Все або нічого!

Часткове виконання поручителем зобов’язань не породжує переходу до нього прав кредитора за договором. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 23 вересня 2015 року №6-466цс15, текст якої друкує видання "Закон і Бізнес".

Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

23 вересня 2015 року м.Київ №6-466цс15

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого — Охрімчук Л.І.,

суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Яреми А.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 8 до Особи 9 про стягнення коштів у порядку регресу за заявою Особи 9 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.02.2015 та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 20.08.2014,

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2014 року Особа 8 звернулася до суду з позовом до Особи 9 про стягнення коштів у порядку регресу.

Особа 8 зазначала, що 20.06.2008 між Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит» та Особою 9 укладено кредитний договір, за яким банк надав позичальнику кредит у розмірі $48000 зі сплатою 17% річних на строк до 19.06.2023.

20.06.2008 між ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» та Особою 8 укладено договір поруки, за умовами якого вона зобов’язалася перед кредитором відповідати в повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором.

На виконання зобов’язань за цим кредитним договором Особа 8 як поручитель частково погасила заборгованість за кредитним договором у період із червня 2012 року до квітня 2014 року в сумі $10156, що в гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України на час звернення з позовом до суду становило 118 тис. 215 грн. 84 коп., у зв’язку із чим просила стягнути ці кошти з Особи 9 в порядку регресу.

Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 27.06.2014 у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 20.08.2014, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 26.02.2015, рішення суду першої інстанції скасоване, ухвалене нове рішення, яким позовні вимоги Особи 8 задоволено: стягнуто з Особи 9 на користь Особи 8 грошові кошти в сумі $10156, що в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ становило 131 тис. 546 грн. 36 коп.

У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 26.02.2015 та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 20.08.2014 Особа 9 просить скасувати зазначені судові рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції стст.544, 556 Цивільного кодексу, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На обгрунтування заяви Особа 9 надав ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 18.05.2011, 3 жовтня й 19.12.2012.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві Особи 9 доводи, Судова палата у цивільних справах ВС дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

За положеннями п.1 ч.1 ст.355 ЦПК підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно із ч.1 ст.360⁴ ЦПК суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених ч.1 ст.355 цього кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 20.06.2008 між ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» та Особою 9 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі $48000 зі сплатою 17% річних на строк до 19.06.2023.

На забезпечення виконання зобов’язань позичальником за вказаним кредитним договором 20.06.2008 між ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» та Особою 8 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого Особа 8 надала в іпотеку банку належне їй на праві власності нерухоме майно, а саме квартиру за Адресою 1.

20.06.2008 між ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» та Особою 8 укладено договір поруки, за яким Особа 8 як поручитель зобов’язалася перед банком відповідати в повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов’язань Особи 9 за вказаним кредитним договором (пп.2.1—2.3 договору поруки).

У разі повного виконання поручителем зобов’язань боржника він набуває усіх прав кредитора за кредитним договором (п.2.4 договору поруки).

На виконання зобов’язання за кредитним договором від 20.06.2008 Особа 8 як поручитель частково погасила заборгованість за кредитним договором у період із червня 2012 року до квітня 2014 року в сумі $10156, що підтверджується відповідними квитанціями.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог Особи 8, суд першої інстанції виходив із того, що наслідки, передбачені ст.556 ЦК й умовами договору поруки щодо переходу всіх прав кредитора до поручителя внаслідок повного виконання поручителем зобов’язання, забезпеченого порукою, не настали, а тому в позивачки як поручителя не виникло права на пред’явлення зворотної вимоги до боржника (відповідача).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, дійшов висновку про наявність підстав, передбачених ст.556 ЦК для стягнення з боржника в порядку регресу суми заборгованості за кредитним договором від 20.06.2008, сплаченої Особою 8 як поручителем у вигляді щомісячних платежів у період з червня 2012 року до квітня 2014 року в розмірі $10156.

Разом з тим на відміну від справи, яка переглядається, в інших справах з подібних правовідносин, наданих заявником для порівняння, суд зазначив, що наслідки, передбачені в ст.556 ЦК настають для поручителя лише в разі повного виконання ним зобов’язання, забезпеченого порукою.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме стст.544, 556 ЦК, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВС виходить із такого.

Відповідно до ч.1 ст.554 ЦК в разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Пунктом 2.1 договору поруки передбачено, що Особа 9 та Особа 8 є солідарними боржниками, а отже, несуть солідарну відповідальність перед кредитором за належне виконання кредитного договору.

Як установили суди, у справі, яка переглядається, зобов’язання за кредитним договором, строк дії якого визначено до 19.06.2023, в повному обсязі ні боржником, ні поручителем не виконані, оскільки поручителем Особи 8 кредитна заборгованість погашена лише частково в сумі $10156 за період із червня 2012 року до квітня 2014 року.

Проте відповідно до вимог чч.1, 2 ст.556 ЦК до поручителя, який виконав зобов’язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов’язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання, а кредитор після виконання поручителем зобов’язання, забезпеченого порукою, повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов’язок боржника.

Правовий аналіз норм чч.1 та 2 ст.556 ЦК дає підстави для висновку про те, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов’язання. Цей висновок узгоджується з положенням п.3 ч.1 ст.512 ЦК, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора в зобов’язанні внаслідок виконання обов’язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Часткове виконання поручителем зобов’язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором.

Задовольняючи позов, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, не звернув уваги на те, що зобов’язання за кредитним договором від 20.06.2008, строк виконання яких установлено до 19.06.2023, Особою 8 не виконано в повному обсязі, тому неправильно застосував норму ст.556 ЦК.

Відповідно до пп.«б» п.2 ч.2 ст.360⁴ ЦПК за наявності підстав, передбачених пп.1, 2, 4 ч.1 ст.355 цього кодексу, суд має право у разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції.

Оскільки суд касаційної інстанції залишив у силі рішення апеляційного суду, яким безпідставно скасовано законне рішення суду першої інстанції, то судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Ураховуючи викладене, ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 26.02.2015 та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 20.08.2014 підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 27.06.2014.

Керуючись п.1 ст.355, п.1 ч.1 ст.360³, ч.1 ст.360⁴ ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 9 задовольнити.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 26.02.2015 та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 20.08.2014 скасувати, залишити в силі рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 27.06.2014.

Постанова ВС є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.