі.

— Часто можна почути висловлювання про недовіру багатьох громадян до суддів. А як, з вашого досвіду, суспільство ставиться до адвокатів?

— Напевно, потрібно бути «споживачем» адвокатських послуг, щоб однозначно відповісти на це запитання. Але, на мою думку, ставлення суспільства до адвокатів позитивне. Адже якщо людина потрапляє у важку правову ситуацію, то шукає допомоги саме в адвоката. Адвокат, як, наприклад, лікар, — це та людина, котра має повагу. Недарма адвокат у світогляді пересічного громадянина завжди асоціюється з такими поняттями, як освіченість, інтелігентність та професіоналізм.

— Доводилося чути критичні висловлювання про те, що адвокати перетворюються на посередників між клієнтом і суддею та вирішують справи «непроцесуальними методами».

— Я не буду казати, що все в інституті адвокатури безхмарно, це було б неправдою. Але я впевнений, що кожен має відповідати за свої власні вчинки. Якщо для когось така «робота» — це спосіб життя, цю людину вже не зміниш. Таких осіб адвокатура має позбутись. Якщо ж адвокат професійний, самодостатній, він зацікавлений у нормальній гонорарній політиці й не погодиться бути передавальною ланкою». До того ж, таких «посередників», незважаючи на приналежність до професії, вистачає у всіх сферах, особливо пов’язаних з підприємництвом.

«Ми не можемо дивитися на роботу лише крізь призму оплати праці»

— Поділіться, будь ласка, планами ААУ щодо вдосконалення діяльності адвокатури.

— Члени нашої організації беруть активну участь у робочих групах із унесення змін до законодавства, в круглих столах із цієї проблематики. Ми тримаємо руку на пульсі й готові далі працювати в цьому напрямі. Також ми продовжуватимемо нашу просвітницьку діяльність. Зокрема, намагатимемося ділитись досвідом, проводитимемо заходи для підвищення кваліфікації.

Ще один напрям нашої роботи — підтримка «Клубу майбутніх адвокатів». До нього можуть увійти юристи, які саме таким чином визначили свою майбутню професію. Тобто будемо розвиватись і надалі, готуватимемо нові заходи й формати. Сподіваюсь, ЗМІ візьмуть участь у наших проектах.

Плануємо розширити й міжнародну співпрацю. Вже є спільні напрацювання з багатьма європейськими інституціями. Це необхідно для обміну досвідом, який згодом ми зможемо імплементувати в нашій країні.

— Коли на засіданнях Вищої кваліфікаційної комісії суддів чи Вищої ради юстиції в кандидатів у судді запитують, чому вони вирішили саме так продовжити свою кар’єру, як правило, звучить «стандартна» відповідь: це вершина юридичної кар’єри. Але якщо подивитися на доходи деяких адвокатів, така оцінка не виглядає беззаперечною. На вашу думку, яку професію дійсно можна назвати вершиною кар’єри правника?

— Мабуть, у кожної юридичної професії є переваги й недоліки. Ми не можемо дивитися на роботу лише крізь призму оплати праці. Хтось відчуває, що може реалізувати свої здібності на посаді судді чи прокурора, хтось уважає пріоритетним захист прав і свобод людини. Все це індивідуально. Головне, щоб людина відчувала себе на своєму місці. Особисто моя думка полягає у тому, що беззаперечним «плюсом» нашої професії є її тісний зв'язок із клієнтом — особою, яка потребує допомоги, а тому розуміння того, що ти завдяки своїм умінням та досвіду допоміг комусь, сприяв відновленню законності — це той драйв, який із усього переліку «юридичних» професій доступний лише адвокату.

— Що ви хотіли б побажати адвокатській спільноті до Дня адвокатури?

— Наше професійне свято сусідує із Днем святого Миколая, а в такий час хочеться чогось позитивного, якоїсь казки. Зараз відбуваються дуже важкі події на сході країни, але ми маємо зберігати надію. Будуть надія, віра — буде й успіх. Сьогодні разом із країною адвокатська спільнота проходить непростий шлях реформ, бере участь у процесі вдосконалення діяльності правоохоронних органів і суддівського корпусу, долає труднощі щодо вдосконалення процедури захисту прав і свобод людини, щоби зрештою дійти до вагомих здобутків в ім’я правової Української держави.

У переддень свят маємо згадати всі свої позитивні справи, але разом із тим критично поставитися до своїх недоліків. Та будемо сподіватись, що 2016 рік принесе позитивні зміни і для адвокатури, і для всієї країни.

Колегам зичу здоров’я,  віри в себе, творчої наснаги, прагнення до досконалості, невичерпного запасу енергії і наполегливості у вирішенні поставлених перед нами задач.