Ухвалений на початку ХХІ ст. ГК зберігає підходи, притаманні економіці СРСР
Одночасне прийняття Цивільного та Господарського кодексів та одночасне набрання ними чинності 1.01.2004 призвело до виникнення численних правових колізій та розбалансування законодавства. Відтоді норми, які містить ГК, ще більше застаріли, а їхні суперечності з іншими законами посилились.
Кодекс новий — підходи старі
Два кодекси пропонують різні підходи до врегулювання тотожних правовідносин, містять суперечливі норми, що породжує невизначеність у правозастосуванні. Нинішній ГК передбачає підходи до впорядкування господарських відносин, притаманні плановій, командно-адміністративній економіці часів СРСР. У ньому сфера господарювання фактично випадає з поля приватноправового регулювання, а основним гравцем залишається держава.
Сучасна школа господарського права за допомогою ГК намагається звузити сферу свободи, сферу приватного права. Говорячи про «змішаний», «публічно-приватний» характер господарських відносин, вона віддає перевагу не принципам свободи й рівності, визнанню комерції та бізнесу, властиві приватному праву, а публічно-правовому методу субординації. Зокрема, ГК містить норми про прогнозування та планування економічного й соціального розвитку, тобто встановлює, що економічні стратегія й тактика у сфері господарювання спрямовуються на створення економічних, організаційних та правових умов, за яких суб’єкти господарювання враховують у своїй діяльності показники прогнозних і програмних документів щодо економічного й соціального розвитку.
Також ЦК та ГК не є стосовно один до одного загальним і спеціальним нормативними актами. Норма ГК може бути як загальною, так і спеціальною щодо норм ЦК і навпаки. Крім того, ГК, котрий теоретично мав би бути вичерпним lex specialis та передбачати повноту регулювання певних відносин, містить велику кількість суто декларативних та відсильних норм, які, у свою чергу, вимагають наявності інших нормативних актів, що могли б дати відповідь на конкретні запитання. На практиці для того, щоб вирішити, як діяти в реальних відносинах, слід вивчити норми обох кодексів і спеціального закону, скажімо, про цінні папери, економічну конкуренцію, господарські товариства тощо. А також переконатися в тому, що всі ці положення не будуть суперечливими за своїм змістом. При цьому вказані акти є законами, і жоден з них апріорі не має переваги перед іншими.
ГК базується на таких правових категоріях соціалістичної доби, як право оперативного управління та господарського відання для державних та комунальних унітарних підприємств, чим заважає ефективно управляти такими підприємствами й отримувати прибуток від їхньої діяльності. Зазначені категорії було винайдено та запроваджено для потреб командної економіки на етапі, коли далася взнаки неефективність держави як власника й довелося запроваджувати елементи квазіринкового регулювання економіки. За умов справжнього ринкового господарства мають застосовуватися механізми та інструменти, властиві для ринку, а не для тоталітарної економіки.
Подвоєне регулювання
Істотною проблемою ГК є також те, що він оперує економічними категоріями замість юридичних. Скажімо, кодекс визначає підприємства як організаційну форму господарювання. У свою чергу ЦК установлює організаційно-правові форми підприємницької діяльності. Підприємства серед них немає. Адже воно є категорією економічною, що означає: певний суб’єкт права проводить підприємницьку діяльність. З огляду на це підприємницька діяльність фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності теж є підприємством. Так само як і відповідна діяльність громадської організації.
Економічною категорією є й передбачені ст.63 ГК підприємства, засновані на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності). До питання правничого врегулювання відносин власності ця категорія взагалі не має стосунку. Конституція встановлює принцип рівності перед законом усіх суб’єктів власності. Якщо держава бере участь у господарській діяльності — вона бере її на рівних засадах та в рівній площині з усіма іншими суб’єктами права. Вона повинна мати в цьому відношенні той самий обсяг прав та обов’язків, що й будь-який інший власник. Для визначення обсягу й предмета правового регулювання відносин власності не має значення, з якої економічної форми власності річ прийшла — із державних фондів чи з приватної кишені. Підтвердженням цієї тези є те, що економічні форми власності (включно зі змішаною) взагалі не передбачені ні ЦК, ні іншими нормативно-правовими актами.
Крім того, ГК містить норми, передбачені в інших законах, що ускладнює його застосування, оскільки пріоритет надається спеціальним актам, що регулюють відповідну сферу відносин. Це стосується, зокрема, гл.15 «Використання природних ресурсів у сфері господарювання», гл.16 «Використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності», гл.17 «Цінні папери у господарській діяльності» тощо. Норми ГК щодо захисту економічної конкуренції дублюють положення закону «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», який утратив силу з набранням чинності законом «Про захист економічної конкуренції». На сьогодні відносини у сфері конкуренції впорядковуються саме цим актом, який є результатом розвитку конкуренційного законодавства. Кодекс регулює також відносини у сфері страхування, банківської та зовнішньоекономічної діяльності, банкрутства, у той час як у цих сферах діють спеціальні закони.
Кодекс також намагається охопити не тільки правовий статус юридичних осіб, а й відносини власності та зобов’язальні відносини, які вже є предметом регулювання ЦК. Невизначеність породжує й існування в ГК такого виду «підприємства», як приватне підприємство, яке за своєю правовою природою нічим не відрізняється від ТОВ, або інших видів господарських товариств, або виробничого кооперативу.
Таких суперечностей чимало і в нормах, що впорядковують окремі сфери економіки. Так, на відміну від ЦК, ГК установлює заборону на прив’язку ціни у внутрішніх контрактах до валюти. ГК передбачає відмінні принципи регулювання іноземної інвестиційної діяльності порівняно зі спеціальним законодавством.
Різні підходи до врегулювання однакових відносин, пов’язаних з реалізацією права власності, діяльністю юридичних осіб та визначенням зобов’язань, негативно впливають на суб’єктів господарювання та створюють додаткове джерело корупції в судовій системі. У результаті при вирішенні аналогічних спорів суди в одному випадку віддають перевагу ЦК, в іншому — ГК.
Неузгодженість норм ГК з усім сучасним правом України та їхня недосконалість і «ворожість» до принципів ринкової економіки призводять до нездоланних проблем у їх застосуванні на практиці, що негативно позначається на загальному інвестиційному кліматі.
Пряма мова
ГАННА ЦИФРА,юрист АФ «Династія»:
— Доцільність скасування застарілого ГК пояснюється в Мін’юсті тим, що більшість його норм не відповідають вимогам сучасного бізнесу, що позбавляє країну можливості розвиватися та залучати іноземні інвестиції.
Для практикуючих юристів не є новиною, що частина положень ГК не узгоджується із Цивільним кодексом, а частина норм дублюється. Це породжує неоднозначну судову практику та ускладнює роботу як юристів, так і суддів.
Разом з тим ми повинні говорити про розроблення нових правових норм, а вже потім про скасування чинних. Оскільки ГК є основоположним документом у системі законодавства, є запорукою економічного розвитку та успіху країни на міжнародному ринку, і законодавчі акти повинні розроблятись високопрофесійними фахівцями із залученням іноземних спеціалістів. Це дозволить створити максимально сприятливі умови для ведення бізнесу.
ОЛЕКСАНДР КРАВЕЦЬ, адвокат, юрист міжнародної юридичної групи Astapov Lawyers:
— Ухвалення Господарського і Цивільного кодексів породило низку дискусій з приводу їх взаємного застосування. Питання про доцільність існування ГК часто порушується внаслідок втрати актуальності деяких його норм у зв’язку з реформами законодавства, дублювання окремих його положень, анахронізму деяких правових інститутів.
Крім того, низка норм кодексу не відповідає міжнародним стандартам ведення бізнесу, і їх застосування викликає багато питань в іноземних інвесторів.
Таким чином, варто визнати, що практична необхідність існування ГК, по суті, відсутня. Водночас скасування кодексу повинно бути пов’язане з унесенням відповідних змін до законодавства, його чіткою систематизацією, що дозволило б створити сприятливий правовий клімат для залучення іноземних інвестицій.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!